Слово «силімарин» не має відношення до творів Дж.Р.Р.Толкієна. Так називається суміш біологічно активних речовин, що виділяються з будяків. Вони захищають печінку і пригнічують розвиток ракових пухлин. Фахівці ВНДІ лікарських і ароматичних рослин і академії тонкої хімічної технології ім. М.В.Ломоносова розробили новий препарат, який має високу протипухлинну активність і захищає печінку від токсичних впливів.
Основу ліки, про який йде мова, складає силимарин - суміш поліфенольних флавоноїдів, виділених з молочного будяка, він же розторопша плямиста. Протягом трьох останніх десятиліть силимарин успішно застосовували в клініках Європи та Азії в якості засобу, що захищає печінку від дії токсичних речовин. Однак останнім часом з'явилися повідомлення про те, що силімарин може виступати в ролі сильного протипухлинного препарату: він викликає загибель кровоносних судин, що живлять пухлину. Силімарин міг би стати чудовим профілактичним і лікувальним засобом, якби не один істотний недолік. Препарат дуже погано розчиняється у воді і тому не проникає в клітини. Російські вчені отримали ліпосомну форму силімарину, яка набагато легше засвоюється організмом і тому являє собою ефективні ліки.
У ліпосомних препаратах силімарин укладений в ліпідну сферу розміром 100 нанометрів. Разом з ліпосоми він легко проникає всередину клітини, на яку повинен впливати. Ліпосоми розпадаються поступово, тому укладену в них ліки діють на організм довше, ніж той же препарат, прийнятий в традиційній формі. Ліпосоми можна вводити внутрішньовенно. При цьому силимарин накопичується переважно в клітинах селезінки і печінки, яку він і повинен захищати. Якщо ліпосоми вводили тварині, хворому на рак (карциномою Льюїса), то силимарин в ліпосомах потрапляє головним чином в пухлину і її метастази. При цьому кількість ліків, що потрапили в печінку, помітно зменшується. Але їх все ж досить, щоб підтримати функції печінки в ураженому раком організмі.
Експерименти, проведені на клітинних культурах, показали, що силімарин в складі ліпосом ефективно перешкоджає росту кровоносних судин, що живлять пухлину. Що стосується лабораторних тварин з прищепленими злоякісними пухлинами, то липосомна форма силімарину продовжувала діяти навіть через тиждень після закінчення курсу лікування. Після прийому ліпосомного силімарину хворі миші живуть на 44,3% довше контрольних мишей, а неліпосомний препарат продовжує їхнє життя лише на 12%. На думку вчених, подальші дослідження ліпосомної форми силімарину вкрай актуальні. Цей препарат може стати надійним засобом для лікування захворювань печінки та пухлин різної локалізації, а тажке патологій, пов'язаних з порушеннями утворення кровоносних судин.
