Породи, що утворили сучасний рельєф
Поставимо запитання любому вченому знавцю своєї справи: як утворились сучасні осадові породи, що залягають на самій давній поверхні і дають нам рослину їжу для життя? Із всіх можливих варіантів одного і того ж поняття найбільш загальноприйнятою буде відповідь наступного змісту: сучасні осадки – це привнесений водяними потоками матеріал і відкладений на дні праокеану, який знаходився над сучасним суходолом. Відповідь дано вірно чи ні? І да і ні! В чім же справа?
В загальних уявленнях усталена думка щодо походження осадових порід не викликає яких-небудь заперечень чи підозри. Та коли поставитися до цього питання зі всією вибагливістю, то не завжди вдається підшукати переконливу відповідь.
Осадові породи не могли бути принесеними водяними потоками звідкись
Те, що на місці сучасних материків колись в дуже віддалені часи із життя нашої планети десь в палеозої та іще раніше, вирувала водяна стихія не викликає ніякого сумніву. Так, на той час тут був океан Тетіс чи як там прийнято його називати, але праокеан був. Сучасна суша – це було ложе праокеану. А раз так, то є всі підстави на те, що водяне середовище і було якраз тим слушним і сприятливим для накопичення осадів.
І здавалося б питання вирішене остаточно. Та чи вирішене воно? І чи остаточно?
Запитати б будь-кого переконаного в попередніх висновках: відкіля і з яких сторін були привнесені ці осадо-утворюючі матеріали?
Тут як би не скористувався своєю винахідливістю той, що намагався дати відповідь, рано чи пізно він заплутається і зайде в тупик. І чим хитромудрішим буде його пошук відповіді з переконаннями, тим важче буде йому виплутуватися і знаходити вихід з глухого кута. Виникнення відповідних природних запитань по суті справи буде являти собою розстановку капканів, що підстерігають піймати і заштопорити на кожному кроці. На підтвердження цього наведемо декілька приблизних питань (впишемся в 12).
- Якщо осадові породи сучасної денної поверхні привнесені звідкись, то чому вони розміщені по всій потужності не на низинних місцях, а навпаки – на височинах?
Взяти до прикладу Волинь-Подільську височину і порівняти з місцем залягання українського кристалічного фундаменту – щита. Рівні їх не одні і ті ж. Височина так і залишається височиною, а щит залягає набагато нижче порівняно з Волино-Подільською плитою. Осадові породи є там і там. Це свідчить про те, що праокеан займав величезну площину і був спільним для обох місць.
- Згідно відомих законів фізики осадові породи накопичуються в заниженнях, тобто нижче від тих місць, де вони утворюються. Виходить, що осадові породи Волино-Подільської плити повинні були бути принесені з іще більш високих місць. Питається, де можна підшукати такі місця, які слугували б постачальником матеріалу для утворення і накопичення осадових порід? Що, все це нанесено з Карпат чи з Кавказу? Нерозумно буде на це посилатися.
- Праокеан був загальним і для Волино-Поділля і для решти території Українського щита. Якщо вважати осадові породи привнесеними звідкілясь з якихось інших більш підвищених країв, то чому осадові породи розміщені нерівномірно згідно бездоганних законів фізики: чому вони в більшій мірі накопичуються на височинах а не в областях низин? Чому на щиті меншої потужності осадовий чохол, а на плиті більший? Адже згідно законів фізики про розподіл речовини в водному середовищі повинно показувати щось начебто зворотного явища: на щиті повинно бути осадових порід більше, бо він знаходиться нижче рівня Волино-Подільської плити.
- Якщо взяти до уваги процес осадових накопичень для морів чи океанів в дельтах рік, де більш потужній шар їх залягає ближче до дельти і спадає з віддаленням від неї, то виходить що потік водних мас праокеану весь час був один і той же – з заходу на схід. Таке враження створюється тому, що на плиті потужність осадового чохла набагато перевершує потужність на кристалічному щиті.
