Згідно дослідження планети Марс здалеку і зблизька накопилося чимало цікавих і разом з тим загадкових явищ, яких аж ніяк не можна обминути, щоб всерйоз не задуматися над ними. І вчені задумувались, кожен як хто міг, як підказував йому розум - так і намагався пояснювати, намагався відшуковувати шлях до істини. Однак, наскільки відомо, чимало незрозумілих явищ природи пояснювалось коротко, сухо, без переконливих доводів. Так би мовити, на основі припущень, на основі гіпотез без широкого зв’язку з іншими вже зрозумілими явищами єдино-матеріального світу.

Часто висовуються досить таки заманливі гіпотези, але на явно обмеженому і неправдоподібному ґрунті: від найелементарнішої постанови запитання на перевірку достовірності такої остання втрачає сенс і складає зброю. Так любителі швидкого розгадування не звертали уваги на палки межи шпицями, тягли її далі, підпирали зі всіх боків, боячись втратити красиве і звичне.

Гіпотеза - це один з найнеобхідніших моментів пізнання. Це те саме припущення, тільки в більш розширеній формі, що наче б то показує напрямок слідування до істини. Але гіпотеза без реальної на то основи, без об’єктивних прибічників її захисту так і залишається довічною гіпотезою в довічній боротьбі з протиріччями. А явні протиріччя - це вже перші признаки "бути чи не бути". І залежно від того, на чиїй стороні перевага аргументованих підстав, за тим і залишається право на існування і йти по шляху істини або стати істиною.

В зв’язку з уже проведеними дослідженнями феноменальних досліджень на Місяці, виникла думка, зробити спробу розгадати не менш загадкові явища на більш віддаленій планеті. А також, і простежити, як вкладатимуться далекі за своїм зовнішнім виглядом і існуючими поняттями явища в одну спільну рамку. Наскільки правдоподібно припасовуватимуться спільні першопричини, що сприяли виникненню таких явищ. 

Що нам відомо про "спалахи" (вогні) на Марсі

Герберт Уеллс в романі "Війна світів" у фантастичній формі подає опис яскравих спалахів на Марсі, як знак початку наступу марсіан на землян.

"Спалахи на Марсі - пише Комаров у своїй книзі "Новая занимательная астрономия", - не плід уяви Уеллса. 11 грудня 1896 року якраз в той час, коли відбувалася подія, змальована у "Війні світів", англійський астроном Уллінг помітив на Марсі яскраву миготливу точку, яка невдовзі погасла.

В історії вивчення Марса зареєстрували цілий ряд випадків, коли на поверхні планети появлялися яскраві плями, дуже подібні до спалахів. Серед тих спалахів було помічено декілька десятків особливо яскравих.

В серпні місяці 1924 року видатний дослідник Марса професор Н.П. Барабашов зареєстрував виключно яскраву білу полосу, яка зникала на протязі декількох хвилин.

Одне із наступних спостережень марсіанських спалахів відноситься до вересня 1956 року, коли алма-атинські астрономи виявили на поверхні Марса світлу цятку. Час від часу вона спалахувала голубувато-білим світлом і в ті моменти вона не поступалася  по яскравості південній шапці планети.

Але особливий інтерес являє собою спалах, який відбувся 4 липня 1937 року. Його помітив японський спостерігач Сідзуо Маеда. Слідкуючи за Марсом в телескоп, він побачив, як поблизу краю марсіанського диску раптово появилась миготлива пляма, блимання якої було подібне зірці. Її яскравість значно перевершувала сіяння полярної шапки. Приблизно через п’ять хвилин пляма зникла. Можливо, це відбулося тому, що область спалаху, завдяки обертанню планети, пішла на її невидиму сторону...".

Ці факти спостережень виніс на сторінки науково-популярного журналу кандидат фізико-математичних наук В.Д. Давидов ("Земля и Вселенная" 1972 №2).

Загадкові вогні на Марсі

Грудневим ранком 1900 року жителі США взнали приголомшливу новину: прийняті світлові сигнали з Марса! Газети повідомили, що в ніч на 8 грудня на поверхні планети сяяли яскраві "вогні". Судження з приводу цього були найрізноманітнішими. Коли затихла перша шумиха, вияснилося, що мова йшла про незвичайно блискучу стрічку, яка на протязі години бачив у телескоп досвідчений спостерігач, професор А.Дугласс.

