Нація, що не знає свого минулого, не матиме майбутнього; пам'ятаймо це. Десятками років під забороною була правда про Україну і її героїв. Та не все можна втаємничити. Завдяки історикам, про деякі доленосні події можна дізнатися з наведених нижче статей. Посилання на історичні документи (що засвідчують достовірність інформації) знаходяться в оригіналі - "Українському історичному журналі" (НАН ІіУ), рік і місяць випуску зазначено.
Коли і як виникло українське козацтво?
В історії українського народу козаччина займає одну з найяскравіших сторінок. Виникає козацтво в другій половині XV ст. як явище степового прикордоння на межі двох культур — осілої землеробської і кочової. Не випадково термін «козак», що має тюркомовне походження, був запозичений українцями від південних сусідів — татар. В широкому розумінні слова він означає людину не осілу, незалежну, шукача військових пригод. В Україні так почали називати людей, які тривалий час займалися «уходними» (мисливством та рибальством) промислами на південних окраїнах, насамперед на Дніпрі та його притоках. "Укр. істор. ж." №9 1990
Когда и как возникло украинское казачество?
-----------------------
Хто такі бунчукові, військові і значкові товариші?
Взагалі це — козацька старшина Лівобережної України другої половини XVII—XVIII ст., представники якої, не займаючи будь-яку військово-адміністративну посаду, становили значну частину панівної верхівки тогочасного суспільства. На її верхньому щаблі були бунчукові товариші — старшина, що підпорядковувалася безпосередньо гетьману, була під головним гетьманським знаком — бунчуком. "Укр. істор. ж." №9 1990
Кто такие бунчуковые, военные и значковые товарищи?
----------------------
Северин Наливайко і повстання 1591-1596 у пам'яті сучасників і нащадків
У даному повідомленні зроблено спробу проаналізувати всі згадки про козацькі повстання 1591 - 1596 рр. Під терміном «згадки» маємо на увазі не праці літописців та істориків, а свідчення, які передавалися з покоління в покоління аж до середини XVII ст. Слід зазначити, що для історичної пам’яті характерна персоніфікація подій і процесів, ототожнення їх з найбільш яскравими діячами тих часів... Зокрема, події 1591 - 1596 рр. були персоніфіковані в пам’яті сучасників і нащадків з особою Северина Наливайка. Це не випадково, адже він був одним з найяскравіших представників активної і тому найпомітнішої частини козацтва. "Укр. істор. ж." №2 1992
Северин Наливайко и восстание 1591-1596 в памяти современников и потомков
---------------------
Взаємовідносини між українським та єврейським населенням у Східній Галичині (кінець XIX — початок XX ст.)
В сучасній історіографії єврейства Східної Європи нового та новітнього періодів переважає тематика, пов’язана з винищенням, загибеллю та дискримінацією євреїв. Бажання дослідників висвітлювати передусім саме ці питання можна зрозуміти, але не завжди — виправдати до кінця. Звичайно, історія євреїв Східної Європи має чорні й криваві сторінки. Та чимало в ній і сторінок нейтральних, світлих тонів. Інакше чим пояснити хоча б той факт, що на початок XX ст. в Україні зосередилося близько 30% світового єврейства? Важко уявити собі такий стан речей, при якому б майже третина народу свідомо мешкала в пеклі (як намагаються інколи зобразити Україну деякі закордонні дослідники), маючи, між іншим, усі можливості втекти з цього пекла. Історики, які фіксують увагу на жахах і нещастях, що начебто всюди чикали на євреїв, не хочуть розуміти одного: хочемо ми того чи ні, однак, як твердить давня латинська приповідка, «historia est magistra vitae» — «історія — вчитель життя». "Укр. істор. ж." №10 1990
---------------------
Чорносотенці в Україні (1905— 1917 рр.)
