Пігмеї – оповитий загадками і легендами народ, що мав високу цивілізацію тоді, коли наші предки тулилися ще по печерах. Легенд і переказів про цей «маленький народ» не менше ніж про Атлантиду, якщо не більше. Мегалітичні споруди по всьому світі, їхня справа. Це підтверджує і М. К. Джессоп, один з кращих знавців в цій царині. На основі його досліджень та схожих матеріалів (і Вашої думки, шановний читачу), спробуємо дослідити, хто такі пігмеї, де вони взялися та куди і чому так раптово зникли.
Стаття М. К. Джессопа, беззаперечного фахівця за археології та астрономії, досить цікава і стільки тих же загадкових фактів інформації.
Про трудності розгадки Джессеп каже дотепно, розділяючи неможливіть на два порядки, яких-небудь висновків не робить, а надає можливіть зробити це самому читачеві.
Про можливість існування пігмеїв – за статтею М. К. Джессопа
Ознайомлення зі змістом статті викликає особливу зацікавленість, мабуть, в кожного читача. І з приводу цього кожен може по-своєму розмірковувати, але зробити який-небудь певний висновок, не кожен ризикне. Та й до того ж ризикнути не так то й легко, як може здатися з першого погляду. Дати відповідь, чи являється це неможливістю першого чи другого порядку, з експромту не моє сенсу і взагалі безглуздо. Не завжди висновки можуть бути передбаченими навіть при достатній кількості фактичного матеріалу. Вони можуть появлятися зовсім неочікувано, непередбачувано. Та все ж для цього потрібно дуже ретельне і різнобічне логічне дослідження з участю максимум фактичного матеріалу.
Кожен читач, імовірно, є поціновувачем ознайомитись з цікавою новиною, а тим більше, якщо вона вкладається в свідомість як загадкова. Але ознайомитися і здивуватися змісту фактів - це іще не все. Обійти камінь навкруги, обдивитись його і не спробувати зрушити з місця, заглянути на нього знизу, - це все одно що зовсім не бачити його, так як не залишається яких-небудь вражень. Якщо хоч якісь враження залишаються, побачене більш осмислене і надовго запам’ятовується.
Добре звикнути читати і перечитувати очима і думкою. Очі - рядки, а думкою - поміж рядків. Не спішити скоріше досягти кінця інформації. І кожна цікава, нехай вона якою буде довгою, здається дуже короткою, скупою і неповною в подробицях. І останньому варто надати найбільшого значення, бо в незначних деталях на перший погляд часом полягає весь сенс до розгадки. Про такі незначні подробиці і буде іти розмова з приводу статті М.К. Джессупа.
Не будемо намагатися зробити якийсь певний висновок, так як сутності такого неможливо передбачити. Та попробувати поміркувати зі здоровим поглядом не реальне положення речей не варто лінитися.
Спочатку спробуємо зробити свій аналіз в загальних рисах з залученням сторонніх знань, що не стосуються змісту статті про пігмеїв.
Інші відомості щодо еволюції пігмеїв
"Етіолог Вальтер Каудерн, фахівець з пігмейських рас, вважає, що в давнину вони були ще меншим зростом, ніж зараз, і що в них є тенденція до збільшення".
З яких міркувань випливає його припущення невідомо. Можна вважати що вони не безпідставні. Археологічні дослідження, співставлення по часу фактів може наштовхнути і на вірний висновок. За статистичними даними сучасна людина за зростом вище своїх предків, причому древніх предків.
Якщо зв’язати органічне життя з неорганічним, то в цьому проглядається якась паралельність.
Джерелом органічного життя являється неорганіка. Стисло кажучи, носієм життя і його джерелом є сама планета.
Тепер глянемо, як же уявляється нам наша планета в її еволюційному розвитку.
Те, про що піде мова далі, іще не визнано, не дивлячись на всі докази самими фактами. Наша планета не знаходилась в стаціонарному стані, так же саме, як і не находиться вона в даний час.
Планета після її виникнення розширювалась, розжирується вона і в даний час і буде розширюватися іще досить довгий час. Цьому, звичайно, важко повірити без довгої переконливої аргументації. Так як це питання не по-суті, не будемо зупинятися, але зазначимо наступне: надалі будемо твердо дотримуватися цієї істини.
Розширення планети, тобто збільшення її об’єму, не може не позначитися не її гравітаційному і електромагнітному полі. Органічне життя дуже тісно пов’язане з цими полями. Механізм такого зв’язку, імовірно, іще повністю не розкритий, щоб як доказ цьому можна було б привести переконливі приклади. Будемо вважати, що сила гравітації на нашій планеті в віддаленому минулому була більшою, ніж в даний час. Всякий живий організм, якщо на нього не впливають згубно чи пригнічуючи зовнішні фактори, має тенденцію прогресувати в розвитку в сприятливих умовах. Можливо, що з послабленням гравітаційної сили та плюс іще яких-то невідомих нам факторів організм живих істот - мається на увазі організм людини - попадає в більш сприятливі умови свого розвитку. Про залежність від умов розвитку організму можна навести багато прикладів, як на людині, так і взагалі на тваринах і на рослинному світі.
Тому, якщо збільшується зріст людини-велетня, то аналогічно повинен збільшуватися і ріст людини-пігмея.
"Пігмеї були розкидані по всьому світі.
Дослідник Уілкінс (Сэр Джордж Хьюберт Уилкинс), стверджував, що пігмеї колись населяли Південну Америку. За його словами, два золотошукача знайшли мумію пігмея зросту 35 см; її виявили в товщі граніту, розколотого динамітним вибухом. Якщо це вірно, то мумія знаходилась в вулканічній породі мільйони років - з плейстоценової епохи
Далі Пігмеї – мумія в граніті, чи можливо
(1 з 29)
