Так, з материками відбувається горизонтальне переміщення, вони колись були всі разом взяті єдино-цілим материком, який розірвався і породив менших декілька. Це факт. Але до чого тут "дрейф"?

Горизонтальні рухи на земній поверхні та наслідки цього

Альфред  Вегенер підмітив істину, але не зумів викласти її в словесній формі. І ось ця початкова помилка послугувала незавершеному спору і по сей день. Його ідея вірна і в тому, що між розміщеними материками утворилися океани. Це теж факт і безперечний. Але гіпотеза мобілізму зіштовхується з великими труднощами при пояснені багатьох явищ, в тому числі причин коливальних рухів земної кори. Виходить, в чомусь праві фіксисти стверджуючі, що материки не плавають, а просто втримуються на своїй основі. До того ж, за їх твердженням, слідів в океані – насиджених місць материків не виявлено, не виявляється руху материків відносно один одного як при зустрічних поїздах також.

Зрушення в межах материків – це всього лише наслідки ізостатичного вирівнювання під дією середино-планетних тектонічних сил. Вони лише доповнюють загальну суму розтягнень планети в цілому. До цієї суми відноситься і виникаючі розломи на дні океанів, які в свою чергу породжують цунамі.

Зсувні прояви в Каліфорнії не стільки являються показовими прикладами розширення, скільки дають зрозуміти про глибинну будову Землі в глибині самої мантії.

Річкові долини і ріки породжені тектонічними силами також.

Горизонтальні рухи – це не просто коливальні рухи земної кори. Такими вони лише здаються, бо амплітуда їх коливань не має поворотного ходу, а тільки поступальний рух вперед і лише вперед.

Розломи і горизонтальні зміщення нерозривно пов'язані і немислимі в існуванні один без другого.  В складчастих структурах горизонтальні рухи повинні бути помітніші всього згідно механізму їх формування. Цього немає на фундаментах чи кристалічних щитах.

Складки – це досить цікава структурна форма земної кори. Цікавий і механізм формування цих складок дрібних і великих. Вони виникали за рахунок бічного стискання, та як уявити собі механізм такого руху, поки що нікому не вдавалося.

Бічний тиск в дійсності створював химерні нагромадження складок і разом з тим він безпосередньо був зв’язаний з горизонтальним рухом окремих блоків земної кори в напрямку розбухання планети. Може здатися в цих словах безглуздість, та ця "безглуздість" - істина і простий механізм, що пояснює багато проблем.

А це приклад індійської легенди, що пояснює утворення складок: "Одночасно зі складками утворюються насуви, що виникають внаслідок насування одних мас породи на інші по похилій площині розриву". Невже ще кращого фактичного матеріалу потрібно, щоб осмислити процес формування складок? Тут ясніше всього сказано так, що краще й словами не передати. Але "і складки, і насуви на думку багатьох геологів, є наслідком тангенціального (горизонтального) стиснення певних зон земної кори". Із наукового поняття таку уяву про стиснення окремих блоків кори належить викинути і геть забути. Стиснення між блоками кори малими чи великими ніколи не було і не буде.

Якось не дуже тут вкладається в поняття про первинні і похідні ролі руху. Перш ніж повинні були виникнути складки, рух мав свою послідовність – горизонтально-вертикальну. Залежно чи незалежно, а горизонтальний рух є не первинним а вторинним. Інколи і первинним, дивлячись який процес руху і в якому механізмі ми його розглядаємо. Так, варто погодитись, що горизонтальні і вертикальні рухи являються різними сторонами одного процесу – процесу працездатності природної лабораторії.

Можливо, для наукової думки було б і легше, щоб за вихідну точку було б прийнято поняття про первинність вертикальних рухів, мається на увазі від центра планети, які породжують і горизонтальний рух.

Чому рухається кам’яна оболонка Землі

Відповідь на це питання, стисло, може складається всього на-всього з декількох слів. Та перш ніж сказати їх варто ознайомитись з думками і висловлюваннями в науковій літературі. "Вся земна кора народжувалась в умовах тектонічних рухів" – і це безперечно. Що ж слугує причиною самих рухів земної кори? На проблеми, що цікавлять, відповідь можна дати.

  1. Планета колись була і холодною і гарячою.
  2. Материки рухаються, але не плавають як крига в морі.
  3. Материки закріплені на одному і тому ж місці відносно глибин верхньої мантії.
  4. Земля не зіщулюються згідно уявлення про спечене яблуко.
  5. Земля розширюється в своєму об’ємі.

