Ріпак воістину невичерпний

В Німеччині про ріпак не забували. І посівні площі під ним там неабиякі. Рапсову і сурепну олію німці рафінують. А ріпаковий макух став у них найпопулярнішим концентрованим кормом, особливо для свиней. До цвітіння ріпак хороший на зелений корм і для силосування. На корм ж годяться запарена солома і полова рапсу. Загалом, ріпак придатний у багатьох випадках.

Ну а тепер трохи про його вмісті. У рапсовій макусі близько 32% протеїну, 9% жиру, 30% безазотистих екстрактивних речовин. Урожай озимого ріпаку 100 900 центнерів зеленої маси з гектара. При зборі 400 центнерів кожен гектар дає 6400 кормових одиниць і біля 820 кілограмів перетравного протеїну - майже стільки ж, скільки люцерна.
За вмістом рослинної олії ріпак головує серед всіх хрестоцвітих культур. За харчовим і технічними властивостями його олія куди краще рижикової і приблизно рівноцінна гірчичній. Рапсова олія в ходу в маргариновій, миловарній, шкіряній, текстильній, медичній, гумовій і навіть сталеливарній промисловості (в якості мастила).

Ріпак найбільш жировмістний і медонос

У Західній Європі озимий ріпак воліють іншим олійним культурам тому, що у нього найвища продуктивність за всіма статтями і перш за все за вмістом жиру. Погляньте на таблицю німецьких порівняльних оцінок олійних культур. Надрукувати таку таблицю дуже навіть варто, бо вітчизняними даними ми не володіємо. Так, в списку найважливіших культурних рослин в розділі «Жири» в книзі В. Л. Кретович «Основи біохімії рослин» рапс навіть не згадано.

Продуктивність олійних рослин

З ярих олійних культур до озимому ріпаку близький всім відомий соняшник, який навіть чуток перевершує його по урожаю насіння і кількістю калорій з гектара.
Зате мало кому відомо, що ріпак чудовий і для городу. При посіві восени він дає розетку великих листів, розпластаних по землі. Ранньою весною відразу ж йде в зростання. Досить швидко з'являється велике суцвіття. Якщо його відразу не зірвати, стебло почне гілкуватися, з'являться нові суцвіття. Вони дуже смачні і поживні. Втім, в їжу годяться і соковиті листя, і стебла. У вареному і смаженому вигляді це чудовий гарнір до м'яса. Вдумайтеся - за поживними властивостями ріпак дорівнює білокачаній капусту з тією, однак, перевагою, що його можна їсти ранньою весною, коли так мало свіжих овочів. Суцвіття непогано заготовити і про запас - їх солять або сушать.
Цим гідності ріпаку не вичерпуються. Михайло Михайлович Глухів в сьомому виданні своєї чудової книги «Медоносні рослини» (М., 1974) відкрив світові одну з найпотаємніших бджолиних таємниць: ріпак сприяє ранньому розвитку бджіл і стимулює їх діяльність. Мало хто з бджолярів знав про це. А ті, хто знав, розводили рапс в місцях, бідних взятком (таких нині більшість). Пасічники підгодовували ріпак калійними добривами - нектароносність меду помітно посилювалася. В середньому ж, навіть без хитрощів, цукристість ріпакової нектару 12-14%, а медопродуктивность вище всяких похвал - 50 кг/га.

Біологія та історія ріпака

А тепер трохи біології та історії. Латинська назва виду Brassica napus як би об'єднує дуже різні рапс і брукву. Тому ботанік обов'язково підкреслить, що ріпак - особливий підвид - ssp. oleifera. Вважають, що він з'явився від природного, без участі людини, схрещування суріпиці з капустою. Навіть шкідники у них загальні - ріпаковий клоп, ріпаковий пильщик і ріпаковий квіткоїд накидаються не тільки на ріпак, але і на капусту, турнепс та інші хрестоцвіті рослини.
Як не дивно, дикий ріпак поки не знайдений, зате його посіви відомі за 4000 років до нашої ери. На території царської Росії ріпак з'явився пізно - начебто на початку XIX століття. Ще в 1856 році знавець рослинництва П. Преображенський в «загальнозрозумілих керівництвах до практичного сільському господарству» писав: «В Англії ж, Росії та Франції ця рослина ледь-ледь тільки відомо по імені». Проте хвалебну інформацію про ріпак він дав. «Між усіма олійними рослинами ріпак посідає перше місце; у нього самі багаті урожаї, і його легко ввести у всяку сівозміну, (...) його аж ніяк не можна сопричисляти до класу рослин, сильно виснажуючих грунт, тому що після нього колосові рослини дають дуже хороші врожаї. Урожай соломи його значніше порівняно з іншими олійними рослинами; солома годиться і на підстилку, і на паливо, і особливо, коли він росте розкішно. Лушпиння, або сім'яні покрівці, багаті азотом й олією, складають чудовий корм, який жадібно пожирається рогатою худобою, коли корм поливають винною бардою».
Якщо ви затіє сіяти ріпак, зверніть увагу ось на ці слова П.Преображенського: «Ріпак не може терпіти стоячої вогкості в грунті; а тому головна умова при розведенні ріпаку становить осушення сирих полів за допомогою підземних водотяг і відкритих канав. Навпаки, випадкові і тривалі повені, навіть протягом 10-12 днів, нітрохи не шкодять рапсу, якщо тільки підґрунтя буде добре пропускати крізь себе воду».
Справедливості заради треба сказати, що П. Преображенський не був першим, хто повідомив про культуру ріпаку в нас. Так, в одному з номерів «землеробської газети» за 1835 рік надруковано про те, що з Таганрога і Маріуполя відправили в Трієст «кілька вантажів ріпного насіння». «Ріпне насінням» в ті часи називали насіння ріпаку.
Падіння цін на російський хліб в Європі і оживити попит на рослинні олії для миловаріння, мастила, опалення та освітлення стимулювали вирощування ріпаку на експорт. У 1870 році його посіви в Росії зайняли 25 тисяч гектарів, а всього через 30 років - 350 тисяч. Але в кінці минулого століття з новим підвищенням попиту на зерно посіви ріпаку почали танути. Проте до Жовтневої революції його посіви на Україні за площею втричі-вчетверо перевищували землі, зайняті соняшником. Та й зараз світове виробництво ріпакової олії не занепало - щорічне вироблення близько 2,5 мільйона тонн. Ріпак із задоволенням сіють не тільки в Європі, але і в Канаді, Індії Китаї...

Зовнішність ріпаку

Як же виглядає герой нашої статті? Корінь у нього веретеновидне, гіллясте. Стебло розгалужене, висотою 50-250 см. Вся рослина оповите восковим нальотом. Завдяки цьому дощова вода, немов ртуть, скочується до стебел, а по ньому - до коріння. Листя своїми основами наполовину охоплюють стебло. Суцвіття - кисть з 25-40 дрібними, жовтими, рідко - білими квітками. Запилюють рапс в основному бджоли і джмелі, але квітки можуть і самозапилюватися (непогано, правда). Підемо далі. Стручки у ріпаку довгі (5-10 см), вузькі (3-4 мм). Насіння кулясті, дрібні, діаметром 1,7-2,5 мм, колір - від світло-коричневого до чорного, маса 1000 зерен всього 3-6 г. В насінні 33-40% жиру (у ярого) і 40-50% ( у озимого).
Загалом, при нашому одвічному нестачі кормів ріпак - культура надзвичайних можливостей, дарована Богом. І пора б повернути рапсу гідне місце на полях.