Спалах на Марсі Найбільш ранні спостереження, 20 травня 1873 року - біла цятка на фоні дуже яскравої, навіть виступаючої полярної шапки Марса - виявлено серед малюнків в опублікованих архівах В.Гершеля. Особливо багато спостереження "вогнів" приходиться на кінець ХІХ, початок ХХ ст. - час розквіту візуальних телескопічних спостережень. Відкриєм "Учені записки Британської астрономічної асоціації". В одному із випусків кінця позаминулого століття, в статті тоді ще молодого французького астронома Е.Антоніаді розповідається, що 11 грудня 1896 року англійський астроном Ж.Оффорд помітив на Марсі в області Hellas блискучу цятку, яка миготіла як зірка. За твердженням Оффорда, цятка, яка світилася, розташовувалася там, де Дж. Скиапареллі ще в 1881-1882 роках бачив "білі іскри".

"Вогні" на Марсі спостерігали і наші сучасники. Американський астроном К.Томбо, який відкрив планету Плутон, охоче повідомив мені, - пише Давидов, - про марсіанський "вогонь", якого він бачив, і дозволив опублікувати витримку із свого листа: "11 жовтня 1941 року з 6 годин 20 хвилин до 6 год. 35 хв. я бачив дуже маленьку яскраву блискучу білу пляму вогню в південній частині області Hellos. Вона не змінювалася на протязі тих 15 хвилин, що я спостерігав її, поки хмари не перервали спостережень. В своїх більш чим сорокарічних спостереженнях за Марсом я ніколи не бачив подібного".

18 лютого 1948 року Г.Р. Тихов відмітив у журналі спостережень, що на вечірньому краю диску Марса знаходиться пляма, яка через червоний світофільтр виглядає яскравіше, а ніж полярна шапка.

Ввечері 30 вересня 1956 року В.П. Беденко і А.П. Кутирева помітили майже в центрі диску Марса світлу цятку, яка часом спалахувала голубувато-білим світлом такої ж яскравості, як південна шапка.

В 1894 році в російському журналі "Природа и люди" розповідалось про блискучі окреслення в південній частині термінатора на Марсі, за яким спостерігав французький астроном М.Шавель.

В російському "Журнале новейших открытий и изобретений" за 1897рік опубліковано повідомлення про роботу англійського астронома Ф. Гальтона, якому вдалося спостерігати на Марсі яскраву миготливу цятку.

Французькі астрономи Ж. і В.Фурьє в 1911році бачили на Марсі яскравий "спалах", якого вони прийняли за виверження вулкану.

"Мені вдалося, - пише В.Давидов, - знайти опис яскравих нерегулярних утворень на Марсі, які виділяються по блиску, недовговічності або іншими властивостями, в 146 наукових публікаціях. Цей матеріал і послужив основою для нових пошуків пояснення марсіанських "вогнів".

8 грудня 1951 року японський астроном Цуксо Саекі, спостерігаючи Марс, побачив яскраву цятку, шо світилася в районі озера Титанус. Цятка сяяла миготливим світлом на протязі п’яти хвилин. Професор Саеки розглянув різні пояснення цього явища: сонячний зайчик, падіння метеорита, вулканічне виверження - і всіх їх відкинув. В 1954 році було два таких спалахи, в 1958 році - чотири. Пізніше спалахи не спостерігались.

Це був перелік фактів. А тепер варто було б ознайомитись хоч би в стислому вигляді з думками, які існують в науці щодо загадкових спалахів вогню.

Про думки і роздуми над марсіанськими вогнями

Ось що пише Комаров.

"З приводу загадкових спалахів на Марсі було висунуто цілий ряд різноманітних гіпотез і фантастичних припущень. Одні вчені вважали, що спалахи викликаються відбитком сонячного променю від водної поверхні або покритих льодом схилів марсіанських гір; другі припускали, що вони виникають при падінні на Марс великих метеоритів. Деякі дослідники навіть допускали, що загадкові спалахи пов’язані з діяльністю розумних жителів червоної планети. Але всі ці гіпотези занадто умоглядні, щоб приймати їх всерйоз. До того ж жодна з них не мала скільки-небудь серйозних наукових обґрунтувань.

Найбільш переконливою за інші здавалось припущення про те, що спалахи - це виверження марсіанських вулканів. І насправді є основи вважати, що вулканізм - явище не тільки земне. Виверження  сяючих газів спостерігалося на Місяці; катаклізми, подібні на вулканічні, відбуваються на Юпітері. Та і знімки самого Марса, зроблені з борту космічних станцій, показують, як ми вже говорили, що поверхня цієї планети густо всіяна кратерами.