Чорносотенний, а більш правильно — монархічний консервативний рух, який виник і поширився на початку XX ст., був невід’ємною частиною політичних процесів, що відбувались в Російській імперії. Взагалі монархічні рухи виникали там, де з’являлась небезпека існуючому ладу, відбувалося революційне руйнування монархій. В такі періоди завжди активізувалися кола, котрі виступали за збереження старого режиму, або його реставрацію. "Укр. істор. ж." №1 1992
Черносотенцы в Украине (1905-1917)
--------------------
Ще раз про причини ліквідації Запорозької Січі
Без перебільшення 1775 рік був одним з найсумніших в усій багатостраждальній історії нашої рідної землі. Адже саме того року, 6 червня, генерал-поручик Текелій доповідав у Петербург, що Січ зайнята російськими військами. А 3 серпня вийшов царський маніфест про її скасування «...со истреблением на будущее и самого названия запорожских казаков». Після цього український народ втратив ту силу, яка протягом майже трьох століть захищала його і дала змогу вижити в тогочасному хижацькому оточенні. Що ж спричинило таке рішення, чим же завинили хоробрі запорожці перед російським урядом. "Укр. істор. ж." №2 1992
Еще раз о причинах ликвидации Запорожской Сечи
-------------------
Євреї в Україні, в СРСР і світі: чисельність і розміщення
Давньоєврейський етнос сформувався протягом 2-го тисячоліття до нашої ери на території Палестини. Розселення євреїв за її межами почалося у VII—VI ст. до н. е., коли частина їх була витіснена зі своєї батьківщини ассірійськими і вавілонськими завойовниками. Наприкінці І тисячоліття до н. е. мало місце переселення євреїв з Палестини у середземноморські країни. Найбільших масштабів це переселення набуло у І—II ст. н. е. після придушення римлянами іудейських повстань. "Укр. істор. ж." №6 1991
Евреи в Украине, в СССР и мире - численность и размещение
------------------
Поляки в Україні в X—XIX ст.
Економічні та культурні зв’язки між східними і західними слов’янами сягають глибокими коріннями у сиву давнину перших сторіч нової ери.
Писемні згадки про праслов’ян — «венедів» — зустрічаються ще у римських істориків Плінія Старшого (близько 23—79 рр. н. е.) і Тацита (55—120 рр. н. е.), у давньогрецького автора Птолемея. Відомості про слов’ян повідомляє Іордан (VI ст.), а перші назви протопольських племен наведені в джерелах, які приблизно збігаються у часі з правлінням короля Франції Карла Великого (початок IX ст.). З усіх етнічних груп, що населяли басейни річок Одри, Вісли та Дніпра, найбільш відомими були поляни. "Укр. істор. ж." №12 1991
Поляки в Украине в X-XIX веках
-------------------
Фашистська шкільна політика на окупованій території України
Українська мова (як і все пов’язане з національною культурою), була небажаною та небезпечною для всіх ворогів (як місцевих, так і зайдів). Знищення мови та культури полегшує поневолення народу. Слід пам’ятати, що наведена нижче стаття написана в 1990 році, коли політика "совєтів" щодо українців не набагато відрізнялася від політики фашистів; тому хоч якусь згадку про повстанський рух там і годі шукати. Отож, слово автору статті. "Укр. істор. ж." №10 1990.
Фашистская школьная политика на оккупированной территории Украины
----------------
Павло Скоропадський - штрихи до політичного портрета
Серед історичних діячів, винесених на гребінь політичних подій у роки революції та громадянської війни в Україні, й досі однією з найменш висвітлених залишається постать "ясновельможного пана гетьмана" Павла Скоропадського. Навіть у десяти-томній "Історії Української PCP" його характеристика обмежена одним реченням — багатий український поміщик, царський генерал, монархіст. Дійсно, правління Скоропадського було нетривалим, але вирвати цю сторінку з історії було б відступом від правди, яких і без того чимало у нашому минулому. "Укр. істор. ж." №9 1992
Павел Скоропадский - штрихи к политическому портрету
---------------------
Гетьман Петро Дорошенко
На політичному горизонті України сяяло чимало імен, які навічно вкарбувалися у народну пам’ять. Не всі вони належать однозначно позитивним героям. Проте хіба справжня особистість може бути однозначною? Адже людей творить епоха.
До таких непересічних особистостей належить Петро Дорофійович Дорошенко. Які б сторони політичного життя України 60—70-х роках XVII ст. ми не розглядали, всі вони більшою чи меншою мірою пов’язані з діяльністю цієї людини. Серед інших діячів того часу П. Дорошенко виділявся гострим аналітичним розумом, палким патріотизмом, глибоким розумінням завдань і перспектив боротьби, послідовністю і непохитністю у досягненні поставленої мети, а також дуже розвинутим почуттям власної гідності. "Укр. істор. ж." №7-8 1992
-----------------
М. І. Міхновський - постать на тлі епохи
Оповитий серпанком забуття історичний краєвид України рубежа минулих століть на наших очах став прояснюватися. Перед сучасниками постала ціла галерея несправедливо призабутих політичних діячів — активних учасників і керівників національно-визвольних змагань українського народу: М. С. Грушевський, В. К. Винниченко, С. В. Петлюра, В. К. Липинський, Є. X. Чикаленко, С. О. Єфремов і багато інших, що свого часу були спотворені офіційною пропагандою. Нині образи цих людей стали набувати нормальних рис. Виявилося, що кожен з них — видатний письменник або громадський діяч, вчений чи журналіст, яскрава, непересічна особистість. Разом з тим, у них були неоднакові суспільні ідеали, несхожі політичні погляди, різними засобами прагнули вони досягти поставлених цілей. Схожою виявилася лише їх доля — нещаслива, трагічна, як і доля справи, за яку вони боролися.
