Існує наукова думка, що причиною гороутворення є конвекційний рух всередині планети, тобто в області мантії. Отже, ці конвекційні рухи і штовхали на зближення праматерики. Так багато вважає. Нехай буде так. Та все ж куди подівалась затверділа маса океанічного дна? Її поглинали конвекційні потоки в мантії?
Перебільшення важливості конвекційних рухів
Із цим аж ніяк неможна погодитись. Конвекційний рух можливий лише в тому випадку, якщо речовина володіє рухомістю в відповідних умовах температурного стану. Але ж мантія – це не вода чи ще якась там рідина. Мантія – це речовина, що при певній (тобто пониженій ) температурі стає твердим тілом. Мантія – це область високого тиску і високих температур. А якщо виникає конвекційний рух, то значить речовина мантії володіє рухомістю і високотемпературним станом. Може виникнути думка, що конвекційні рухи в мантії переплавили базальтову чи іще якусь там підстилку дна і поглинули її. Та чи правильна ця думка? Ні, зовсім невірна. Як же інакше утворилась земна кора як, не виплавлянням планетної речовини зі спливанням більш легкого і осіданням більш важкого? Отже, конвекційний рух відбувався в речовині більш важкої питомої ваги відносно легкої. Вплив високих температур перетворив кору океанічного дна в вогненно-рідку масу. Припустимо, що це так, бо іншого виходу в пошуках зникнення такого не знаходиться.
Чи може конвекційний рух назад втягнути розплавлену речовину океанічного дна в глиб планети, якщо згідно законів гравітації, вона раніше виплила наверх? І припущення тут зайві. Питається, навіщо ж тоді вона випливала і піднімалась наверх? Щось не так.
Сумніви щодо трактування рухів в земній корі
Щодо існування Лавразії і Гондвани. Ніяких два праматерики не існувало, так як не існувало океану Тетіс в такому вигляді, як його уявляють прихильники руху плит.
Ковзати земна кора по мантії (як і на сотню км нижче) не може так же само, як і не могли зникнути океанічне ложе гіпотетичного океану Тетіс. Одночасно з цим не підшуковується яких небудь доказів про можливість існування немислимо величезних сил, щоб з одного місця пересувати цілі континенти на інше та й іще краї їх спучувати в виді гірських масивів.
Далі, згідно загальноприйнятої версії, на планеті появилися два нових океани – Атлантичний і Індійський. Вони розвивалися із величезних тріщини-грабенів, які пересікали Гондвану і Лавразію, постійно розширюючись.
Але, якщо Гондвана і Лавразія були розчленовані величезними тріщинами-грабенами, то значить рухались назустріч не одна, а дві Гондвани і дві Лавразії? Та головне, як пояснити зникнення Тетіса і замість нього в іншому місці появу двох океанів? А куди ж приточити Тихий океан? Ні, тут таки не так. Тоді, за рахунок чого і яких сил утворились величезні тріщини-грабени?
Щодо появи гірських систем. Згідно виниклій уяві про процес гороутворення механізм буде таким: тиск, направлений горизонтально одного блоку земної кори проти іншого створює неможливі умови нормального залягання гірських порід на стикові двох рухомих блоків. Значить в цьому місці речовина земної кори повинна відчувати руйнівні сили тиску. Нікуди діватися речовині на цій ділянці (адже вона не може зменшитись в об’ємі) і вона починає спучуватись, прогинатися, тобто займати найвигідніше положення в мінімумі зайнятої площини і в максимумі об’єму речовини.
Це ми уявляємо собі такий механізм утворення складок, бо ніхто в наявності такого явища не бачив. Питається, а де наші очі тепер, в даний час? По суті справи ми то бачимо наслідки пройдених подій? Бачимо. Маємо уяву про структуру і про потужність земної кори? Маємо. А властивості фізичного тіла відомі? Більш за все. А якщо перед нами лежить дві які-небудь речі, чи зможемо ми відрізняти схожість і різницю між ними? Можемо. Ні. Самого простого робити ми не можемо, або немає бажання.
