Пилова гіпотеза. То нехай вже буде, бо так треба. Тож бо потрібно за щось триматися на хибкій кладці... І в безглуздій ідеї буває глузд, якщо на таке дивитися так, а думати по-іншому. Що ж далі… Зонна плавки зосередженої маси протопланети – це вже не таємниці. Першим таку ідею подав А. П. Виноградов. Посилатися тільки на одні слова і довіряти їм, не маючи власного розсуду... То ж, почнімо.
Зональне плавлення - це один з основних факторів у формуванні земної кори. Таке досить очевидне, якщо приглянутися до розрізу геологічної побудови навіть не дуже потужної ділянки земної кори. Одне напластування покоїться на другому і т.д. Наукою навіть достовірно встановлено, що чим глибше, тим старішого виду залягають породи. Значить, наростання земної кори відбувалося зверху. Як саме - відомо. Відомо і про поверхню. Ставиться питання, що ж являє собою Земля всередині? Якої вона побудови нехай не до самого центру, а на глибину нижче лінії Мохоровичича? Саме більше тепер наукову думку цікавить про область верхньої мантії. Адже все те, що є на поверхні, - це наслідки діяльності тільки верхньої мантії. Мало не вся товща земної кори зобов’язана їй.
Оперувати тут прийдеться звичними поняттями: кислі, основні і ультраосновні породи, самородні метали і їх окисли і т.п.
На поверхні земної кори відкладено в основному кислі породи. Кислі породи в порівнянні з іншими являються найлегшими по питомій вазі, не беручи поки що окремо важких елементів. Останні не являються ні формуючими, ні домінуючими складовими частинами основної маси кори. Вони всього-на-всього - випадкові домішки і становлять як виняток розмови про них.
Схема зростання товщі земної кори
Якщо прийняти за основу формування земної кори такий фактор, як зонну плавку, то наслідуючи принципи аналогії у зворотному порядку, можна сказати наступне. Протопланетна маса речовини починала плавитися з самої поверхні. Одночасно з плавленням відбувалася диференціація й остигання диференційованої маси. Якщо так, то виникає законне запитання: яку ж породу земної кори можна назвати перш-початковою? Небезпідставно будемо дотримуватися одного поняття - граніт в основному і йому подібні в другу чергу. Це так би мовити самий верхній шар перш-початкової кори. Нижній поверх - базальт.
Згідно закономірного розвитку планетного тіла по принципу зональної плавки процеси такі не припинилися і до цього часу. Зонна плавка, якщо сказати по простому, призводила до збільшення внутрішнього об’єму планети. Силою розривів затвердлої поверхневої частини земної кори, виниклий серединно-планетний тиск погашався виверженням на поверхню певної частини маси. (Беремо в загальному різні стани).
Розломи руйнували цілісність перш-початкової кори. Розсування розірваних блоків, заповнювання їх виверженими породами і створення напластувань призводило до збільшення площі поверхні прямо-пропорціональне до об’єму. Принцип такого процесу не мінявся на протязі мільйонів і мільярдів років.
Зонна плавка дає уяву про високотемпературний стан в глибинних зонах Землі. Закон ентропії теж не відстає в своїй роботі. Вивержена маса розжареної речовини охолоджувалась і перетворювалась в кам’яні породи.
По аналогії понять цілком справедливо виникає наступне поняття. Земна кора (поки-що маємо на увазі тверда закам’яніла оболонка) на перших початках була в багато разів тоншою. Нехай це не показується парадоксальним, бо є досить незаперечних доказів не тільки логічного порядку, а й речових. А проти таких ніяке видумане уявлення не втримається.
А все таки? Чим можна було б довести, що земна кора (тверда оболонка) колись була тонкою? Не будемо відшуковувати якоїсь послідовності, а скажемо просто: місця розривів під час початкового етапу загального розширення Землі - найкращий доказ. Дуже глибоко залягає морське дно біля берегів будь-якого континенту? Хоч тут і мають місце поправки, але це тільки деталізація окремого в основному. В середньому глибина морів біля берегів невелика. А це факт.