Одним словом, пояснення загадкових спалахів на Марсі вулканічною діяльністю на перший погляд виглядало заманливо. Але тільки до тих пір, поки не були проведені необхідні підрахунки. А коли це було зроблено, то вияснилось, що виверження марсіанських вулканів повинні були створити світіння в десятки й сотні тисяч разів більш сильніше, чим самі найграндіозніші виверження на Землі. Тільки при такій умові було б забезпечена видима яскравість таємничих спалахів.

Але чому вулкани Марса можуть виявитись настільки потужнішими земних? В усякому разі, на користь подібного припущення немає ні одного скільки-небудь серйозного аргументу. Можливі різні припущення, але безумовно одне: якщо подібні катаклізми і відбувалися, то в усякому разі досить зрідка. А спалахи на Марсі досить часті явища. Це також не підлягає сумніву.

Не витримало припущення про відбиття сонячних променів від білих вулканічних хмар.

Мало того: вулканічна хмара утворюється не зразу - вона збільшується поступово, і так же поступово повинна була б зростати яскравість спалаху. Однак, спалахи на Марсі завжди виникали раптово і зразу з максимальною яскравістю".

Далі Н.В, Комаров наводить приклади інших припущень: таких як відбиття від якихось деталей із дзеркальною поверхнею, розташованих перпендикулярно марсіанській поверхні; відбиття сонячного проміння від хмари льодяних кристаликів; про штучні споруди марсіян; про виникнення гало.

"І тому,- наче б то підводить підсумок сказаного, - скоріше всього, загадкові марсіанські спалахи являють собою різні форми гало, які виникають при відбитті сонячних променів в таких льодяних хмарах. Вірогідність подібних явищ на Марсі досить велика. Але ймовірність, розуміється, не доказ. Це лише можливість, більш-менш відповідна дійсності".

По-іншому підійшов до вирішення проблеми марсіанських спалахів кандидат фізико-математичних наук В.Д. Давидов ("Земля и Вселенная" 1972 №3), хоч і скористався одними і тими ж уже відомими припущеннями. Після переліку фактів приступає до обговорення колишніх думок вчених світу про марсіанські спалахи. Він уже на перших початках коментування думки вченого, нав’язує свою.

"В російському "Журнале новейших открытий и изобретений" за 1897 рік опубліковано повідомлення про роботу англійського астронома Ф.Гальтона, якому вдалося спостерігати на Марсі яскраву миготливу цятку. Він прийняв її за світлову сигналізацію марсіян і намагався знайти закономірність в її миготінні, так би мовити марсіанську "азбуку Морзе". Замітим, - зауважує далі Давидов, - що при наземних спостереженнях яскравої плями, яка має дуже малі кутові розміри (менше секунди дуги), миготіння було б природно вважати властивим не самому джерелу світла, а його телескопічному зображенню. Миготіння зірок, як відомо, викликають оптичні неоднорідності, що змінюються в земній атмосфері". Чи варто тратити час на розкриття суті цього?

"Американський астроном У. Кемпбем в 90-х роках позаминулого століття, - пише Давидов, - писав, що ті марсіанські "вогні", які виникають в зоні сутінок, на марсіянському термінаторі, можна пояснити відбиттям сонячних променів від покритих снігом гірського ряду. Навіть не приймаючи до уваги величезні розходження в оцінках висоти "вогнів" над поверхнею Марса (до 130 км по Дуглассу) з мислимою висотою гір (10-20 км) відмітим головну трудність: термінаторні "вогні" (як і інші) появляються нерегулярно і в деяких випадках переміщуються на багато сотень кілометрів не тільки від дня на день, а навіть за час безперервних спостережень.

Засновник і перший директор планетарної астрономічної обсерваторії в Арізоні П.Лоуелл, автор декількох книг про Марс, вважав, що "вогні", які спостерігаються поблизу термінатора, - це освітлені Сонцем високі марсіанські хмари, видимі на фоні неосвітленої частини поверхні планети. Але як пояснити, чому деякі марсіанські "вогні" виділяються своїм блиском навіть на яскравій полярній шапці в денних районах Марса? Адже будь який предмет розсіює менше світла, чим на нього попадає, - в усякому разі, не більше.

Згідно думки П.Лоуелла, "іскри" в полярних шапках являють собою, можливо, сонячні "зайчики" від льодяних схилів. Припущення Лоулла цікаве, але кількісні оцінки не дозволяють з цим погодитися. Для появи помітного з Землі сонячного відблиску потрібна плоска дзеркально-гладенька льодяна поверхня розміром не менше одного квадратного кілометра. Причім, якщо поверхня буде відхилятися від плоскості хоч би на півтора градуса (прикладом така нерівність, як у віконного скла), її площу необхідно збільшити в 100 разів, а площу більш нерівної дзеркальної поверхні іще більше. Навіть в найбільших льодовиках Землі такі утворення не зустрічаються, тому навряд чи вони існують і на Марсі. Між іншим, П. Лоуелл сам зробив висновки, що поки-що неймовірно важко давати в достатній мірі задовільні пояснення марсіянським "вогням". Особливо незрозумілі були видимі зростання блиску "вогню" по мірі його наближення до краю диску планети (лімбу) або зменшення блиску по мірі віддалення від нього".

