На земній кулі навіть на сьогоднішній день існують такі гірські споруди, які виникли ще тоді, коли Світовий океан Тетіс вкривав буквально всю поверхню. І вони не перетворились в осадові породи, не зрівнялися з загальною поверхнею материків, крім як випробували часткове руйнування під дією екзогенних сил після відступу Світового океану. А будучи ще під водою, вони ще більше зберегли свою цілісність. Те що здається взагалі рясніє різноманітними варіантами фальші, тоді як істина таких позбавлена.

Продовження "Таємниці народження нафти - 1"

«Земна поверхня не залишалося в спокої. Одні ділянки її піднімалися, інші опускалися». Так, насправді: земна поверхня не була в покої. І не залишається вона навіть зараз. Дуже показується дивним, якщо в якихось куточках планети на материках виникають землетруси чи виверження вулканів. А якщо порівняти тектонічні дії минулого з теперішнім, то це всього на-всього укол комара проти катастрофічних положень, які пережила Земля. Зараз навіть не передбачається таких в великих проміжках часу порівняно з минулим безперервним катастрофічним положенням. І все це бурне діяння минулого залишало свої сліди, як записи сторінок земної історії, яку ми намагаємося прочитати але… в основному за тим принципом, як би нам це хотілось.

І цей неспокій в житті планети чомусь вбачається в опусканні і піднятті ділянок земної кори. В образній уяві це мабуть має вигляд моря, яке хвилюється, де на одному і тому ж умовному місці вода то піднімається, то опускається. Та чи правильно це?

Вірним тут буде лише те, що підняття поверхні певних ділянок суходолу мало місце, має це місце тепер і буде мати в майбутньому.

Щодо опускання окремих ділянок суходолу в класичному розумінні і уявленні, то можна сказати негативно. Такого на планеті не було і не буде. Провали Землі не властиві, як і всім іншим планетним тілам. Однак, хоч це явна омана, але вона добре узгоджується з помилковими уявленнями і сама дає помилкове свідчення. Одне тягне за собою таке ж інше.

Якщо потрібно мати сліди підняття – вони в наявності. А коли сусідні ділянки нижчі загального рівня, та іще заповнені осадовими породами, то як же інакше, якщо вона не опустилась колись? Ось в цьому-то питанні цілком зрозумілому і доведеному вигляді потрібно ще багато попрацювати вченим умам, щоб істинні розуміння співпадали з людськими уявленнями, покладеними в словесну форму.

«Гірські споруди під дією води, вітру, різкої зміни температури руйнувалися. Та ділянка земної поверхні, в якій відбувалося опускання, заповнювалася водами Світового океану». Перша фраза так впевнено подана, що навіть не цікаво спорити, а називати маячнею не чемно. Залишимо для іншого разу. Наступна – примітивність поняття перенесено на грандіозне явище природи. Те, що виникле заглиблення на земній поверхні заповнювалось водою, безперечно. Та виникали такі лише не шляхом опускання ділянок суходолу.

«В водяний басейн з навколишньої суші зносились обломки порід і хоронилися на дні моря. В воді розчинялися різноманітні солі, які при зміні їх концентрації випадали в осадок на дні моря. Так шар за шаром ішло нашарування осадових порід». Це ж через які сортувальні сита потрібно перепустити знесені з материка породи, щоби так красиво викласти шари порід, попередньо посортувавши і з поділом на фракції. А можливо ліпше менше акцентувати увагу на роботі рік та поближче та по-уважніше придивитися до внутрішнього життя океанів (сучасних). Адже ж сучасні материки сформувались під товщею води Тетіса?

Чи багато солі, що випала в осадок, знайдено на дні сучасного Світового океану? Як посудини океану, що сполучаються, найбільш солоне Червоне море. Чи знайшли там солі, що випали в осадок? Якщо взяти по солоності морську воду, то, мабуть, материки під водами Тетіса складалися б тільки із солі. А де ж тоді взялися осадові породи?

Великий простір ділянок земної кори з потужним осадко-накопиченням, це не галявина на шляху струмкового потічка після грози, де вода змиває з височин і накопичує на низинах.

«Будь-який шар осадових порід, на якій глибині він зараз би не залягав, колись був на поверхні і поступово за довгі мільйони років спустився вниз». Ось тут і оголюється цілковите незнання суті справи. Літологія в тім винна, що до цих пір не створила дійсної теорії істинного положення речей. Якщо самий верхній шар побачив денну поверхню, то майже всі інші під ним не бачили денної поверхні так же саме, як багато з них не бачили води. А їх називають осадочними.

 Далі "Таємниці народження нафти"