За роки ставлення до сечової кислоти як до кінцевого продукту катаболізму, тобто до відходу, та ще й небезпечному, стало змінюватися. З'ясувалося, що вона може непогано виконувати функцію пастки вільних радикалів (02-, ОН- і їм подібних). Атаці радикалів в організмі піддається все: мембрани, ДНК, ферменти, а результати різноманітні - від старіння до ракового переродження.
Прийнято вважати, що відповідальність за антиоксидантний захист гідрофільної зони організму несе вітамін С (аскорбінова кислота). Людина, як і деякі інші ссавці, перестала синтезувати аскорбінову кислоту і потрапила в залежність від зовнішніх джерел. Досить імовірно, що природний відбір одночасно привів і до дезактивації генів синтезу уриказу у нашій прабабусі протомавпи, так як сечова кислота цілком підходить на роль «квазівітаміна С». Захоплюючи активний кисень, вона окислюється в печінці, в спеціальних клітинних органелах, пероксисомах до аллантоїну. Його присутність в сечі (в нормі до 30 мг/л) може слугувати мірою цього процесу. Міра, правда, приблизна, оскільки тако ж встановлено, що і сам алантоїн в якійсь мірі є таким же чистильником активного кисню. Однак за втрату вітаміну часом доводиться дорого платити.
Вміст сечової кислоти в організмі дорослої людини становить 1000 мг, за добу він виробляє 750 мг і відповідно стільки ж, за величиною, повинен вивести. Видалення сечової кислоти і служить вузьким місцем. Приблизно третина її виводиться через кишечник, а частина, що залишилася не може бути розчинена в тих півтора літрах води, які за добу виводяться з людини в вигляді сечі: розчинність кислоти всього 70 мг/л. Її треба перетворити в урат натрію, чия розчинність на порядок вище. Однак сечова кислота - слабка, при рН=5,8 вона дисоціює лише наполовину. Підвищення кислотності сечі і призводить до утворення в сечовивідній системі уратних конкрецій («пісочку»). Ось так і виходить, що в нирці до 90% сечової кислоти витягується з первинної сечі і повертається назад в кров. У крові ж встановлюється стаціонарна концентрація кислоти, близька до критичної (у чоловіків до 70, а у жінок до 60 мг/л). Порушення балансу призводить до накопичення кислоти в організмі, причому рахунок йде вже на десятки грам. Відхилення в цю сторону зустрічається у третини людства.
При подагрі кислота починає кристалізуватися у вигляді урати натрію, концентрація якого при гіперурікіміі на порядок більше, ніж зазвичай. Місцем кристалізації служать суглоби, перш за все, пальців ніг. Далі хвороба набуває імунний характер. Кристалики розміром з бактерію організм сприймає як інфекцію і включає механізм клітинного (фагоцитарного) захисту. Лейкоцити-пожирачі отримують сигнал і накидаються на мікрокристаллики, які виявляються їм не по зубах, і наші захисники гинуть мільйонами. Розвивається запалення, що нічого не дає, крім нестерпного болю. Виходить буквально «нога в капкані», як називали хворобу греки. Напад може закінчитися через кілька днів, коли сили атакуючих вичерпаються, але негативний імунітет так і не виникне.
Організм знову і знову тут же або в інших місцях буде намагатися перемогти подагру аналогічним способом. Обстановка, правда, поступово зміниться. Кристали будуть руйнувати хрящову і сполучну тканини, переростати в тофуси, суглоби розпухнуть і деформуються. Люди вже давно навчилися лікувати напади на самому початку за допомогою Пізньоцві́та осі́ннього (Colchicum). Ці осінні лілові квіти сімейства лілійних містять близькі за будовою алкалоїди. Вони володіють рідкісною дією, прямо протилежною алантоїну, - перешкоджати мітозу, поділу клітин. Така властивість колхіцинів використовують не тільки медики, а й біологи. При вмілому дозуванні отруйні колхіцин і колхамин дозволяють боротися з вибуховим зростанням лейкоцитів або з деякими наростаючими раковими пухлинами.
Залежно від головної причини подагри доводиться довічно протистояти гіперурекімії за допомогою медикаментів, пригнічуючи утворення або стимулюючи виведення сечової кислоти з організму. Часто подагру вважають розплатою за пристрасть до алкоголю (навантаження на нирки і печінку), щільної закуски (нуклеїнові кислоти) або до чаю з кавою (пурини). На жаль, історичні приклади аскетичного життя деяких великих людей-подагриків вчать, що така оцінка не до всіх застосовна. Екзогенні пурини складають лише третину від загальної кількості, проте їх додаткові джерела можуть зрушити досить жорсткий баланс. Так трапляється при руйнівній хімічній або радіаційній терапії онкологічних захворювань: організм пацієнтів ослаблений і часто не справляється з потоком пурінових основ від зруйнованих ядер пухлинних клітин. Для лікування таких випадків лікарі почали застосовувати нові препарати на основі біосинтетичної урикази. Це досягнення науки і техніки дозволяє зробити крок назад по еволюційних сходах і окислити в нашому організмі сечову кислоту до легко виводного аллантоїна.
Втім, приводячи до однієї страшної хвороби, сечова кислота, можливо, захищає від іншої, ще страшнішої. Геній і подагра більш ніж «сумісні», а ось подагри і розсіяного склерозу ніяк немає, тому доказом - аналіз 20 млн. історій хвороб. Виникнення останнього захворювання певним чином пов'язано з дією пероксинітрита (ООNО-), що генерується радикалом O2-. Мабуть, сечова кислота, а її завжди багато при гіперурикемії, гасить радикали і стримує розвиток хвороби. Якщо врахувати, що до сих пір надійних заходів боротьби з цим підступним склерозом, не знайдено, гідності сечової кислоти очевидні.
У нашому контексті розсіяний склероз можна віднести до гіпоурикімії. Це підступне захворювання, так само, як подагра, має генетичну і імунну причини, хоча в цілому картина далеко ще не ясна. Білки, з яких складається мієлінова оболонка нервових волокон, організм раптом починає сприймати як чужі. Оболонка, на відміну від уратних кристалів, не витримує натиску власної імунної системи і пошкоджується. Одна з причин, що викликають трансформацію білків, може переховуватися у вигляді вірусної інфекції. Простежується також зв'язок з умовами життя і місцем існування - в Москві і в Північно-Західному федеральному окрузі статистика показує помітний ріст захворювання в порівнянні з рештою Росії. Хвороба вибирає людей у віці 30-40 років. Механізм зв'язку з цим може бути таким. Токсикації, опромінення, запальні процеси, та й просто надмірні фізичні навантаження призводять до підвищення вмісту в організмі вільних кисневих радикалів. Вони переводять тканинні NО-радикали в реакційний пероксинітрит. Помічено, розсіяний склероз супроводжує так звана білокмітка, в якому залишок амінокислоти тирозину пронітрований. Подібна модифікація пероксинітрита мієлінових білків і може ввести в оману імунітет. Коли кисневі радикали гасяться сечовою кислотою, цей канал перекривається.
Крім того що у хворих на розсіяний склероз спостерігається знижений вміст сечової кислоти, ця концепція підтверджена експериментально на спеціальних «склеротичних» мишах. У тестах чітко виявлений терапевтичний ефект сечової кислоти. Зрозуміло, з мишами працювати набагато простіше, ніж з людьми. Такі ліки у них не викличуть побічного ефекту у вигляді подагри. Проте і з людьми експерименти вже розпочаті. Зауважимо, дослідження проводяться в рамках офіційної медицини і до уринотерапії (мочелікуванню) ніякого відношення не мають.