Планета Земля в далекому минулому не була повністю в розплавленому стані і не знаходиться на шляху до остигання. (В іншому випадку всередині не відбувалися б будь-які зміни, крім напрямку на шляху ентропії. Простіше кажучи, Земля остигала б собі спокійно, повільно стискуючись, зменшуючись в об’ємі. В дійсності все відбувається навпаки: Земля розширюється.) Однак і таке поняття не дає ще повної уяви по суті справи.
Внутрішнє тепло Землі не радіоактивного походження
Породи, з яких складається земна кора, самі про себе говорять, що вони в свій час перетерпіли стадію плавлення, хоч і не всі з такими явними признаками, але більшість з них. Якщо не вдаватись до зайвих розжовувань, то варто сказати простіше: плавлення речовини Землі то відбувалося, але не одноразово в загальному масштабі – всієї наявної маси, а по частках.
В тім і справа, що залишається невідомим самий механізм процесу плавлення. Цей процес не настільки непізнаваний, хоч очевидний і доступний для очей але далекий, мабуть, від мислення.
Вся наукова думка чомусь так міцно закріпилась на понятті радіоактивного тепла, що навіть не породжує окремих одиниць, які піддали б сумніву і почали шукати чи підшуковувати якісь інші джерела тепла. Роль радіоактивності в створенні могутніх теплових сил настільки неймовірно мала, що навіть експериментально не вдалося підкріпити думку, не говорячи вже про факти, які явно заперечують роль радіоактивності.
І от говорячи про роль земного плавлення (а таке в дійсності має місце) уже само породжує протиріччя в понятті про радіоактивність. Ще ні жодного прикладу ніхто не навів, як факту, що в свіже-вивержених магматичних породах виявлено концентрацію радіоактивних речовин, що відповідали б потрібній розрахунковій кількості. А це вже факт очевидний і незаперечний. То куди ж тоді поділися радіоактивні елементи, що призвели до процесу плавлення гірські породи? Осіли нижче, щоби знову нову партію плавити?
Газова складова – показник життєдіяльності планети
Щодо дегазації речовини, то тут теж помилкове уявлення з непоганою припасовкою. Якби наукова думка дотримувалась хоч наближених істинних понять про походження води, то зовсім по-іншому трактувалось би поняття про дегазацію. Яке б то не було виверження, воно не можливе без домішок різних газів і водяної пари. Це тверда закономірність. Але її слід розглядати не з тієї точки зору, що, мовляв до часу плавлення в склад даної породи входили всі ці складові компоненти, а після переплавлення виділилися.
Як там виникають атмосфери планетних тіл, не будемо вдаватися до детального роз’яснення. Зазначимо лише одне, що не тільки «…в інших планет атмосфера в силу ряду фактів взагалі зникає», вона зникає в усіх без виключення та не в однаковий проміжок часу їх буття. Вона існує постільки, по-скільки вони володіють життєдіяльністю. Хіба не було в свій час атмосфери навіть в малих планетних тіл, наприклад, Церери і її подібних? І Місяць мав свою атмосферу так же само, як мають її супутники великих планет у даний час. Але і там вона тимчасова. Щоправда, в одних тілах чи вірніше навколо них атмосфера затримується довше до повного зникнення, в інших не встигне накопичитися, як життєві умови в просторі примушують її зникнути. Атмосфера планетного тіла – це найвірніший індикатор його життєдіяльності. Вона нерозривно пов’язана і залежна від процесів, що протікають всередині планетного тіла прямим чи непрямим шляхом.
Земна кора зазнає перевтілення лише один раз – під час зародження
Відносно творення земної кори сучасна думка частково правильна («…материкова кора являє собою результат частково (?) безпосереднього виплавлення з мантії»), а частково і ні («а частково – геохімічної переробки таких же виплавлень…»). Як це розуміти? Згідно висловленої думки виходить, що виплавлене вивержене на поверхню зазнає хімічних перетворень. Чи правда це? Якщо навіть в якому то мізерному відсотковому відношенні (хоч і завищуємо) пройшли чи проходять хімічні перетворення, то однак це не слід узагальнювати і приписувати значущій масі земної кори. Сліди таких перетворень поки що невідомі.
А от допущення зовсім невірне. Яка тут може бути оборотність процесу? І що таке «базифікація гранітного шару»? Як його осмислити? Не існує ніякого переходу материкової кори в океанічну. Дуже великою помилкою буде, якщо вважати сучасну океанічну кору бувше місце зниклої материкової. Це просто абсурд.
Звичайно, для виникнення такої думки існує цілий ряд спокусливих фактів, а найосновнішим з них – це шельфи. Але шельфи ніколи не були материковою корою, тобто такою, що в свій час (мається на увазі при зародженні її) могла бути денною поверхнею та стикатися з повітрям. Навіть не дивлячись на те, що шельфи можуть мати прямі признаки материкової кори – граніт, однак дані ділянки залишаються повністю океанічною корою.
Якщо по аналогії в зворотному напрямку, то більшу частину сучасної материкової кори теж вправі назвати океанічною, серед якої можна відшукати лише невеликий відсоток чистої материкової кори, яка ніколи не мала нічого спільного з водними просторами. Тільки умови геологічного розвитку вправі зробити такий поділ, а не наші міркування на основі певних ознак.
Не маючи конкретних понять про суть походження кори двох типів кожного зокрема, може навести кожного на думку, що океанічна кора – це сліди зниклої материкової. Як же інакше пояснити відсутність значної товщі гранітного шару? Але чи знаходяться хоч які-небудь підтвердження до висловленої думки, вчені над цим не замислювались.
Первинна земна кора зароджувалась одночасно
Базальтовий шар не міг виникнути першим. Він зароджувався одночасно з материковою корою, хоч в даний час такий існує і без неї. Те, що перш-початкове плавлення порід носило загальний, так би мовити, глобальний характер, не підлягає сумніву. Але говорячи про таке, слід мати на увазі явні розміри планетного тіла на той час, а не сучасні. І тільки після повного завершення глобального процесу починається безперервний потік процесів місцевого значення в зонах деформації земної кори. А взагалі то даний процес не пов’язується з вогнищами вулканів, а являє собою силу, що спонукає зародження останніх. Такий процес супроводжується не тільки утворенням основної або базальтової магми, а навіть тих осадових порід, походження яких ми відносимо до екзогенних процесів. Та і взаємодії якої то між первинною речовиною мантії і вулканогенними масами базальтового шару не було. Тут проходило все своєю чередою в порядку черги, тільки в одному напрямку.
Далі Горотворчі процеси під час зародження земної кори