Певного рішення на всі ці проблемні питання не може бути не через природну недоступність, а з причини самих наукових працівників. Тут як в прислів’ї: «Де дві хазяйки – сіни завжди не метені». А в науці іще більше того: що нова думка, то нова хазяйка. І новій, як гості, завжди приділяють більше уваги ніж старій заїждженій, хоч і начало її може бути істинним.

В тому і біда, що вчені навпомацки наштовхуються на різні сторони однієї і тієї ж проблеми. А різні сторони і породжують різні точки зору.

Зазвичай, відмінностей в гіпотезах дві: одна з них заслуговує уваги, як необхідна,  а інша незначна, всього на-всього як придаток. Але так як їх сприймають за рівноправні, то суперечці кінця не бачити.

Астрономічні фактори теж грають немаловажну роль. Адже Земля не феномен Всесвіту, а лише маленька піщинка в безмежному просторі серед багатьох подібних їй. І всі вони разом з Землею підкоряються загальним законам на рівних правах.

Вже нераз зустрічається термін "розвиток Землі", "розвиток земної кори". Та як в образному розумінні уявляють це вчені? Адже "розвиток" – це загальне поняття з різними властивостями згідно свого застосування. Розвиток кореневої системи рослини – одне уявлення про його сутність. Розвиток дитини – інше. Розвиток людини – зовсім інше. Але ж Земля і не рослина, і не дитина і не людина. І поняття про попередні ніяк не застосовні до Землі. Попередні назви належать органічному світові, а Земля – до неорганічного. І в дійсності так і є, що Земля розвивається. І цивілізація розвивається. Але між одним і іншим повинна бути різниця виражена в образному і доступному понятті.

І якщо сказати простими словами, то від істинного поняття, що таке "розвиток Землі", що таке "геологічний розвиток планети", залежить багато в пізнанні закономірностей природи матеріального руху, що випливають на цей день загадковістю та таємничістю.

Розвиток земної кори залежить лише від серединно-планетних процесів, які в свою чергу не без того, щоб не були залежні від зовнішньо-космічних. Тут також мається на увазі і всі діючі фактори локального характеру обмеженого масштабу в межах самої планети: тобто вітру, водяних потоків, сонячного випромінювання, що затримується на поверхні Землі. Однак останнім не варто надавати настільки великого значення в розвитку земної кори. Вплив їх дуже незначне і не визначальне. Ніякі крупні зміни на поверхні планети не були створенні за допомогою останніх. Навіть в осадко-накопиченні (ще дивлячись про яке осадко-накопичення іде мова) вони не грали визначної ролі. Ерозійний змив гірських порід – це іще не все вичерпне поняття про осадові.

Та все таки ведучу роль при цьому всьому грають внутрішньо-планетні сили. "Вони керують вулканізмом, землетрусами і рухами земної кори, характером яких визначається в основному геосинклінальний чи платформний режим різних ділянок земної поверхні". Сказано вірно, тільки потрібно би мати на увазі порядок в часі із життя того чи іншого. Одне із них залежить від іншого і зобов’язане йому за своїм рангом.

Щодо дії зовнішньо-космічних сил, з гіпотезою О.Ю. Шмідта більше можна погодитись, що протопланетна речовина була холодною а потім почала розігріватися. І мало того, що розігріватися, але й плавитися. Про це свідчить кожна п'ядь земної поверхні в планетарному масштабі. Однак сам творець цієї гіпотези не зумів розробити подробиць аж до дріб’язку про механізм такого плавлення і його наслідків, щоби переконати в правоті висунутого припущення. Згідно цієї гіпотези тепло, необхідне для плавлення гірських порід, виникає за рахунок розпаду радіоактивної речовини. Дуже під великим сумнівом, так як не оправдовує в речових, логічних та інших доказах. А неузгодженості виникає ще більше. Дотримуватися цієї гіпотези – означає ще більше вводити себе в оману, особливо в джерелі тепла.

Згідно поняття про фізичну властивість тепла, Земля не могла стискатися: таким чином підривається сама основа ще існуючої контракційної гіпотези. Але й цим же самим теплом підриває собі основу гіпотеза О.Ю. Шмідта. При правильній постанові питання в неї більше протиріччя ніж доказів.

