Чимало дивовижних фруктів вирощують садоводи-любителі. І дехто з них, пригощаючи своїх гостей незвичайним варенням або пропонуючи покласти в чай замість лимона висушені ароматні часточки якихось плодів, схожих на яблука, каже: «А це японська айва», або - «латвійськй лимон», або - «Сидонія»... «Сидонія» - це латинська назва звичайної айви (Cydonia). Але у айви плоди великі, навіть величезні, до 2 кг вагою, і не такі кислі. Та й не росте айва в північних районах - вимерзає. Що ж це за плоди?
Насправді те, що садоводи - любителі називають японською айвою, зовсім не айва, хоча і її близький родич з того ж сімейства розоцвітих. Його ім'я - хеномелес.
Але спочатку - про айву звичайну.
Плоди айви знайомі багатьом, але сама рослина - дерево висотою до 8 м або рослий чагарник - знають тільки житі південних районів країни. Зростає айва, крім півдня України, на Кавказі, в Середній Азії, в Молдавії, в країнах Середземномор'я, Китаї, Японії, на півдні Північної Америки.
Культура айви була широко поширена ще в стародавньому світі. Особливо багато її розводили в районі фінікійського міста Сидону (тепер це Сайда в Лівані) - звідси й походить її латинська назва. У Греції і Римі айва вважалася символом любові і родючості і була присвячена Афродіті (Венері). Є підстави вважати, що знамените «яблуко розбрату», вручене сином троянського царя Парісом богині (через що і вибухнула десятирічна троянська війна), насправді було не яблуком, а плодом айви: в місцях, де відбувалися ці події, ні культурних, ні дикорослих яблунь тоді просто не було...
Айву згадували в своїх працях багато класиків давнині, батько ботаніки Теофраст (IV-III ст. до н.е.), і Пліній Старший (I ст. н.е.), і автори візантійської сільськогосподарської енциклопедії «Геопоніки» (X ст.). І вже в ті далекі часи були відомі різні сорти айви - ось як міцно ця рослина увійшла в культуру.
У плодах айви близько 10% цукрів, багато дубильних речовин, аскорбінової кислоти (до 27,6 мг на 100 г), мікроелементів. Єдиний їхній недолік - жорсткість: в них, як і в плодах деяких сортів груші, є так звані кам'янисті клітини, товсті стінки яких складаються з деревенілої целюлози. Через це плоди айви, тільки що зняті з дерева, майже неїстівні. Але при дозріванні вони стають м'якше; те ж відбувається і при варінні, тому плоди айви - цінна сировина для переробки в кондитерські вироби, варення, джеми, желе, цукати.
З найдавніших часів айву широко використовували і в медицині. Завдяки терпким властивостям м'якоті плодів їх застосовували при проносах і кровотечах. З слизу, яка міститься в насінні айви, готували проносне і обволікаючі ліки, які довги часй входило до Державної фармакопеї колишнього союзу.
Для поліпшення айви як плодової рослини багато зробив відомий селекціонер Бербанк. Також використовували айву як підщепу при розведенні карликової груші, яка на айві приживається краще, ніж на інших низькорослих підщепах - горобина, ірга, глід. На виведення такого низько-рослого підщепи, що отримав назву «Північної айви», Мічурін витратив майже 50 років.
А тепер - про «японську айву», тобто про рід хеномелес (Chaenomeles). В цей рід входять чотири види, поширені в основному в Китаї та Японії. Це невеликі рослини з дрібними плодами, що нагадують справжню айву в мініатюрі.
Найбільшого поширення отримав вид хеномелес Маулея, або хеномелес низька Його-то найчастіше і називають «японською айвою».
Родом хеномелес, дійсно, з Японії. Цей невибагливий низькорослий чагарник росте тут на вершинах і схилах гір, в далеко не найсприятливіших умовах: влітку - спека, взимку - холод, пізньої осені - часті дощі, іноді упереміж зі снігом.
У Росії хеномелес низька вперше з'явилася в середині XIX століття в Санкт-петербурзькому ботанічному саду. Звідси разом з іншими видами роду хеномелес вона під загальною назвою «японської айви» розійшлася по ботанічним і аматорським садам в якості декоративного чагарника. У пору цвітіння, в квітні-травні, її кущі справді виключно красиві: на тонких пагонах, майже закриваючи їх, розпускаються кисті великих, до 3,5см в діаметрі, помаранчево-червоних квіток на коротких квітконіжках. Гарні кущі і восени, коли на тлі густої зеленого листя з'являються дозріваючі восени плоди лимонно-жовтого забарвлення і різноманітної форми.
У перший час інтродукції хеномелес низькї мало хто думав про використання її в якості плодової рослини. А тим часом її плоди за складом не тільки не поступаються плодам айви справжньої, але де в чому навіть перевершують їх. Правда, вони майже в десять разів дрібніше і кисліше (в одній зі своїх книг Бербанк привів «рецепт» виготовлення з них варення, що належить американському письменнику Генрі Уорд Бічер: «Взяти одну айву, один бочонок цукру і достатню кількість води»). Але зате вони містять ще більше вітаміну С - десь до 97,9 мг на 100 г сухої ваги, - а також багато вітаміну Р, що зміцнює капіляри, - до 960 мг на 100 г. Вітамін Р зберігається і в варенні з плодів. Крім того, в них багато пектину, що дозволяє вважати хеномелес низьку перспективною сировиною для кондитерської промисловості: досліди, проведені на одній із фабрик, показали, що з її плодів виходить високоякісна желейна маса для цукерок, що добре витримує тривале, до місяця, зберігання і не вимагає додавання кислот, як при виготовленні цукерок на звичайній яблучній основі.
Звичайно, не завадило б плодам хеномелес бути і солодше, але той же Бербанк вважав, що ця рослина «має цінні приховані можливості як плодовий чагарник» і що у нього «дуже велике майбутнє».
На жаль, промислових плантацій хеномелес низької у нас поки немає. Менші чи більші її насадження є в ботанічному саду Горьковського університету і в Естонії - при Інституті експериментальної біології АН, в Латвії - на Пурській плодоовочевій дослідній станції, в навчально-дослідному господарстві Латвійської сільськогосподарської академії.
Розширити ж насадження хеномелес низької не так вже й складно. Вона добре размножується насінням, яких виробляє куди більше, ніж яблуня або груша: в кожному плоді утворюється близько 80 насінин, що мають дуже високу схожість. Сіяти їх можна і восени, і (після нетривалої - близько 2 місяців - стратифікації) навесні. При гарному догляді сіянці починають плодоносити на 3-4-му році життя. Можна розмножувати її і вегетативним шляхом (кореневими нащадками, діленням кущів, зеленими живцями) - тоді плодоношення починається вже на 2-3-й рік. Гектар плантації може дати більше 100 ц плодів. Тільки треба мати на увазі, що збирати урожай потрібно до заморозків: підмерзлі плоди зазвичай втрачають аромат і швидко псуються, а зібрані вчасно, навіть не цілком зрілі, добре дозрівають.
Будемо сподіватися, що цінна плодова рослина хеномелес ще прокладе собі дорогу в сади.