Ніяких два праматерики не існувало, так як не існувало океану Тетіс в такому вигляді, як його уявляли мобілісти. І вірно, що сучасні материки – осколки єдиного древнього континенту Пангеї. Материк, що вперше сформувався на нашій планеті був єдиним і цільним. І не зрозуміло, з якої причини сучасна наука виділяє два праматерика? З чого це взято? На підставі чого зародилась така думка?
Закінчення статті "Теорія тектоніки плит невірна"
Невже для полегшення пошуку відповіді на користь розподілу континентів навколо земної кулі? Звичайно, легше зрозуміти розповсюдження материків від роздроблених двох праматериків, ніж від одного. Та те що мариться не може слугувати справі істини.
Ні Гондвани ні Лавразії ніколи не існувало
Гіпотетичне припущення було б ще менш підозрілим, якби воно не інтерпретувалось наступними твердженнями: сучасна наука виділяє два проматерика – Гондвану і Лавразію розділену океаном Тетіс. Цей океан зник. Його береги зімкнулись, внаслідок чого тут здибилися гори Гімалаї, Памір, Кавказ. На планеті появилися два нових океани –Атлантичний і Індійський. Вони розлились із колосальних тріщин-грабенів, які пересікли Гондвану і Лавразію сто п’ятдесят мільйонів років назад і з тих пір неухильно розширюються.
Ось тут-то і є над чим поміркувати. Як можна собі уявити зіткнення двох материків, щоб утворилися гори? Чи мислимо це взагалі?
По льоду ковзали праматерики чи що? Як сучасні так, і ті що припускаються материки були органічно пов’язані з верхньою мантією. І то речовина і то речовина. Різниця лише у властивостях кожної, окремо залежних від багатьох факторів впливу під час їх формування. І ніяк неможливо навіть уявити, що лінія Мохоровичича це шар мастила між двома ідеально гладенькими поверхнями, що не відчувають зчеплення і тертя. Лінія Мохоровичича – це перехідна зона від менш щільного до більш щільного стану речовини. Щільність ця обумовлена не лише колосальним тиском вище розміщених шарів, але і хімічним складом елементів, що пройшли диференціацію іще під час зародження кори і становлення самої мантії. Тому границя, що розділяє кору і мантію аж ніяк не порожня справа для вільного ковзання і переміщення цілих материків. Та й при тім, з яким напором вони повинні були рухатись назустріч один одному, щоб зім’яти свої береги і утворити величезний пояс гірських споруд, типу Альпійської складчастості? Питається, що їх рухало? Що їх штовхало один на одного?
Дальше. Куди міг дітися гіпотетичний океан Тетіс? Адже це не калюжа в рихлих осадових породах. Термін відповідає реальності і цілком вкладається в нашу уяву. Давайте змоделюємо це гіпотетичне дійство і подумки прослідкуємо за всім ходом їх дії.
Планета Земля дуже велика згідно наших уявлень. Не будемо її собі уявляти такою неосяжно-величезною, а уявимо її собі невеликою сферою, щоб могли охватити поглядом всю її поверхню і по силі своїх можливостей якщо знадобиться, заглянути всередину.
Земля – геоїд. Але простіше буде назвати її кулею. На поверхні цієї кулі точно так як на шкільному глобусі розміщені два материки – Гондвана і Лавразія. Де і як вони були розміщені, нам невідомо. Нам відомо лише те, що обидва вони разом взяті займають 1/3 земної поверхні. 2/3 водний простір. Так же логічно? Якщо 1/3 – суші, то решта повинна бути під водяним простором.
Якщо згідно сучасних уявлень про материки, деякі зіштовхнулись і створили гори Кавказ, Гімалаї та Памір і між ними ще до зіткнення був океан Тетіс, то вони розташовувались на протилежних кінцях земної кулі. Припустимо Гондвана займала область Північного плюса, а Лавразія – область південного. Якщо ці два материки зіткнулись і утворили згадані гірські масиви, то на якомусь періоді часу вони почали свій рух один на зустріч іншому.
Праматерики займали велетенську площину на поверхні планети як в одному, так і в іншому місці. Тепер подивимось, що таке материки? Материк – це потовщена затверділа кора Землі, що знаходиться вище рівня Світового океану. Кора складається в основному із двох шарів: базальт і граніт. Третій шар – осадові породи самий верхній шар над гранітом. Якщо мати на увазі материки, то, як випливає, слід мати на увазі всі три шари разом взяті, як дещо цілісне і нерозривне. Самий нижній шар кори – це базальт. Що ж під базальтом? Мантія.
Тепер уявимо собі механізм руху цієї величезної маси речовини. Материки рухаються. Значить рухається насамперед самий верхній шар осадових порід, потім гранітний і самий нижній шар – базальтовий. А як же мантія? Залишається вона на місці, чи теж рухається разом з базальтовим шаром? Немислимо ж уявити собі рухомого материка на нерухомій мантії. Виходить, що і мантія, тобто її поверхневий шар теж повинен рухатись разом з материком, бо він міцно зв’язаний з самою земною корою.
Та всупереч здоровому глузду прослідуємо далі. І так, крок за кроком материки зближуються. Між ними океан Тетіс.
Імовірно, що цілком справедливим буде, якщо припустити, що океан Тетіс, як і сучасні океани, мав своє дно. Ложе сучасних океанів – це та ж сама земна кора, але що складається в основному із базальтового шару і незначної кількості осадків. Базальт під водою. Це означає, що речовина знаходиться в стані твердого тіла. А фізичні властивості такого нам вже досить добре відомі.
Не будемо гадати, з чого саме складалось ложе праокеану. Хто повірить, якщо скажемо, що воно теж складалось із базальтів? Залишається безперечною одна істина: дно океану – це тверда, охолоджена і закам’яніла речовина зі всіма притаманними їй фізичними властивостями. Вже не беручи до уваги її хімічний склад. Питається, куди могла подітися ця затверділа речовина, якщо площа океанічного дна скорочувалась? Адже материки рухались назустріч один одному, віддаль зменшувалась, а раз так то і площа скорочувалась. І ось в кінці-кінців материки зімкнулись. «Океан зник». Легко собі так сказати… Океан – це вода. При зближені вода могла піти поверху материків і знову десь відшукати занижене місце і там зупинитися. Але як могло «зникнути» його вмістилище, тобто океанічне ложе?
Дно сучасного океану має товщу від 5 до 10 і більше кілометрів. Нехай тодішній океан мав всього лише від 5 до 2 кілометрів товщиною. Спучилася ця товща? В кінцевому підсумку зближення зібрано в гармошку чи безсистемне нагромадження кілометрових брил? Цього не помічається. Гімалаї, Памір, Кавказ аж ніяк не складаються із глиб океанічного дна і навіть не із самого базальту. Там навіть відсутні відповідні признаки механічного руйнування твердої речовини типу океанічної кори. Адже зближення материків повинно було викликати немислимо величезне стиснення океанічного дна. Чи є де-небудь сліди такого руйнування, що колись горизонтально залягали, шарів земної кори? А потужність закам’янілих порід із яких складалось океанічне дно то не слідує враховувати?