Як видно, контракційна гіпотеза залишилася в арсеналі науки тому, що сподобалась вченим своєю простотою в доступності розуміння уявного зморщування земної кори. Але чи так це? І ось вчені чим-небудь інколи та й намагаються підтримати її, створюючи численні варіанти здогадок, але необдуманих припущень.

В протилежність гіпотези стискання, розвивається гіпотеза розширення Землі. Поняття про розширення Землі не вкладається ні в які рамки загальноприйнятих і затверджених класичних. Те що ця гіпотеза має досить таки доречний вигляд, визнають і самі її противники. До речі, істина завжди виглядає просто, доступно і зрозуміло, а фальш завжди заплутана, складна і важко уявна. Тенденція, на жаль, деяких вчених бути схильними до чогось складного, заплутаного і важко уявного. Можливо це через хибну думку, що лише в найскладнішому можливо щось відшукати.

Можливо, і звідси і такі здивування від збільшення радіуса Землі, якщо не повірити, що колись всі материки були зімкнуті, а потім розійшлись, утворивши океани. І це здивування і недовіра мотивується лише тим, що важко пояснити причину розширення. Безумовно, це найголовніше в пізнанні і осмисленні того що відбувається. На те й створена Наука, щоб взнавати і пізнавати закони природи. Навіщо би тоді вона була потрібна людству, якби кожному мислячому було б все відомо. І кожний її співробітник повинен пам’ятати про свою місію: розгадувати за принципом від відомого до невідомого, а не навпаки. Зворотна сторона – це роль аналізатора.

Важкість пояснення і є те, що ми називаємо таємничістю реально існуючою. Що досить добре підмітили деякі вчені. Їх вдумливість не поставила задачу зразу взнати причини розширення, а потім повірити в реальність фактичних доказів. Вони осмислено на основі фактичних даних визнають реальність з важкою незрозумілістю. І лише така постановка питання буде завжди правильною в пошуковця, істинного пошуковця.

Так, розширення почалось зовсім недавно. Точного визначення часу і наука не може дати. Однак в принципі буде вірним, що не більше, як яких-небудь 200 млн років, а то і менше. Співвідношення загального часу існування планети з часом початку розширення дуже велике. Це більш доступно тим, хто визначає вік гірських порід, хоча... в деяких випадках надто перебільшується час.

В наукових співробітників виникає незрозумілість про нерівномірне розширення. Планета нібито жила своїм нормальним життям і враз її здумалось розширитись. Чогось особливо дивного тут також немає. Був період життя Землі, коли на ній формувались материки. Це проходило за одним принципом формування її вигляду. За настанням нового періоду її еволюційного розвитку принцип де вчім перетерпів зміни. А згідно цього змінився і зовнішній вигляд планети, як наслідок процесів, що протікають у внутрішній її частині.

Імовірно, не варто нехтувати чи недовіряти поняттю про нерівномірне розширення, бо воно зможе допомогти багато в чому розібратися про внутрішню будову планети там, куди ніколи людина не зможе проникнути практично.

Нехай нікого не дивує, що планета могла бути в два рази меншою. Вона в свій час була ще меншою, якщо добре розібратися в структурі самих материків.

Нерівномірне розміщення континентів на півкулях – це свого роду випадковість, але пояснена відповідною закономірністю, за принципом народної поговірки: «де тонко, там і рветься».

Інша справа в Місяця. Там вже зовнішні фактори впливу подіяли так, що материкова кора майже в суцільному вигляді залишилася на одній півкулі, а припустимі моря і океани – на іншій.

В загальному, на жаль, більш вагомих підтверджень (чи спростувань), гіпотеза розширення планети не отримала.

"Найбільш перспективною в даний час є гіпотеза глибинної диференціації". Ця гіпотеза має право на існування. Фізичні і фізико-хімічні процеси – головний винуватець всієї загадковості. Однак, підвищення температури всередині планети за рахунок радіологічного розігріву – це вже ні. Немає, також, чіткої відповіді відносно джерела руху земної кори чи причини таких. Зате можна дати чітку відповідь на питання, чому рухається кам’яна оболонка Землі – планета то – розширюється.

Підняття, як такий тектонічний рух мав і має місце на планеті.  Та опускання, як таке в прямому змісті слова, не існувало і не існує. Адже під поняттям "опускання" розуміється вертикальний рух вниз цілих блоків земної кори, що не відповідає дійсності. Закономірним рухом при розширені планети є один – вверх.