Чому ставка береться саме на береги? А тому, що береги - це погранична лінія материків і моря, з якої й почалося утворення морів та океанів - водного простору. Щоби зрозуміти таку істину, не потрібно якоїсь особливої обдарованості розуму. Варто помислити над характерною побудовою морського дна на даній лінії, відкидаючи осадові породи та плюс поняття фізичних властивостей речовини в твердому та еластично-розширеному стані.
На даний час технічними засобами виявлено, що земна кора досить-таки порізана розломами і то всюди і великими, і малими, і глибокими, і мілкими.
Деякі дослідження показують, що розломи існують не тільки в земній корі, а й і в мантії. А це нічого не значить? Чи не дає воно повід до глибоко-об’ємних роздумувань? А думати тут є над чим і вшир і вглиб.
Іноді дивно стає, читаючи повідомлення про плани грандіозних робіт по бурінню, щоб добратися до мантії. Е, якби це з півмільярда років тому! І сумніву не було б. А тепер і нічого думати про це. Там, на глибині нутра планети, на даний час може бути вже не один поверх мантії. Тепер погляд в глибину повинен здійснюватися за іншими принципами: якщо умом не ймеш, то ногами туди не дійдеш.
Тому то й варто ставити мету - дізнатися, що ж воно там в глибинних надрах планети аж до самої границі зонної плавки, бо переступити через неї - дуже гаряче буде. Тому імовірно за краще буде розглядати речовину в більш охолодженому, як то кажуть, в нормальному стані.
Якщо зонне плавлення на перших початках існування Землі відбувалося в області сучасної затвердлої кори, а згодом перенеслось нижче лінії Мохоровичича, то тепер вона набагато глибше і глибше перейшла. Якщо до початку розходження материків всі записи діянь ми можемо відшукувати на поверхні планети, то опісля і на даний час такі записи не виносяться на огляд. А теперішні не менш цікаві чим і раніш. Ось що спонукає спробувати вгадати зміст їх запису.
Поняття про розширення планети (і це важливо!) являється основним дороговказом для будь-якого напрямку дослідження.
На різних сторінках з’являється безліч цікавої інформації, але чомусь не всі спонукають до розвитку міркувань над ними. Наприклад. Уже майже всі згодні з тим, що платформи на Землі - Східно-Європейська, Сибірська, Африканська, Південно і Північно Американські, Австралійська і навіть платформна ділянка - кристалічний щит Антарктиди повинні мати між собою якісь геометричні зв’язки. Всі вони однакової побудови і відносно спокійніші від усіх інших ділянок земної поверхні. Але всі вони розташовуються далеко один від одного.
Згідно цілого ряду різнобічних обмірковувань можливо прийти до висновку, що сучасні платформи - це клаптики земної кори перших початків свого формування. Якщо так дуже спрощено сказати, то на час існування платформ, як суцільної ділянки земної кори, були відсутні всі ті структури, які розмежовують автономні області платформ. Всі відомі нам структури поза межами платформ зародилися і сформувалися вже після того часу, як настав час їх роздільності і розсовування в різних напрямках однієї від другої. Такий процес цілком тотожний процесу розчленування кори на окремі материки.
Розширення планети по принципу утворення розломів і заповнення їх виверженою речовиною - один з основних критеріїв впізнання будови кори. Навколо цього принципу, як навколо основного стержня може базуватися цілий ряд напрямків у дослідженні і висвітленні тих чи інших проблемних питань. Ось на чому повинна базуватися геологічна наука.
З цілого ряду питань, найбільш незрозумілим залишається наступне: чому геологічний розвиток планети змінив свій принцип формування оболонки? Чому і досі не продовжується таке ж саме формування земної кори по типу формування материків, як це мало місце до часу їх розривів і розходжень. Які причини послужили для цього, щоби почався процес формування нового типу кори - океанічної?
