Не приступаючи до розгляду даного питання і не уточнюючи терміну, можна наперед сказати – дрейфують. Та якщо вникнути в смисловий зміст даного терміну і зіставити з механізмом такого явища плюс роз’яснення на прикладі рухомого по воді корабля, то щось явно не гармонує. Само по-собі заперечується вживання такого терміну «дрейф».

Щоб не уточняти встановлений і прийнятий термін, скористаємось вже готовим. Однак наперед зауважимо, що неправильно підібраний термін дуже вагомий в науковому пізнанні. Він настільки збаламучує уми вчених, настільки не відповідає реальності, що через нього багато корисних ідей, що зароджуються, знищуються самими авторами. І дійсно, всі факти доводять «за», та от ніяк жодному з науковців не вкладається в умі самий механізм дрейфу. Ну як же твердь материкової кори товщиною в десятки тисяч метрів може ковзатися по такій же самій тверді базальту, коли беззаперечне поняття само підказує, що вони між собою міцно скріплені. Та і слідів ніяких не знаходиться, де б по один бік материка залишалася під водою звільнена ділянка базальту, а по інший материк на неї насувався. Приклади про дрейф корабля аж ніяк не відповідають поняттю дрейфу континентів. Що корабель і вода, то не граніт і базальт.

Невідповідності у дрейфі континентів

Те що в геології склалася така уява, то це цілком природньо. Факти на виду. Колись був один праматерик. Розколовся на частини і кожна відійшла одна від одної. Як же інакше, як не відпливли одна від одної? Іншого терміну і підшукувати було нічого. Не вникаючи в глибину суті справи, не виявляючи кричущих протиріч, таким терміном можна було користуватися скільки завгодно часу. Та от настав час переглянути його. Збагачення фактичних відомостей, осмислювання значення їх завжди призводить до перегляду старих уявлень, які явно не узгоджуються з новими.

То як же пояснюють розходження континентів. Варіантів було достатньо, та найпопулярнішою стала тектоніка літосферних плит (сучасний варіант теорії мобілізму) з її рушійною силою у вигляді конвекційних потоків. Тільки уявити собі: перенести з місця на місце цілий континент. Якщо там магма в розплавленому стані, то чи не менший для неї буде опір тихесенько собі перелитися по під кору з одного місця у вакантне інше, чим перетаскувати неймовірно величезну тяжкість материка. Та і мало того, (для шанувальників дрейфа континентів), в одному місці океанічну кору потрібно розірвати, а в другому зім’яти, бо материк міцно скріплений із загальною базальтовою підстилкою.

Носіям ідеї підкоркових течій речовини варто поставити б одне запитання: які сили чи які причини змушують чи збуджують конвекційний рух? Адже такі сили повинні бути набагато потужнішими, чим сила конвекційного руху, що зміщує літосферні плити, чи робить материкові розриви. Так собі воно не робиться. Врахувати б тільки гравітаційний тиск поверхової маси речовини, а із зростанням тиску зростає і зчеплення між молекулами та атомами. Чому залізо не тече так як вода? А там, в глибині навіть при тій температурі, при якій залізо плавиться на поверхні, воно твердіше сталі! Зможе відбутися там який-небудь рух речовини та ще й в такій кількості, щоб охватити всю плиту, бо як зачепить лише краєчком, то не зрушить з місця.

Агресивного переміщення Індійського щита не було

Для тих, хто вважає, що Індійський щит раніше був розташований на південь від екватора і потім перемістився на північ, нехай піде пошукає слідів зчленування. Тут його спокусили Гімалаї і Джомолунгма. Треба ж якось пояснити, як вони виникли. А якщо навіть і так, то і сам щит повинен зазнати деформації. Чому його передній край не здибився? На місці стику з Азіатським материком повинна стояти уже не друга Китайська стіна, а природна товщиною та шириною в зо два десятки кілометрів. Звісно, для найбільшої з вершин на Землі потрібен був найсильніший натиск. А тому то Індійський щит і змушений був брати розгін аж з потойбічної сторони екватора. Щоби прикласти такі зусилля він, мабуть, мчав зі швидкістю сучасного реактивного літака…

Материки рухаються за рахунок розширення Землі

Тихоокеанський басейн являється наймолодшим і найбільш рухливим і перспективним на майбутній період геологічного розвитку планети. Дрейф континентів відбувається і в даний час. Прикладом такого явища може бути Африка, яка віддаляється від азіатського материка і в тім числі від Європи. Найбільш показовим і найбільш помітним у цьому відношенні будуть клаптики земної кори (материкової), залишені на океанічній корі. Взяти б хоча би о. Корсика. Але найбільш осмисленим поняттям такого явища буде тоді, коли врахувати фактор часу, не в межах людського життя-буття, а в геологічних масштабах.

Океанічні рифи доповнюють зміст загальної картини дрейфу материків, та, на жаль, тільки для зорового сприймання, але не для мислі. Та факт залишається фактом, планетарні розломи як земної материкової кори, так і океанічної, викликаються одними і тими ж тектонічними силами.

Якщо заглянути в паспорти Серединного Атлантичного хребта і прилеглих до нього материків, то за віковим станом між ними буде співвідношення, як між внучкою і дідусем. Подібність їх обрисів безперечно зумовлена однією причиною. І дана причина діяла постійно, діє і тепер, та в наступному порядку: спершу розійшлися материки, а потім виник Серединний Атлантичний хребет.

Материки розходяться між собою без всякого «дрейфу». Який же тут може бути дрейф і на чому конкретно, коли були виявлені глибокі розломи до 900 км глибиною! А земна кора (материкова) якої товщини в порівнянні з глибиною розлому? Якщо іще дотримуватися поняття «дрейфу», то виходить, що дрейфує не тільки кора, а й область мантії. А таке поняття уже буде явним абсурдом.

Материки розходились і будуть розходитися – в повному розумінні цього слова. Необхідно відшукати механізм такого явища. І це не проблема: він знайдений. Але він висвітлений і дуже правильно надто малою кількістю вчених. Однак перемога залишається на стороні меншості – здравомислячих і розсудливих ініціаторів.

Земля розширяється – це саме те поняття, якого бракує в справжній науковій думці. І тільки воно в силі вирішити долю багатьох проблемних питань, наламати дров із старих уявлень. Однак і це ще не все: наступною проблемою на порядку дня виступить пошук причин такого явища. Імовірно, це буде найважчою проблемою з усіх проблем. Та не варто опускати руки, коли попереду великі труднощі. Можливо, вони і не під силу сучасникам, зате їм і так вистачить роботи ламати старе й будувати на основі нових понять нове.