Саме до цієї категорії належить Микола Іванович Міхновський, один із активних речників самостійницької течії українського національного руху кінця XIX — першої чверті XX ст. "Укр. істор. ж." №9-10 1992.
Н. И. Михновский - фигура на фоне эпохи
------------------------
Про локалізацію запорозьких зимівників
500 років тому на запорозьких землях виникло козацтво, яке відіграло величезну роль в історії народів Східної Європи. На жаль, це цікаве явище вивчалося переважно як сила мілітарна, деструктивна, руйнівна. Тому й не дивно, що економічне життя запорожців досі майже не досліджене. Проте саме в українських степах зародилася така найпрогресивніша на той час форма господарювання, як хутір-зимівник, в якому, по суті, діяли капіталістичні відносини. "Укр. істор. ж." №10-11 1992.
О локализации запорожских зимовников
------------------
Українська діаспора у Польщі
Українців доля розкидала по всьому світу. Багато з них у пошуках кращої долі виїхали за океан, рятуючись від голодної смерті. Живуть наші брати й сестри і поруч з нами, у Європі, зокрема в Польщі. На жаль, радянська офіційна історіографія про них майже не згадувала. Та це й не дивно. Тривалий час високі посадові особи, що керували Україною, практично "не помічали" своїх земляків, які проживали в колишніх країнах соціалізму. Відверта постановка питання про долю співвітчизників у цих країнах не в’язалася з поняттям соціалістичного інтернаціоналізму. Тому зазначена проблема всіляко замовчувалася. До того ж порушення її могло б викликати незадоволення, зокрема, польського керівництва, яке виходило з концепції пріоритету загальнонаціональних інтересів над "дрібними" інтересами національних меншин. "Укр. істор. ж." №10-11 1992
------------------------
Походи російських та українських військ на Крим у 1687-1689
Кримські походи, здійснені російськими та українськими військами в останній чверті XVII ст., були складовою частиною зовнішньої політики Росії. Якщо до 80-х років вона давала в основному відсіч нападам турецьких й татарських загонів, то, починаючи з Кримських походів, стала проводити активні військові операції в Північному Причорномор’ї, прагнучи захопити його. До речі, в той час європейські держави — учасники антиосманської "Священної ліги" — вели коаліційну війну проти Туреччини. "Укр. істор. ж." №9 1992
Походы русских и украинских войск в Крым в 1687-1689
------------------------
Про особливості українсько-російських взаємовідносин в середині XVII ст. (1654— 1657 рр.)
