"Не всі осади океанічного дна зникають в глибоководному жолобі. Частина їх "зішкрябається" і нагромаджується у вигляді гірського ланцюга на краю континентів. Так утворилися Кордильєри". Значить, гори можуть ще й так виникати? А ще як? Так, нічого собі існував колись на Землі скребок, якщо він зумів наскреботи таку велику гряду гір, як Кольдільери. Але перш за все цікаво, чи був автор гіпотези коли-небудь хоч раз був на околиці в дощову погоду? Чи бачив він, що представляє собою бруд, та ще ріденький?
Ось точно такого ж виду і стану осадки на дні океану, тобто дійсні осади, які привнесені ззовні потоками води. А тепер можна було б уявити собі механізм виникнення гірської системи типу Кордильєр під час занурення плити і зшкрябування з неї осадових порід. Так, не царська це справа - місити бруд, на багато зручніше в закритих стінах затишного кабінету.
Продовження статті Тектоніка плит - неможливість "пірнання" однієї пластини під іншу
"Якщо стикаються дві плити, що несуть на собі континенти, то гори виникають по-іншому. Величезні маси приходять в зіткнення і з'являються найбільш високі гори, наприклад, Гімалаї".
Говорячи про такий механізм варто було б мати на увазі першим обов'язком внутрішню будову земної кори континентального типу та плюс елементарні поняття про фізичні властивості твердого тіла. Два блоки земної кори суші це не дві залізні деталі, що зварюються контактним способом, де на місці зварювання виступають рубці розпеченого металу.
Багатокілометрову товщу граніту і твердих осадових порід перетворити стисненням в витягнуті гряди хребтів можливо тільки в фантастичному оповіданні. Якби такий спосіб утворення гір мав місце, то й непосвяченому став б зрозумілим механізм руху. Можна бути впевненим, що і сам автор цього способу створення Гімалаїв не зможе відтворити механізму спорудження гірського масиву, а не те що читачеві або кому-небудь з біля-наукового світу.
Океани зароджуються, але ніколи не "закриваються"
"Народження океанів нова гіпотеза пояснює розбіжність плит: земна кора розкривається, немов двері поїзда метро. Наприклад, Атлантичний океан, можливо, є не чим іншим, як гігантським рифтом, що розрісся".
Ось де дійсно правильна думка. Тільки ця думка не дуже впевнена, так як вставлене вступне слово "можливо". Без нього буде так як є, тобто природно і без будь-яких смішних домислів.
Але цю істину пояснює зовсім інший хід думок над фактами, а не тектоніка плит. Їй тільки приписується по тому ж самому праву, за яким і багато іншого, що зовсім не пов'язується з точки зору здорового глузду.
Гіпотеза про тектоніку плит не в силах пояснити народження океанів з тієї причини, що в її концепції провідну роль відіграє принцип конвеєра, де одні плити стоять нерухомо, а інші - конвеєрні занурюються під них. Адже ж не можна таки навіть в такій гіпотезі припускати, щоб плита на плиту лізла, як риба в невід. Океани утворилися і в даний час розвиваються за принципом виникнення і розростання ущелин. А тектоніка плит, навпаки, ущелини трактує, як місця занурення плит під плиту. Вона не залишає місця для розвитку океанів, не знаходить їм місця на земній кулі в прогресуючому напрямі. Відповідно до гіпотези тектоніки плит, океани існували споконвіку, тільки переміщалися з місця на місце згідно переміщення плит з континентами. Все ж авторам гіпотези і тим, хто її підтримує треба бути послідовними, і щоб висловлене ними якось погоджувалося між собою не згідно власних поглядів і бажань, а згідно природного стану речей.
Так, Червоне море і Аденська затока явна ознака зародження океану і не тільки ознака, а й повчальний приклад істини, яку не бажають зрозуміти глибше. А щодо Каліфорнійської затоки, то яскравий приклад того Охотське море більш ранніх часів.
"Природно, що в одному місці відбувається народження океану, а в іншому океани зникають, стискаються плитами, що йдуть назустріч одна одній. Скажімо, Атлантичний океан за сто років розшириться приблизно метра на два, а Тихий океан за той же час звузиться на кілька метрів".
Те, що Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий океани безперервно розширюються, збільшують свою площу дзеркальної поверхні, не підлягає сумніву, бо факт говорить сам про себе. Але це ще не означає, що їхнє розширення відбувається за рахунок Тихого океану. Навпаки. Тихий океан з якихось властивих причин навіть домінує над іншими океанами. Він розширюється ще швидше, особливо в даний час. Так що даремно вважати його дідусем. Він ровесник своїм побратимам, але на особливому рахунку матері-землі, яка його годує більше і краще ніж інших. Скривдженим зростанням залишився Північний Льодовитий і навіть не передбачається і надалі його розростання.
Про природу океанів слід мати на увазі не тільки знижені місця між материками, але й компонент, що заповнює ці зниження. Ці дві речі настільки взаємозалежні, настільки синхронізовані, що можна дивуватися. Але поки що людина дістає з океану одну користь за одною, то і всі зусилля пізнання її і спрямовані за певним руслом.
В пізнанні таємничості речей якось виходить, що людина сама себе захищає від зовнішнього світу, усуває все побічне, щоб не заважало йому втиснутися в вузьку щілину до наміченої мети. А чи досягає вона пізнаваності дерева, якщо бажає бачити лише шматочок листочка?
Далі Тектоніка плит
(7 з 8)