Якщо відшукати відповіді на поставлені запитання, про область най-недоступніших місць можна було б взнати не менш, як і про поверхню. Така імовірність існує.
А що як спробувати крок за кроком іти в-ногу з усіма можливими і неможливими, передбачуваними і непередбачуваними процесами геологічного розвитку кори від часу, коли платформи почали віддалятися одна від одної?
Але не так то вже і легко на це наважитися: специфічний та потрібний фактичний матеріал відсутній. Тому приходиться говорити лише в загальному.
Східно-Європейська і Сибірська платформи в свій час були зчленовані. На даний час між ними прокладена віддаль десь в тисячі кілометрів.
Платформа складається з трьох ярусів: базальтового, гранітного і ярусу осадових порід. З чого ж тоді складається Західно-Сибірська низовина? Імовірно, перш за все в товщі кори такої повинен бути відсутній гранітний ярус. Наявність базальтового незаперечна. Ярус осадових порід - факт на виду. Що ж тоді може бути проміжним ярусом між цими двома? Граніт відсутній і не пустота ж. Скоріше всього фундаментом осадових порід буде не сам базальт, а гірські породи в складках, подібні тим, які зазвичай мають місце на поверхні денній та магматичні виверження.
Урал - це масив гірський. Механізм формування такого відомий. Запитується, яка з цих двох формацій була проміжною, коли платформи перебували ще на близькій віддалі?
Якщо сказати загальним поняттям, то такою була Західно-Сибірська низовина. Уральських гір на той час ще не існувало. Такі виникли вже тоді, коли Західно-Сибірська низовина перебувала при повному закінченні своєї сформованості, якщо не брати до уваги незначних проявів тектонічної діяльності з частковим виверженням.
Якби детально прозондувати в широтному напрямку через платформи Урал і Західно-Сибірську низовину не тільки кору, а й верхню мантію, то дуже неоднорідна вона по своїй структурі під кожною ділянкою зокрема. Якщо брати до уваги глибину розломів у мантії і співставляти між ділянками, то найглибші будуть в області Уралу, найменшої глибини під платформами. Уральські гори спустили досить глибокі корені в область мантії. Але чи "корені"?
В науці ще й досі побутує помилкова думка з приводу такого поняття. Вважають, що старі гори позбулися своїх коренів, мовляв "перегнили" тобто заново розплавилися і кудись поділися, як із старого дерева. Але варто запитати б тих, хто висловлює таку думку, чи взагалі ці старі гори мали коли-небуть глибокі коріння? Тут, однак, по аналогії не піде: якщо молоді гори мають корені, то і старі повинні мати їх. Хоч даний термін вживається, але він несумісний з поняттям про корені дерева.
Як то кажуть, не дай Бог, щоби виник гірський масив в області ташкентської тектонічної діяльності, то його корені ще глибше сягали б в область мантії. І такими вони залишилися б довіку. Одне сучасне спасіння для материків, що їх виручає Світовий океан: він бере на себе всі удари, яких раніше зазнавали материки.
На даний час під материками можна сказати, що спокійніше, а ніж під океанами. На материках тектонічна діяльність проявляється в основному в зонах молодих формацій, тобто в місцях наймолодших гірських утворень. Чому так? А тому, що дані зони являють собою границі розчленувань уже не земної кори, а мантії.
На яку ж тоді думку наводить цей висновок? Адже в нашій думці згідно понять тиску і температурного стану складається уявлення, що там речовина, якою б вона не була за хімічним складом, повинна перебувати в розплавленому стані. Фізичні властивості такої речовини нам досить добре відомі. Про які ж розломи може бути мова? Якщо всередині планети виникає надмірний тиск, то речовина області мантії просто розтягнулася б, розпласталася б і не допустила ніяких розломів. А розломи все-таки існують. Ну і правду ж загадкова ця область мантії. І які хоч про неї уявлення будуть, а вона залишається вірною сама собі. Думка думку побиває, а от істину не виявляє.
