Дивно, що в прибічників гіпотези мікронафти залишилося невирішеним лише одне питання: як мікронафта потрапляє в підземну пастку і утворює родовище? І все? А саме походження мікронафти вирішене? Із органічної речовини? Дуже ціно і корисно, що геологи навчилися відшуковувати поклади за наявністю в породах мікронафти. Та це ще не значить, що вони стоять на правильному шляху пізнання істини походження нафти. Чи мало буває так, що про один і то й же факт можна говорити як завгодно і часом що завгодно. Мікронафта, так само як і нафта неорганічного походження. І ніякої переконливості в прийнятій гіпотезі не існує. Цілком природною буде відповідь, якщо сказати, що із мікронафти ніколи не утворювались поклади.
«Як шукати конкретні поклади нафти?». На це запитання можна буде дати хоч приблизну відповідь лише в тому випадку, коли буде достатньо вивчено внутрішню будову нафтоносних районів і обдумано механізм їх формування, а не по гіпотезах. На мінерали-супутники надія не передбачається, як в алмаза, крім ясної картини внутрішньої будови районів, що нас цікавлять, не передбачується, крім виявлення мікрогазових витоків. І ось цьому пошуковому методові не вділяють навіть маленької уваги. На такі речі звертається увага, коли задумуєшся про наявність газових накопичень на дні ставків. Імовірно, що крім загально-прийнятого уявлення про газові виділення – метан – шляхом розкладання органічних останків, повинно бути просочування його на поверхню крізь всю товщу осадових порід. Мулиста маса на дні водяного простору досить щільний матеріал, щоб втримувати повільно накопичений метан. А чому б не перевірити газовий витік на суходолі? Нехай він буде під сумнівом в водоймищах, бо в дійсності там відбувається реакції гниття, а як же бути з газовим витоком на суші? Сучасна хімія в цьому відношенні може допомогти. Та знову ж переконані будуть шукати ноту на свій лад.
Щодо непостійності земної кулі помилки немає, але і правди тільки наполовину. Належало б всім дослідникам нагадати одну істину: земна куля лише збільшується в своїх розмірах, але ніколи він не зменшувався. Збільшення-зменшення земної кулі – це попросту тарабарщина придатна для «пояснення» про регресію і трансгресію світу. Коли мати на увазі загально-планетні масштаби до-четвертинного і його початок ніяких ні наступів ні відступів моря не було. До періоду розходження материків під світовим океаном – Тетісом – лежали всі сучасні материки. І в дійсності і його водах утворювались осадко-накопичення (сучасна денна поверхня), та не за таким механізмом, як прийнято вважати.
Авторам механізму зародження нафти та газу із органічних залишків в відповідних умовах під осадовими пластами (так гарно не однократно описаного), варто задати лише одне запитання: чому ці пласти зібрані в гармошку з однаковою товщиною в області синкліналі і антикліналі? Адже ж пласти, народжені в водному середовищі повинні залягати в горизонтальному положенні з концентрацією, тобто зі збільшенням товщі в занижених місцях і з її зменшенням в підвищених місцях.
Невже людство ще до цих пір не в силі зрозуміти признака істини? Признак істини як і сама істина, подібно полірованій поверхні грані алмаза, за яку ніколи нічим заціпитися. Але якщо ми робимо якісь припущення, надіючись пізнати істину того чи іншого загадкового явища, то навіть самий початковий всебічний перегляд його вже приводить до висновку, чи варто над цим трудитися чи ні.
Яка ж сама картина в пошуках істини про походження нафти.
Постановка самокритичних запитань самих елементарних понять реальності вже повинна сказати всі «да» чи «ні». Кожний вдумливий згідно статистичних даних може уявити собі, яка кількість нафти видобувається щорічно в світовому масштабі. І це лише за один рік! А з яких пір її почали добувати? А скільки її ще в глибинних надрах в покладах і в розсіяному виді? Невже це перше і саме головне не викликає сумніву щодо її органічного походження? Та й в даний час розвинений як ніколи і тваринний і рослинний світ. Так чому ж ніде і ні в одному місці на земній кулі не виявляються сліди зародження нафти в найбільш близьких горизонтах і безпосередньо в тих, де відкладаються передбачувані вихідні матеріали? Чому немає ознак нафти в мулі, в вапняках, як найбільш можливо бути багатих вихідним матеріалом. Чому її немає на дні сучасних океанів? Чому нафта виявляється в області континентальних морів і в області шельфів? Адже вже ясно доведено, що шельфи не були сушею. А раз не були сушею, то значить там і не мешкав органічний світ типу тварин, найбільш багатих передбачуваним вихідним матеріалом.
Співставлення самої кількості нафти на планеті з кількістю можливого матеріалу органічного світу – це перша задирка-тормоз, котра зупиняє рух вибраного напрямку.
В цій і подібних їй гіпотезах протиріч в стократ більше ніж доказів. І яких «доказів»?
Стрункість логічних висновків інколи так чарівно зваблює, що навіть розум не в силах виявити так зразу. Логіка і та інколи стає оманливою. Та вона права по-своєму: їй потрібні факти і вміла їх розстановка, а зв’язати вона вже зуміє. А де ж оцінка самих фактів? Чи всі вони придатні, зібрані всліпу? І ось виходить: як питання задаєш, так відповідь і отримуєш.
Деякі вчені висловлюють думку, що нафта неорганічного походження. Але довести, побудувати струнку аргументацію вони ще більш безсилі, ніж прибічники органіки. Мало того висловити думку, що нафта неорганічного походження, хоч і є деякі захисні сторони. Та довести до повного розуміння – основи переконливого, недостатнього більше ніж достатнього. А це недостатнє, як видно, входить до того числа таємного, над яким трудиться людство з дня його виникнення.
Для пояснення неорганічного походження висовується багато умов. І всі вони відносяться до тих глибинних нетрів, куди людина не в силі проникнути практично, щоб дійсно, як то кажуть, на дотик пізнати невідоме.
А нафта, все таки, неорганічного походження.