Більшість з оточення Б. Хмельницького в основному підтримувала його зовнішню й внутрішню політику, усвідомлюючи, зокрема, необхідність і значення союзу України з Росією. Прибічники гетьмана вбачали в ньому порятунок від поневолення шляхетською Польщею і султанською Туреччиною, довго очікуване законодавче закріплення економічних, політичних і культурних взаємовідносин між українцями та росіянами, а також розраховували на сприяння в справі зміцнення спільних сил у боротьбі за етнічну незалежність у майбутньому. Та чи все було так гладко насправді? "Укр. істор. ж." №10-11 1992
Об особенностях украино-российских взаимоотношений в середине 17 ст. (1654-1657)
---------------------------
Максим Кривоніс
Герой Визвольної війни українського народу проти гніту магнатсько-шляхетської Речі Посполитої 1648-1654 рр. Максим Кривоніс народився близько 1600 р. Про це опосередковано свідчить той факт, що під час війни його син (Кривоносенко) був вже у зрілому віці. В першій половині 1649 р. син М. Кривоноса певний час перебував на важливій посаді остропільського полковника і в такому ранзі листувався з Богданом Хмельницьким. Дещо пізніше він був паволоцьким сотником, а на початку 1650 р. його названо серед полковників, які охороняли Поділля від можливого нападу польськошляхетських військ. "Укр. істор. ж." №12 1992
------------------------------
Герої руху Опору у Франції — вихідці з України
Герої нашого нарису вступили в бій з гітлерівською армією в 1941 р. і, опинившись у ворожому полоні, продовжували боротьбу з нацистськими поневолювачами далеко від Батьківщини — на землі Франції. Як вони опинилися в цій країні? До кінця 1943 р. на територію Франції гітлерівці вивезли на каторжні роботи 60 - 70 тис. радянських громадян. Майже третину їх становили військовополонені солдати та офіцери Червоної армії. Основну масу в'язнів 25 робітничих таборів на півночі Франції також становила українська молодь. Нацисти розраховували на робочу силу, але вони прорахувалися. Непокірними виявилися радянські полонені. Знаходячись далеко від своєї Батьківщини й зазнаючи неймовірних злигоднів, вони не підкорилися ненависному ворогу. "Укр. істор. ж." №5 1992
Герои движения Сопротивления во Франции - выходцы из Украины
---------------------
Про загибель Данила Нечая
Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхтської Речі Посполитої 1648—1654 рр. закономірно вважається переломним етапом в історії України. Століттями український народ вів героїчну боротьбу за своє соціальне і національне визволення з-під ярма завойовників. Десятки і сотні тисяч відважних синів України віддали своє життя за волю і незалежність рідної землі. До когорти національних героїв ми відносимо одного з найвидатніших і найближчих соратників Богдана Хмельницького — брацлавського полковника Данила Нечая. Так уже сталося, що нащадки знають його як непримиренного борця за визволення українського народу від гніту польської шляхти, і майже нічого — про його життя до Визвольної війни. Спробуємо частково заповнити цю прогалину, а також більш детально розглянемо діяльність Нечая-полководця. "Укр. істор. ж." №6 1992
------------------------------------
Данило Апостол — гетьман Лівобережної України (1727— 1734)
У 1727 р., через п’ять років після смерті гетьмана І. Скоропадського, російський імператор Петро II дозволив вибори нового гетьмана на Лівобережній Україні. Малоросійська колегія, яка з 1722 р. управляла цією територією, була ліквідована. Питання політичного та економічного життя Лівобережжя з підпорядкування Сенату Російської держави перейшли до Колегії іноземних справ. "Укр. істор. ж." №3 1992
Даниил Апостол - гетман Левобережной Украины (1727-1734)
-----------------------
Фольксдойче в Україні (1941 - 1944)
У вивченні складного комплексу проблем, що стосуються німецько-фашистського окупаційного режиму в Україні, особливе місце належить питанням, пов’язаним з політикою нацистської влади щодо етнічних німців, які проживали на території республіки. Делікатність цієї теми зумовлюється тим, що йдеться про представників народу, який повною мірою відчув на собі всі жахи сталінських репресій у 30-ті роки, коли була знищена або відправлена в тюрми та на заслання найдієздатніша частина німецьких родин, страхітливу депортацію на початку війни, а з приходом окупантів був змушений вирішувати нелегке питання про своє місце у протиборстві двох тоталітарних систем. "Укр. істор. ж." №5 1992
Фольксдойче в Украине (1941-1944)
---------------------------
Маловідомий гетьман Правобережної України Андрій Могила (1684— 1689)
Правобережна Україна, яка за Андрусівським договором 1667 р. між Московською державою і Річчю Посполитою відходила до Польщі, фактично не підкорялася варшавському урядові. До кінця 70-х рр. XVII ст. це була частина самостійної Української держави і тільки після відмови у 1676 р. П. Дорошенка від гетьманської булави, а також спустошливих Чигиринських походів 1677—1678 рр. власне українська політико-адміністративна структура на правобережних землях занепадає. Однак це не означало її повного знищення — у 80-ті рр. відроджуються козацькі полки, які були головним чинником національної державності, одержує новий поштовх інститут гетьманства. "Укр. істор. ж." №9 1993
Малоизвестный гетман Правобережной Украины Андрей Могила (1684-1689)
--------------------------
Татари в Україні
Татари — так називали європейські джерела монголо-татарські війська, які у XIII ст. завоювали Східну Європу. Починаючи з 1237 р. вони вдерлися в землі руських князівств, захоплюють Причорномор’я. У 1241 р. трьома потоками татари вступили в Польщу, Чехію та Угорщину. Проте наступного року вони повернули на схід і заснували в пониззі Волги свою державу — Золоту Орду, під владу якої потрапили народи Русі.