- Питається, де ж джерело, що постачало осадочний матеріал? Адже воно повинно було знаходитися поруч з Волино-Подільською плитою і бути іще вище над рівнем сучасного моря. Коротше кажучи, це повинна була бути гірська країна і при тому величезна, щоб забезпечити таку велику площу осадових порід у вигляді глини і піску. Карпати? Ні. Вони віддалені на південний захід. І якраз між Волино-Подільською височиною і Карпатами знову залягає низина, яка повинна була б бути заповнена в першу чергу та іще більшою потужністю покриву, ніж Волино-Подільська плита.
Питання, що розглядається, ніяк і ніде не може підшукати відповідного підтвердження: ніде не виявляється такого місця, звідки міг би постачатися матеріал для утворення чохла осадових порід на Волино-Подільській височині та на решті території України.
Якщо припущення не підтверджуються відповідними речовими доказами, як найбільш реальним фактичним матеріалом, значить, такі припущення будуть невірними і марними.
А звідси сам по собі виникає висновок, що осадові породи не могли бути принесені потоками водяних мас звідкись.
Осадові породи – яке їхнє походження
Якщо осадові породи (всупереч офіційній теорії) не могли бути принесені звідкись водними потоками, то постає знову одне і те ж питання: відкіля вони? Яке їх походження? Який механізм їх творення? Чи не примушує це відшуковувати інші шляхи відповіді?
- За сучасними науковими даними осадові породи, наприклад, глини, піски – це гірські породи, лише зруйновані якимись силами природи, якимись що відбувалися тоді процесами. І насправді. Навіть нескладні спостереження над оточуючим середовищем дають повне уявлення про те, як речові утворення чи то штучного чи то природного походження руйнуються, перетворюються в найдрібніші часточки, що геть не схожі на попередній матеріал, з якого складалась споруда. Навіть граніт і той кришиться, розтирається в пісок-порошок.
Осадові породи – це не зруйновані корінні гірські породи
Після аналізу попередніх, що імовірно, не принесли задовільних результатів, наштовхує на думку: а можливо, на тому місці, де залягають потужні осадові породи колись стояли гірські масиви, порода яких перетворилась в глину і пісок? Чи не можна і тут застосувати логічні роздуми над наявним фактичним матеріалом? З першого погляду дечого є такого, що здається правдоподібним. А глибше, уважніше придивившись, часто дає зворотне поняття.
Як руйнується всяка гірська порода і які наслідки можуть бути після цього, може уявити кожний, хто вміє спостерігати з застосуванням елементарних понять фізичних законів твердого тіла.
- Чи можна відшукати фактичний матеріал, щоб він підтвердив виниклі припущення про те, що сучасні осадові породи утворилися із корінних скальних порід шляхом руйнування їх впливом всіляких факторів екзогенного походження?
Досліджуючи постановку цього питання ми повинні мати на увазі припустимі корінні скальні породи, які якимось чином колись в дуже далекі часи не пізніше докембрійського періоду, виникли а потім зруйнувались і перетворились в осадочний покрив.
Тут не будемо зазначати точно, із яких гірських порід утворились осадові накопичення, а будем лише дотримуватись уставленого поняття в загальному розумінні: осадові породи – це і є гірські породи, але зруйновані.
Судячи із спокійного залягання осадових порід на кристалічній основі, ще раз переконуємося, що вони виникли і створювали своє наповнення не в повітряному, а водному середовищі, тобто на дні праокеану. Значить, ми повинні мати справу зі стихією водяного характеру в першу чергу, а якщо гірська порода по типу сучасних гір виступала над поверхнею води, то й і з повітряною стихією та інше.
Уявимо собі таку картину, яка знаменувала би початок наших досліджень. На дні праокеану височіють гірські споруди, можливо, по типу сучасних, вершини яких досягають поверхні води, інших – небагато вище водяної гладі.
І ось почалось їх руйнування в часі і на протязі багатьох мільйонів, а то і мільярдів років. Вода камінь точить та точить та все по крупинці непомітній для ока. Тривалість часу і мізерність руйнування гірських порід настільки велетенське-малі, що й уявити собі важко. Чи не краще буде, якщо урівноважити все це і надати собі для дослідження в звичайному виді: не будемо приймати ні тривалість часу, ні крихітної повільності механізму руйнування гірських порід. Візьмемо все те, що є в готовому вигляді і застосуємо до всього цього свою уяву, свій уявний динамічний рух, та поставимо все це в найбільш вигідне для нас положення.