Поряд з наведенням фактів варто сказати декілька слів про гіпотезу гало, яку висунув Давидов. Добре розуміючи природне походження сонячного гало і його механізм утворення в земних умовах, Давидов вирішив перенести все це в інопланетні умови, не враховуючи істотної різниці між ними. Він дуже багато доводить про можливість виникнення сонячного гало на Марсі навіть при незвичайних обставинах. Наприклад. "Чи спосібна легенька "льодова димка" створити плями гало більш яскравіші чим денна поверхня Марса під сонячним промінням? - запитує Давидов і вслід за цим дає відповідь. Розрахунки показали, що перетворення 10-мікронного шару води в льодяні кристалики може забезпечити густину "льодяної димки" в сотні раз більшу, чим потрібно для видимості гало на Марсі"(?!) Так воно чи ні, нехай по-серйозному задумуються над цим фахівці даної справи. Про можливість виникнення сонячного гало на Марсі сперечатися не будемо. Можливо воно там і часто виникає, але аж ніяк видимість марсіянського гало не буде для землян тими яскравими спалахами миготливими чи немиготливими, довготривалими чи миттєвими, які так добре спостерігаються з величезної відстані.

Навряд чи хто знайдеться і повірить, що сонячне гало на Землі можна спостерігати в такій же світловій силі з Марса, якби помінятися місцями, враховуючи навіть те, що земна атмосфера більш сприятлива.

Хоч в деяких випадках напрошується і вагоме протиріччя в гіпотезі (багатократне зростання блиску по мірі приближення до лімбу в процесі добового обертання планети) все-таки Давидов впевнений в своїй правоті. "Навряд чи є ще щось інше, крім гало, щоб могло мати вигляд цятки, що блистіла б "як полярні льоди" або виділялася б своєю яскравістю навіть на фоні полярної шапки.

Отже, гіпотеза, - підсумовує він, - про існування сонячних гало в атмосфері Марса дає одне із можливих пояснень властивостей "вогнів" або "спалахів", що спостерігаються.

Ну що ж, на те така думка й називається гіпотезою, щоб не докоряти її творця.

Одним словом, загадка марсіанських "вогнів" та "спалахів" залишається в науці ще не з’ясованою.

Якщо питання загадковості залишається відкритим, то і постановка стосовних до нього запитань теж залишається незмінною. 

Запитання, що потребують відповіді для розгадки феномену спалахів на Марсі

Що таке яскраві марсіанські "вогні" і "спалахи"?

Чому саме раптові спалахи, а не повільна поява світіння?

Яка їх природа і чим викликається їх поява?

Чому саме світіння занадто яскраве?

Чому одні спалахи довготривалі, а інші швидкоплинні?

Чому спалахи миготливі, як зорі?

Чому миготіння в усіх неоднакової амплітуди коливання?

Чому яскравість спалахів спостерігається сильнішою на краю диска планети?

Чому в одних випадках спостерігаються яскраві цятки, а в других світлі плями?

Чим пояснити перехід яскравої цятки в світлу пляму?

Чому з-посеред цяток та плям іноді спостерігаються такої ж світимості полоси?

Що може означати рухомість світлої цятки над поверхнею Марса? (7/03/1993)

Про що може говорити сам механізм миготіння яскравого спалаху? Яка його природа? (9/07/1995)

Ось це ті питання, на які необхідно дати вичерпну відповідь, щоб зрозуміти природу марсіанських вогнів. Звісно, немає потреби ставити себе в скрутне становище першовідкривача, щоб досягти мети згідно виробленої постановки запитань. Це вже зроблено раніше. Тепер залишається перевірити ще раз уже на інших фактах, наскільки правдоподібні припущення та виведені з них під час дослідження висновки. Якщо істинність незаперечна, що світ єдино-матеріальний, то все те, що стосується однієї планети, не повинно бути виключенням для другої, третьої. Якщо розгадано таємницю світлих променів і ланцюжків кратерів на Місяці, то незаперечну тотожність повинно мати і на Марсі.

Отже з цього і варто почати б.

Зробимо спробу поєднати ново-відоме із загадковим, і в тому ж стилі проводимо дослідження.

(1 із 2)