Кажучи про те, що древні пігмеї володіли подібним знаряддям, яке тільки що люди відкрили і почали його випробовувати, - не варто висловлювати думку, яка напрошується. Розгляд повинен бути все-сторонній. І лише після безжальної критичної перевірки можна з дещо чим погодитись. Та все ж, якщо вони істинні, то повинні всесторонньо підкріплятися і стояти на міцному фундаменті. Те що лише здається - до уваги не брати.
Продовження, початок статті "Пігмеї"
"Кам’яна кладка в Зімбабве - чудо мистецтва. Плити добре обтесані і з’єднані без цементу", - говорить професор археології.
З’єднання плит без цементу - це теж загадка. Загадка з’єднання рівносильна загадці механізму виготовлення кам’яних плит. Логічне випливає, якщо нам буде відомий механізм чи спосіб виготовлення кам’яних плит, тоді повинен бути зрозумілим спосіб їх з’єднання.
На даний момент не будемо доводити, чи мали пігмеї плазмові пальники чи ні, та спосіб обробки каміння був таким же. А це про щось говорить?
Можлива технологія кам’яної кладки в Зімбабве
Плити каміння заготовляли в кар’єрі. Яким шляхом і яким транспортом їх доставляли на будівельну площадку, нам поки що невідомо. Але так як на місці будівництва чи поблизу не виявлено ніяких слідів видобутку, то факт залишається фактом: плити доставлялись.
До вирішення питання про з’єднання плит зробимо логічний підхід. Якщо кам’яна плита заготовлена термічною різкою, то саме по собі стає зрозумілим про досить високу температуру.
Тоді для вирішення питання, дві поверхні піддаються температурі перед з’єднанням. Це так звана гаряча спайка.
Тепер подивимось, як це робили будівельники "малого народу".
Кам’яні плити правильної геометричної форми і приблизно одного розміру. Наслідки кладки говорять про точність підгонки. Тут або з великою точністю їх виготовляли прямо на місці, або робили підгонку під час кладки.
Процес з’єднання каменю на гарячу пайку
Пігмеї-каменярі працювали попарно. Коли один прогрівав сторону плити в готовій стіні, інший на певній віддалі прогрівав інший бік. Коли обидва боки були прогріті до певної температури (але не до зріділого стану), плити швидко притискали одна до одної. Якщо ж такий зв’язок був і по горизонталі стіни, то механізм прогрівання той же самий.
Можливо, для більш надійного з’єднання плит, вони використовували і якісь силікатні флюси, на зразок припою. Все це можливо вияснити шляхом експериментальної перевірки або аналізу з’єднаних частин.
Цим же знаряддям могли і оплавляти зовнішні сторони стін, для надання їм більшої неприступності. Можливо з-зовні споруд існувала якась небезпека.
Спосіб виготовлення блоків Баальбекської веранди
Чи не підводить все це нас до розгадки таємниць Баальбекської веранди? Можливо, що так.
Сучасні досягнення науки і техніки ще в кінці минулого століття зуміли спромогтись створити граніт-добувні машини. Їх призначення - вирізати із масиву блоки правильних геометричних обрисів за допомогою все тих же реактивних пальників. Ці пальники спроможні розвивати "сонячну" температуру. Розріз виходить достатньо чистим, і плити добре підганяються одна до другої без додаткової обробки.
Сучасні досягнення техніки прямо-таки кажуть про минуле. Та сучасне досягнення технічного прогресу в цьому напрямку іще не завершилося. Воно в мріях реальних і в постійному розвитку.
Однак, тільки що сказане про минуле неможна вживати в прямому сенсі слова. Якщо людина сучасної цивілізації мріє і впевнено мріє побудувати крупні машини для видобутку блоків із граніту, то людина "маленького народу" задовольнялася ручними пальниками. Із чого це видно? А можливо і вона користувалася крупними машинами, якщо змогла вирізати кам’яні блоки розміром 20х5х4 метри?