Мантія і земна кора – можлива схожість
Кажуть, що мантія - це область концентрації важких елементів. І хто скаже що ні? Мантія може складатися з тих же самих мінеральних утворень, що і земна кора. Невіра, перевіри. Середнє виводить таке: суміш важких і легких з перевагою перших - ультраосновні породи. Ні ствердити, ні заперечити. А що коли взяти ще більш посередньо: і те, і друге, і третє разом! Хіба таке неможливе?
Імовірно, що на материковій корі не існує якогось шаблонного розподілу мінеральних утворень в певному порядку ні за класифікацією, ні за питомою вагою в часі.
Якщо навіть і існує якась закономірність такого, то напевне вона досить складна і важка для осмисленого розуміння.
Найбільш осмисленим, імовірно, поняттям може бути - різнорідність і локалізація. Таке ми можемо спостерігати на поверхні і в при-поверхневих зонах кори. А що там знаходиться глибше?
Згідно принципу зростання товщі кори, чи не можна було б заглянути і в область мантії? Все те, що ми бачимо на поверхні, в свій час знаходилося в області мантії. Нехай ми, наприклад, залишимо поза детальним розбором мінералогічний склад фундаменту, а візьмемо якусь наймолодшу структуру.
Чи знаходиться в ній щось таке особливе і відмінне від речовини, що складає платформу? Адже платформа уже існувала, на денній поверхні, коли речовина наймолодшої структури знаходилась в надрах планети. За час існування одних тільки платформ теж була мантія. Наймолодша структура - її дітище. Як бачимо, логічні доводи ведуть до того, що одна і та ж різнорідність має місце не тільки в товщі уже сформованої кори, а й набагато глибше. А тому в даному разі найбільш цікавим - це впізнання структури цієї загадкової області, та перехідні зони до скам’янілих порід кори.
То як же утворюються кімберлітові трубки
Чи задумувався хто-небудь із вчених над побудовою кімберлітового тіла, наприклад, трубки "Мир"? Запитання було б до авторитетних геологів: якої вони думки щодо самої структури вміщаючих порід? Чому по периметру трубки опоясано озалізненим кімберлітом? Чому дане кільце не рівномірне, а розірване? Звідки взявся карбонатизований кімберліт. І нарешті, чому дані пояси мають місце тільки у верхній частині? Таких і подібних "чому" можна було б і далі продовжити, але досить.
Структурна побудова трубки - це досить чітка сторінка запису минувших діянь.
Як там трактується сучасне уявлення про виникнення трубки, мабуть, нікого не примушує до детального критичного розгляду. Одне, що можна зауважити - це те, що трубка не являється наслідком якоїсь неймовірно величезної сили вибуху. Штокові заглиблення в корінних породах, виповнені іншими мінеральними утвореннями, невідповідними до оточуючих, виникли внаслідок розтягування кори і виникнення локального розриву. Це не розлом свого роду, властивість якого виникати в скам’янілих кристалічних породах.
Дана форма трубки в плані і в перерізі мало того, що говорить тільки про себе, вона дає певні поняття і про оточуючу породу. Кімберлітові трубки виникали незабаром (у відносному часі) після сформування оточуючої породи, яка ще не встигла цілком скам’яніти. Податливість до розширення і зумовила характерну форму в плані. Хоч поняття про оточуючу породу і не збігається з усталеними і загальноприйнятими поняттями в науці (про карбонатні породи), але таке не заважає, за потреби, вести дослідження в пошуках відповіді на поставлені запитання.
Кімберліт трубки - це виходець із глибинних зон Землі. З глибин то глибин, але з яких? Таке поняття досить абстрактне, бо не вказує на певну конкретність. З глибин - може бути просто з-під кори (вище горизонту мантії), з глибин - можна уявити глибинні зони самої мантії нижче лінії Мохоровичича.