Згідно сучасних методів дослідження земної кори стало досить добре відомо про її поверхневу будову. Найбільш чітко це все представлено терасами рік і долин, ущелин і провалин а також бурінням глибоких і неглибоких свердловин.
Який все це має вигляд, можна було б стисло викласти. Та все це, імовірно, виглядитиме трохи безглуздо, так як широкому загалу відомі лише вершки, та й ті поверхнево. Однак, і цього буде більш ніж достатньо, щоб зробити більш вагомі висновки, ніж роблять ті, кому будова земної кори відома досить детально на незвично великі глибини.
Проглядаючи структурну будову пластів і характер самого напластування, дещо складається, а дещо і зовсім абсурдним здається. Але все це сприймається в залежності від того, на яких смак будеш налаштований. Якщо притримуватись припущення, що осадові породи виникли на місці бувших гірських споруд складених гірськими породами, то волею-неволею доводиться вдаватися до методу фантазування. Всі ці тверді гірські породи пройшли крізь якийсь млинок, на кшталт кавомолки, на якій перемелювалось все підряд, але з деякою особливою вибірковістю, сутність якої не вкладається в розуміння.
Існувала якась гірська порода, з якої утворювалась, кажучи просто, глина. Із іншої породи утворився пісок. Ці породи і десь руйнувались почергово і якось сортувались так, що чітко розмежовувалися і лише в деяких випадках змішувались. Їхні природні поклади мають вигляд надто штучних, ніби все це робила людина на свій розсуд.
Поки залишимо на пізніше строкатість нашарувань, а візьмемо до уваги однотипність шарів великої потужності.
Руйнуючись гірська порода, а це повинно осмислюватись в повному сенсі цього слова, повинна в першу чергу дрібнитися на шматки і шматочки різної величини аж до пилинок.
Та щоб зруйнувати гірську породу, потрібні зусилля зовнішнього впливу, чи то фізичного чи хімічного або температурного.
Осадові породи – не результат механічного дроблення скелястого матеріалу
Але так як залягають осадові породи так, що самі кажуть про середовище в якому відкладались, то хімічні і термічні процеси вже відпадають. Залишається лише механічний вплив на гірські породи. Значить, водяне середовище створило такі умови, нестерпні умови, за яких гірська порода не в змозі була зберегти свою цілісність первозданного вигляду і повинна була зруйнуватися. До фізичного впливу фактори водного середовища можуть бути: сильні хвилювання чи збурення води, швидка течія. Щось інше уявити важко. І тому зупинимся на розгляді цих факторів.
Зовнішніх впливів для перетворення гірських порід в осадові не існувало
- Чи могли сильні або навіть дуже сильні водяні хвилювання зруйнувати скальні породи з такою силою, щоб від них не залишилося навіть міцних «горішків» а лише одна перетерта пилюка? Адже такий вигляд під мікроскопом має глина? Це все піщинки і піщинки – одним словом той же пісок, але дуже мілкий.
Щоб не заглиблюватись в різновидність доказів за і проти, скажемо по-просту, в природі не існує фізичних сил, щоб в водяному середовищі могли кришити і перемелювати гірські породи в подібну масу із якої складається наприклад, та ж глина.
А якщо сильні водні збурення і мали місце і змогли б зробити свою справу, то відкладений матеріал зовсім інший вигляд мав би на сьогодення. Була б в першу чергу помітна завилькуватість і частковість, бо хвилювання поверхні взагалі не руйнували породи під водою. Сильні течії, викликані заворушеннями бурхливого океану подібно повноводній гірській річці, ще більш чітко позначилися б в нашаруваннях. Та ні такого, ні іншого в водному середовищі не відбувалося, щоб зруйнувати скальні породи і створити матеріал для утворення осадових порід.
Сам характер спокійного залягання нашарувань говорить про те, що вони виникали в відносно спокійному водному середовищі зі слабкими признаками течії води. Як не парадоксально, однак чогось підтверджуючого на користь прийнятих версій не виявляється в самому фактичному матеріалі.
Вчені світу залишились такої думки, що осадові породи породжені чи правильніше складаються із того матеріалу, з якого складений кристалічний фундамент. Вершини гір незрозумілими силами стерті, перетворені в пилюку і повторно відкладені на вічні часи.
