Про деяке неузгодження теорії з фактами уже частково вияснено. На черзі стоїть наступне, яке теж не менш важливого значення в упізнанні дійсності. Із відкритих джерел: "У відкритому океані коливання рівня води, що пов'язано з припливами і відпливами, не дуже великі - біля метра. Але біля берегів, а особливо у вузьких затоках і протоках, приливна хвиля, стиснута стрімкими берегами і скелями, підвищується і досягає величезних розмірів. Наприклад, приплив із Атлантичного океану вступаючи в протоку Ла-Манш, (між Англією і Францією), і там, стиснутий берегами, швидко набирає висоту, яка в деяких портах сягає до 12 метрів".
Чи гармонує механізм формування припливів з теоретичним поясненням?
Чи багата змістом процитована інформація? Навіть і дуже багата. Сказано по простому і стисло, а роздумувати є над чим.
За змістом припливної теорії виходить так: часточки води, що потрапили під дію місячної гравітації, притягуються до Місяця, а тому займають вищий рівень висоти в порівнянні з нормальним, коли місячне тяжіння не діє в даній місцевості чи то на морі, чи то на суші. На перший погляд здавалось би повне узгодження факту з його теоретичною інтерпретацією, бо про це говорить сама видимість процесу утворення припливу. Але, якщо приглянутися по-уважніше та подумати, а про це вже частково сказано, то не так то воно і насправді. Тому і постає питання: заради чого піднімається такий високий рівень води в протоці - заради того, що вона тягнеться до Місяця під дією його сили тяжіння, чи заради того, що на шляху спрямованого переміщення величезної маси океанічної води трапилася перешкода? Правильним буде тільки останнє.
Розглянемо більш детальніше. Сказано: "...приплив із Атлантичного океану вступає у вузьку протоку Ла-Манш..." Значить, наука володіє тим поняттям, що вода, яка здійнялася вище нормального рівня - це не та, що до цього часу займала нижче розташування, а прибула здалеку. Значить, це не просто був спрямований рух води вгору по напрямку до Місяця, а спочатку ця вода рухалася горизонтально до місця свого підняття. А це значить, що згідно здорового глузду на основі фактів піднімається рівень води не того, що Місяць своїм тяжінням притягує її до себе, а тому, що ще до часу прибуття на дане місце її рух був спрямований сюди з басейну Атлантичного океану в басейн Північного Льодовитого. Тепер подивимося на причину, чому саме в протоці почав формуватися високий приплив. Для науки це відомо: "...припливна хвиля стиснута стрімкими берегами і скелями, підвищується і досягає величезних розмірів..." Про що це говорить? Говорить про те, що до місця протоки прибула така кількість води з басейну Атлантичного океану, яка не спроможна одноразово протиснутися крізь неї і почала накопичуватися, піднімаючись все вище під напором прибуваючої. Запитується, то по чому тут видно безпосередній вплив сили місячного тяжіння на часточки води, щоб вони піднімалися вище в напрямку Місяця?
Якщо ми спостерігаємо підняття рівня води, як акт її руху вгору, то ми одноразово з цим і повинні бачити й передуючий акт її руху горизонтального. А на основі цього і без скрупульозних обдумувань стає зрозуміло, що причиною підняття рівня води є її горизонтальне переміщення з якогось попереднього місця в дане. От якби не було попереднього горизонтального руху води, а вода просто з місця свого розташування піднімалася вище в напрямку Місяця, то це була б незаперечна очевидність істини. А так як вода піднімається заради того, що не в силі нормально продовжувати свій попередній напрям руху крізь тіснину, і накопичується в даному місці, аж ніякого поводу не дає думати про безпосередній вплив місячного тяжіння на ці часточки речовини.
Якщо, наприклад, починається рух маси води океану в напрямку екватор - полюс, то це не якийсь окремий вузький потік, а досить широкої акваторії. Якісь то сили примушують цю величезну масу води океану переміщуватися в горизонтальному напрямі. Знову ж таки, якби цьому сприяло місячне тяжіння, то водна маса, скажімо, не могла б так явно підніматися вгору, то рухалася б горизонтально в напрямку на зближення з Місяцем. В такому разі її рух був би зворотнім - від полюсів до екватора, бо і Місяць в цей час перебуває ближче над екватором. Насправді ж виходить все навпаки. Місяць над екваторіальною частиною Землі, а водна маса океану спрямовує свій горизонтальних рух в протилежний бік від нього - до Північного полюса.
То яка ж тут гармонія теорії з дійсністю? І це не тільки на підмісячній поверхні Землі така суперечлива розбіжність. Має вона місце і на протилежнім боці. Там водна маса знову спрямовує свій рух в протилежний бік - від полюсів до екватора, а не на зближення. Адже ближче до Місяця від полюсів, а ніж від екватора. Екватор - далі розташований.
Одним словом, приплив, як акт підняття рівня води в тому чи іншому місці на поверхні нашої планети виникає не заради того, що часточки рідини притягуються силою місячного тяжіння, а заради виникаючого горизонтального переміщення водних мас, напрям руху яких аж ніяк не збігається з напрямком дії сил тяжіння Місяця.
Ось який висновок сам по собі висновується з усіх даних фактичного матеріалу дійсності. А висновок такий явно суперечить нині існуючій теорії припливів. Тут ставиться питання: який напрям руху водних мас якого породжує? Чи вертикальний напрям руху породжує горизонтальний, чи спершу горизонтальний рух водних мас породжує вертикальний? Може скластися думка, що горизонтальний рух води океану виникає тому, що вода піднімається вгору під дією сили тяжіння Місяця і на місце її прибуває нова, як для забезпечення гідростатичного рівня. Може скластися й інша думка, що причиною підняття рівня води є надлишковий приплив водних мас. Яку з цих слід брати за основу істини?
(3 з 6)