Як же взнати, звідки саме прибула речовина, що виповнила трубку? Які є поводи думати так, а не інше?
Спершу приглянемось до розташування загадкової неоднорідності кімберліту і його місце знаходження.
Висхідною точкою даного дослідження являється те, що кімберліт зароджувався в області верхньої мантії. Другою опорною точкою - це поняття руху речовини. Вона рухається знизу вверх.
Тепер можна побудувати уявну картину механізму виникнення трубки.
Кімберліт знаходиться в підготовленому вигляді ще до появи самого жерла трубки.
Тектонічні зусилля, які одночасно діяли і на кімберлітову породу і на корінну породу призвели до розтягування і виникнення тріщини в останній.
Кімберліт під натиском тих же сил, відчувши ослаблене місце, ринувся в область меншого тиску. Перебуваючи в розплавленому чи близько цього стані, він не міг не вплинути на оточуючу породу по шляху свого руху вверх. Між пластами яких він порід знаходився, не будемо братись вгадувати. Але першим податливим матеріалом, якого він міг захватити з собою - був пласт заліза, що дотикався до виниклого місця прориву. Високотемпературний стан кімберліту сприяв його частку, що лежала на шляху руху, захопити і нести вверх. Кімберлітові маси рухалась спокійно, не у вигляді раптового вибуху і появи її на поверхні. Озалізнений кімберліт, будучи на вершині потоку, так і залишився до самого рівня виповненої трубки.
Карбонатизований кімберліт пояснюється тим же самим принципом. Рухаючись вгору по трубці, маса вивержуваної речовини стикалася зі стінками, захвачувала і виносила назовні.
Ось таке схематичне пояснення виникнення неоднорідності у верхній частині кімберлітового тіла.
Тепер уже можна було б і приступити до пошуку відповіді, звідки саме поступав кімберліт у трубки. Звичайно, що кімберліт не потрапляв у трубку прямим шляхом з області верхньої мантії. Сили, які його виштовхували до поверхні діяли з-під кори, а не з області мантії. Пряме попадання кімберліту з області мантії мало б вигляд вулканічного виверження. На даному місці вже не була б відносна рівнина, а плато або конусоподібна вулканічна сопка. Знаходження кімберлітових тіл на спільному рівні з усією місцевістю вже не дає поводу думати про раптовість вибуху. А раз так, то таке дає повід до інших висновків.
Кімберлітова маса потрапила на пересильний пункт, можливо, і задовго до часу виходу на поверхню. Вона перебувала під товщею земної кори між пластами яких то інших невідомих нам порід. Можливо, це свого роду була інтрузія.
Наявність в кімберліті уламків зруйнованих порід наводить на думку про те, що дана маса до часу виверження на поверхню зазнавала рухів у зруйнованих породах і захоплювала їх по шляху свого руху. Жерло, крізь яке кімберліт проник з верхньої мантії в підкорову область, уже було закупорене на час виникнення трубки в карбонатних породах.
Чому саме така думка? Причиною зусиль викиду кімберліту на поверхню являється підкорова область і завжди такі переважають зусиллям опору кори. В даному разі переваги такої не спостерігається. Витиснення кімберліту на висоту загального рівня поверхні говорить не про що інше, як статичне урівноважування стовпа виверженої маси з гравітаційним тиском і певною часткою зусиль знизу.
З усього цього виявляється, що на глибинах існують окремі пласти речовини типу заліза. І ось ті часткові включення різнорідних порід в основній цементуючій масі якраз і повинні бути візитними карточками до поняття побудови глибинних горизонтів. Сказати по простому, що це захоплені породи, мало. Порозмислити над цим - справа зовсім інша.
Ваш погляд на дану проблему зазначте на сторінці
https://www.facebook.com/profile.php?id=100077922214270