До такого висновку слугувала уява про будову кристалічного фундаменту, який в багатьох місцях під осадовим чохлом являє собою складчасту гірську систему, але зі стертими вершинами і вирівняну.
Вся ця простота поняття дуже оманлива. І ніколи не варто погоджуватися з цією думкою, сліпо вірячи в неї. Ніколи і граніт – що є в достатку на платформах та кристалічних щитах, ніколи не перетворювався на осадові породи, не дивлячись на те, що хіміко-мінералогічний склад в них може бути ідентичним.
Матеріалу з граніту для осадових порід за період існування цивілізованого суспільства створено штучно більше, ніж за всю історію існування Землі. Якби вченим був зрозумілим механізм виникнення гірських споруд типу складчастості, вони ніколи б не приписували їм причетність до осадових порід і ніколи не рівняли б їх вершин, щоб зробити матеріал для осадових порід.
- Та факт залишається фактом. Осадові породи в наявності перед кожним у всіх куточках планети, крім місць скальних порід серед гірських масивів.
Осадові породи – результат…
Де ж осадові породи могли взятися, якщо прийнятим припущенням чи вірніше сталій думці стільки заперечень вперто протирічать? Вагомих доводів на користь спростування більше ніж на захист прийнятих уявлень.
- Чому б вченим не придивитися та уважніше до осадового утворення сучасного в сучасних існуючих гірських масивах скалистого щита в першу чергу. Чому б не зробити б геологічних розрізів в долинах між хребтами та не зіставити з заляганням осадових порід поза гірських масивів – на рівнинах, на горбистих височинах? Та чому б серйозно не задуматись над тим, чи можна все підряд ототожнювати? Чи можна міряти все на одну мірку? Чим краще користуватися впевненістю чи сумнівами? І на кінець, чи вміємо ми користуватися уніформізмом (актуалізмом)?
-
Стисло про актуалізм
Зачепивши це поняття, хочеться поставити таке питання: чи завжди корисний в науці актуалізм? Скажемо прямо: не завжди, а інколи він становиться шкідливим, тому що заводить в глибоку оману чи наводить на помилковий шлях. І це не завжди, бо актуалізм дуже і дуже багато в чому допомагає пізнати минуле. І все це залежить від того, як ми вміємо ним користуватися.
Ось до прикладу. Геологи скористалися актуалізмом і дійшли до невірного розуміння про природу багатьох порід, які назвали осадовими. Багато дечого в природі за зовнішніми признаками може здатися досить знайомим і зрозумілим, та в той же час майстерно замаскованим і таємничим, нерозгаданим. А така незрозумілість тягне за собою багато неправильних логічних суджень, інколи переконливих в своїй правоті.
Спитати б в геолога, що добре вивчив гірську систему Карпат: з чого вони складаються? Впевнений, що, не задумуючись, кожний дасть відповідь: із зім’ятих пластів осадових порід. І ось спробуй скажи, що відповідь невірна! Він тобі знайде сотню доказів, навіть переконливо продемонструє на живих прикладах. Але все-таки він залишається неправий.
Те, що в природі існує шаруватість від мінімуму потужності до максимуму, не означає, що вона за своїм походженням лише осадова. Ось відсутність цього поняття істини і породжує цілий ряд пересудів і невірних поглядів на оточуючий світ. Ось чому і до цих пір залишається загадковим як само походження, так і механізм виникнення складчастих гірських систем, флішів і тому подібного.
З приводу актуалізму можна було б ще і ще потолкувати, та чи варто?
Якщо розглянути відповідну кількість прикладів користі і шкоди актуалізму в сучасній науці, то саме по собі стане зрозумілим як багато авторитетів заглибились в нетрі оману. І це в свою чергу допоможе розкрити дві сторони однієї і тієї ж медалі, яка в даний час вважається односторонньою.
Здавалося б, ще декілька кроків і можна ставити остаточні висновки. І це дійсно так. Але… мабуть варто призупинитися. Можливо в когось із читачів вже є остаточна відповідь чи принаймні свій варіант, який відповідає фактам і є логіка. То ж, вперед…
Сторінка зі статтею https://www.facebook.com/profile.php?id=100077922214270