Тут виходити потрібно із двох міркувань. По-перше. Не будучи там особисто, доводиться вірити іншим. "Я не можу осягнути, - писав Марк Твен про Баальбек, - як вдалося доставити сюди із каменоломень ці гігантські брили, як примудрилися підняти на таку запаморочливу висоту, і, однак, ці плити здаються дитячими іграшками порівняно з грубо обтесаними брилами, з яких складена широка веранда або площадка, що оточує храм Сонця".
Значить, якість обробки каміння для споруд і для площадки було неоднаковим. Чому блоки менших розмірів заслуговували виняткової обробки, а великі - грубої? Блоки менших розмірів оброблялись з більшою легкістю. Це помітно по тонкості і точності роботи. Меншим розмірам відповідали плазмові пальники. Чому з такою ж точністю не хотіли робити великі блоки? Не бажали? Не віриться цьому. Якщо вони любили точність і красоту в малому, то ніяк неможливо погодитись з тим, що вони не надавали такого ж значення більш великим брилам. Тим більше, значний розмір та плюс точність - це майже подвійне збільшення затрат. Та це в пігмеїв не виходило. Чому? Та тому, що в них не було таких крупних машин для подібних веранд.
Це ще видно через наступні признаки.
Машини використовувалися лише для малих блоків Баальбекської веранди
Точно відрегульований механізм і його налаштування завжди роботу виконує чистіше ніж, наприклад, вручну. Хоч примітивно, та можна навести приклад із столярної справи. Вистругати одним рубанком довгу дошку чи рейку не так то й легко. На великій довжині він може робити заглиблення чи залишати пологі бугорки. Якщо ж довгу деталь обробляти довгим інструментом - фуганком, оброблювана поверхня буде рівною. Теж саме при вирізці блока великих розмірів. Розміри то визначені, а ось точності в проході глибоких канав уже в ручну не так то легко досягти.
По-друге. Великих машин в них і не могло бути, про що мова піде пізніше.
Якщо сучасні плазмові пальники побудовані за принципом реактивних двигунів, і такими плазмовими пальниками володіли в давнину пігмеї, то логічне випливає, що і вони мали досить добрі поняття про ракетні двигуни взагалі. А тепер про що це говорить? Адже в наш час не плазмовий пальник є праобразом першого ракетного двигуна, а навпаки. То чому ми не можемо впевнено припустити, що і пігмеї володіли потужними ракетними двигунами?
Імовірно, в цих логічних міркуваннях і зроблених із них висновків не знайдеться щілини для комариного носу.
Статуї острова Пасхи теж оброблялись плазмовими пальниками
6. (Пункт 6 частини 5). Що можна було б тепер сказати про гігантські статуї з о.Пасхи? Обробка кам’яних брил, призначених для виготовлення людської голови, виконувалась з такою ж великою легкістю, як і багатотисячні плити Зімбабве. Але цей вид творчості вже належить руці древнього скульптора. Сама оригінальність творіння вже говорить про його високий інтелект.
Чого ж більше? Вдумаємося в слова одного із творців плазмових пальників на початкових етапах її використання. "Ще небагато, і плазмовий пальник різатиме граніт по будь-якому контуру не обмежуючи намірів архітекторів". То виходить, що це знаряддя не обмежуватиме думки не лише архітектора, але й думки скульптора. Такий інструмент в руках древнього скульптора - це незамінна річ для впливу на надто тверду кам’яну породу, легкість оперування якою давала можливість перетворити замисел у вічний пам’ятник.
Скульптури із о. Пасхи, судячи зі знімків - це не забави умільців, а ціле-направлене бажання відобразити в камінні лиця достойних людей того часу, що ознаменували якісь важливі події, героїчні подвиги. Хто ці люди і чим вони заслужили таку велику увагу, нам невідомо. Ми лише можемо догадуватися в кінці дослідження всієї сукупності загадок, як в підсумку кінцевого рахунку. Можливо ми бачимо лиця тих людей, які вперше... Проте, про це поговоримо пізніше.
Далі Пігмеї – ч.12 – загадкові кам’яні кулі Коста-Ріки
(11 з 29)