Ну що може бути таким переконливим, як не співставлення? Чому ніхто із стверджуючих цей фальшивий механізм горотворчих процесів, не наважився практично перевірити? Важко? Ні, дуже і дуже легко. Навіть з першого погляду, не вдаючись до якихось хитрощів геологорозвідувальних робіт, стає зрозумілим про неправдоподібність закоренілого уявлення. А до петрографів варто поставити лише одне запитання: один і той же хімічний склад гірської споруди і оточуючої її рівнини на глибині під осадовими породами?
Щодо льодовикового періоду і його наслідків. Дуже помилково - «Звільнена 10 000 років тому від льодовикової навантаження до сих пір виринає з неї на сантиметр на рік масив Скандинавії. Цей підйом компенсується підтіканням глибинної речовини» - звучить офіційне трактування. Підняття масиву Скандинавії тотожне підняттю гірських систем в окремих місцях Альпійської складчастості. Крижаний покрив Скандинавії свого часу може бути і був чутливим, але це дуже скоро минулося й ніяких наслідків аж на 10 000 років не залишилося. Якщо порівняти товщу земної кори в області Скандинавії та жорстке її скріплення з оточуючими ділянками земної кори на суші і в морях, то яка б то не була потужність крижаного покриву, не змогла б його продавити в глиб мантії, та ще так глибоко, щоб до цих пір він безперервно піднімався.
У піднятті Скандинавії грає роль мантія. Адже Скандинавія не кристалічний фундамент, відповідно до якого і веде себе під ним мантія. Скандинавський масив спочиває на області глибинних розломів в самій мантії, так само саме, як і Памір і інші гірські споруди Кайнозойської ери. Тут просто можна сказати: ці гірські споруди мають свої глибокі корені і за допомогою їх ростуть. Щоб зрозуміти цей процес зростання необхідно знати природу коренів наймолодших гірських споруд. Закон ізостазії діє безперервно з безперервними процесами, що протікають в надрах мантії. Остання фраза з цитати якраз і дає повну відповідь на питання, але осмислюють її зовсім по-іншому.
Щодо конвекційних рухів в мантії і пульсації. Таких, якими їх уявляю собі багато, не існує і нічого їм приписувати негідне. «Серединні океанічні хребти самим існуванням своїм зобов'язані підтіканню речовини з глибин планети». Справжня правда: краще не скажеш. Але чи осмислюється сказане? Ні. До цього можна тільки одне додати: вони ровесники останнього льодовикового періоду.
Якби в науці поменше приділяли уваги радіоактивності в надрах Землі, а побільше хімічним реакціям, далеко б пішли вперед в знаннях.
Пульсації, як такої в повному розумінні слова, планета не переживала з дня свого зародження. А теорії про пульсації - це всього-на-всього підтасовування наслідків природних явищ власною уявою про природу складчастості і зон розтягування. Автори цієї гіпотези не хочуть бачити планетне тіло в цілому, а лише окремі його ділянки на поверхні без будь-якого причинного зв'язку. Так, по-черговість виникнення складчастості і грабенів має місце на Землі, але тільки не через пульсації.
Ми дійсно живемо на планеті, що повільно, але неухильно змінюється. «Триває розбігання берегів Індійського, Північного Льодовитого і Атлантичного океанів (слід додати і Тихого), що почалося сто п'ятдесят мільйонів років тому. Невблаганно наступають континенти, що розсуваються, на Тихий океан »- це вже неймовірне. Тут буквально все навпаки.
За долю Тихого океану і нема чого турбуватися. Версію про його «закриття» чекає точно така ж доля як Тетиса, якого взагалі не було і не було ніяких зіткнень праматериків. Брехня завжди солодка і захоплююча, а тому вона знаходить собі більше прихильників, ніж гірка правда. Солодка брехня - це привілля, а гірка правда - це муштра солдатська. І хто її любить?
Безумовно, суперечка то плідна не так через народження істини, як через рясність різноманітних суджень, які являються для дослідника своєрідними орієнтирами в різних напрямках. У науці немає нічого непотрібного. Навіть сама запекла брехня і та має свою цінність - заборонний знак подальшого пересування в обраному напрямку. А суперечка між фіксістами і мобілісти (вже прихильниками тектоніки плит) так і не вирішена. Цінного матеріалу зібрано багато, а ось в висновках - не праві не ті, не інші.
