Щоб вести розмову про острів Понапе і його загадковість слід мати на увазі, що і він являється частиною величезної площі суходолу. Це свого роду чітко окреслений клаптик суші природа якого нічим не відрізняється від будь якого материка. Тільки той досить великий, а цей – п’ятачок. А тому перш чим приступити до вияснення питання, чому його одна частина під дією тектоніки не втрималася на попередньому рівні, імовірно за краще піддати сумніву: острів він чи ні?

Продолження "Венеція Тихого океану"

Зразу може кинутися в вічі: справжнє безглуздя! Як же його можна було б назвати якимось іншим, наприклад, континентом, як він в дійсності острів за всіма своїми  природніми ознаками.

Парадокси погляду на острів Понапе

Острів континентального типу І от наперекір здоровому глузду не має бажання називати його островом, хоч він і насправді реально являється ним, існує реально поза будь-якими бажаннями. Будемо вважати його цілим континентом Південної Америки, де з одного боку омиває Тихий, а по другий бік – Атлантичний. Неймовірно! З глузду з’їхав чи що!

Еге, стати б звертати увагу на незвичність та на незвичайність. Мало чого існує незвичного та незвичайного, яке не вкладається в нашій свідомості.

Атож, з такого поняття і почнемо своє дослідження.

Острів Понапе, як і острів Пасхи з цілого ряду групи Каролінських островів – це частина колись цілого материка. Чи вірне таке нічим не підтверджене твердження, чи ні, покаже кінцевий наслідок дослідження. Нехай це буде поки що гіпотетичне припущення. Але кожне припущення, який би характер воно не носило, цілком можливе для перевірки. Навіть нісенітниця і та піддається перевірці. А таке припущення аж ніяких підстав немає так зразу назвати нісенітницею. Тому й нехтувати ним не слід, хоч дуже ж то кортить.

Якщо часткове входить до складу загального і залежить від нього, то чому б не прийняти до уваги і мало того – прийняти на озброєння наступне поняття: Земля розширяється.

Причина утворення острова прихована в розширенні Землі 

Хоч і дуже мало ще в науковому світі прихильників гіпотези розширення Землі, проте з ними стоїш на твердій і непохитній позиції. Можна бути впевненим, що пізніше, навіть завзятим противникам, і то дійде до ума, погодяться, визнають. А тому із даного поняття слово «гіпотеза» відкидаємо зразу і замінимо терміном «теорія».

Теорія розширення Землі бере початок від Вегенера, який вперше помітив признаки такого явища. В даний час в основному звернено увагу на більш крупніші блоки – материки. Інтенсивність різновиду дослідження даного питання все більше і більше виносить на світ білий фактичного матеріалу, який явно захищає теорію розширення.

Звичайно, недовіряти дозволяється і це буде цілком природно. Адже тільки недовір’я утверджує або заперечує істинність, якщо викликана недовіра не навмання, а глибокого наукового змісту. Заперечувати – глупо, бо це буде означати перти проти фактів. А ким ще не визнана істина, що проти фактів не попреш?

В теорії розширення землі ще багато дечого не враховується, особливо дрібниць. Якщо на даному ступені її розвитку в центрі уваги найкрупніші блоки континентальної кори, то острови серед океанів залишаються осторонь без належної уваги. Можливо, це не буде помилкою сказати, що в науковій думці панує поняття, що невеликі острови вулканічного походження. Щодо цього, то правди ніде діти: велика кількість островів дійсно вулканічного походження, тобто незалежних від континентів і пізнішого виникнення. Але серед них є і такі, що своїм віком не поступаються і перед континентами. Чимало є і таких, які складені з вулканічних порід і без ознак присутності гранітного шару, як основного компонента материкової кори. Згідно таких ознак їх відносять до числа тих, що дійсно утворилися самостійно шляхом виверження вулканів на більш пізнішому етапі геологічного розвитку Землі. Тому при визначенні, до якого типу належать скам’янілі острови, слід звернути увагу на характерну побудову кори континентів, де є такі ділянки, в яких також відсутній гранітний шар. При тім немаловажне значення при виявленні типів океанічних островів має наявність їх структурної побудови на лінії Мохоровичича. Наявність чи відсутність коренів, глибина проникнення в зону верхньої мантії доповняють правильність самого визначення їх типу.

 

 Далі буде "Венеція Тихого океану"