Про деяке неузгодження теорії з фактами уже частково вияснено. На черзі стоїть наступне, яке теж не менш важливого значення в упізнанні дійсності. Із відкритих джерел: "У відкритому океані коливання рівня води, що пов'язано з припливами і відпливами, не дуже великі - біля метра. Але біля берегів, а особливо у вузьких затоках і протоках, приливна хвиля, стиснута стрімкими берегами і скелями, підвищується і досягає величезних розмірів. Наприклад, приплив із Атлантичного океану вступаючи в протоку Ла-Манш, (між Англією і Францією), і там, стиснутий берегами, швидко набирає висоту, яка в деяких портах сягає до 12 метрів". 

 Як не дивним може здатися, а перш за все спонукає сумнів сам зміст закону всесвітнього тяжіння. На основі цього закону Ньютон вперше зробив припущення про причину виникнення припливів, на основі цього ж самого закону і спробуємо виявити неправдоподібність нині існуючого пояснення механізму протікання припливів. Ньютон правильно вказав на причину виникнення припливів на Землі. І дійсно винуватцем цього явища являється Місяць і його сила тяжіння. Але це ще не означає, що місячне тяжіння та так по простому і діє на Землю, як це ми погодилися розуміти. А тому і почнем з самого закону. 

Те що Земля - планета океанічна, нині нікого не викликає ніяких заперечень. Від правди не втечеш: майже три чверті Землі вкрито океаном. А в океані вода не стоїть на місці - її розбурхують шторми, перемішують течії, піднімають і опускають припливи. Крім явних, так би мовити, зримих, відчутних щодня і всюди півдобових і добових припливів океан розбурхує плеяда так званих довгоперіодичних припливів. Це припливи семи-суточні, девятисуточні, півмісячні, місячні, піврічні, річні і багаторічні.

Основи теорії припливів закладені ще Ньютоном і Лапласом, а розробили її й інші видатні вчені, до когорти яких належить і сер Джордж Говард Дарвін, автор книги "Припливи і споріднені з ними явища в Сонячній системі". Це бачення сотні літ давнини. А як же зараз, на скільки близько вже підійшли до істини, і чи підійшли?