Древньоукраїнська земля на довгі роки втратила свою політичну незалежність, різко знизився поступальний розвиток цивілізації, посилився економічний та культурний занепад. Така ситуація тривала до середини XV ст., до часу розпаду Золотої Орди. Відтоді, власне, українські землі перетворилися на постійний полігон претендентів на ці території в особі Литви, Польщі, Росії, Туреччини. Неоднозначні, напружені відносини склалися і між Кримським ханством, яке, відокремившись від Золотої Орди, утворилося в 1449 р. на території Криму та Північного Причорномор’я. "Укр. істор. ж." №5 1994
----------------------------
Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета
Постать Дмитра Івановича Донцова на політичному обрії України, оцінка його впливу на формування ідеології українського націоналізму протягом майже 100 років є предметом гострої полеміки. Прихильники вольового, інтегрального націоналізму й досі доводять, що Д. Донцова «слід вважати не лише як «батька» чи передового класичного ідеолога українського націоналізму, але теж як політичного візіатора, якого час у світовому масштабі щойно надходить». Водночас відомий історик, редактор впливового українського журналу «Сучасність» Т. Гунчак критично ставиться до його теоретичної спадщини і вважав, що, «проголошуючи вольовий аспект людської психіки, Донцов підніс до рівня чесноти ірраціоналізм, експансію, насильство і фанатизм». Однозначно негативно оцінювалася філософська й публіцистична діяльність Д. Донцова радянськими дослідниками. "Укр. істор. ж." №5-6 1994
Дмитрий Донцов - заметки к политическому портрету
--------------------------
Джерела формування українського козацтва
Переважання політичного аспекту у висвітленні історії українського козацтва зумовило ігнорування багатьох інших питань, пов’язаних з процесом його становлення. Це, зокрема, стосується й джерел формування козацької верстви, які при всій важливості проблеми ще не стали предметом спеціального дослідження. Загальне ж посилання на те, що козаками ставали вихідці з різних категорій і груп населення, не вносить особливої ясності у її розв’язання. До того ж безпосередній вплив на це явище справляли найрізноманітніші чинники, у тому числі часові. Тому автор повідомлення ставить своїм завданням дослідити джерела формування козацтва з урахуванням особливостей та специфіки окремих періодів еволюції українського суспільства протягом другої половини XV — першої половини XVII ст. "Укр. істор. ж." №2-3 1994
Источники формирования украинского казачества
------------------------
Євреї в Україні на початок XX ст
Сучасні дослідження історії національних меншин в Україні, як правило, обертаються в колі проблем національно-культурного буття, політичних рухів. Водночас поза увагою залишаються питання економічної історії. Однак матеріальне життя є першоосновою існування будь-якої цивілізації, визначає суспільну модель, певною мірою формує національну психологію. Тому без аналізу закономірностей економічного життя того чи іншого етносу наші уявлення залишаються на рівні абстрактних міркувань, в кращому разі — описання окремих історичних явищ.
Очевидно, що економічна історія не є лише хронологічним викладом економічних фактів, даних. В цьому питанні найбільш прийнятним є підхід, пропонований одним із засновників французької історичної школи «Авалів» Ф. Броделєм, який вважав, що «економічна історія світу — це вся історія світу, що розглядається під певним кутом зору: економічним». "Укр. істор. ж." №4 1994
Евреи в Украине до начала XX века
----------------------------
Повстання К. Косинського (1591— 1593)
Мета даної статті — якомога докладніше висвітлити перебіг подій першого козацького повстання. Історіографія з цієї проблеми, на перший: погляд, досить значна, адже згадки про повстання під проводом Криштофа Косинського зустрічаються в усіх узагальнюючих працях з історії України. Однак при ближчому розгляді виявляється дещо парадоксальна ситуація — цей рух практично ніколи (за єдиним винятком) не був предметом спеціальних наукових студій. Події 1591 —1596 років діставали більш-менш повне відображення у контексті історії козаччини або історії України польської доби. Найбільш ґрунтовно це питання висвітлено у працях Ф. Николайчика і В. Доманицького, а також у відповідних розділах творів Д. Яворницького і М. Грушевського. "Укр. істор. ж." №4-5 1994
Восстание К. Косинского (1591-1593)
-------------------------------
