Сучасне обстеження океанічного дна показує відсутність осадів солі, наявність досить великої товщі осадочних порід. Чому одночасно з осадочними породами не відкладається хоч би незначна частина будь-якої солі? Адже насиченість морської води солями досить велика. Чим пояснити ще одну таку загадковість, як чистота викристалізуваної солі?

Продовження статті "Кам’яна сіль"

Морська сіль Розглянемо процес утворення галіту згідно офіційної (точніше – загальноприйнятої) версії на прикладі процесів в Пермському морі, що існувало в однойменний період.  У ті часи, за словами вчених, на відміну від наших днів, найбільш активно життя проявлялось у морі. Всю Калінінградську область і більшу частину південно-західної Литви займало Пермське море. Вдалося встановити, що глибина його не перевищувала 50-70 метрів, вода була теплою і дуже солоною. Це обумовлено було жарким і сухим кліматом, який приблизно відповідає кліматичним умовам в районі сучасної Сахари або Червоного моря. Згадаймо, що воно являється найтеплішим і найсолонішим у світі: концентрація солей у воді досягає 40,5-42 проміле, а температура води - 32 градусів.

Пермське море в Прибалтиці за вмістом солей і температурою води значно перевершувало Червоне море. Щоправда, спочатку Пермське море не було надто солоним (40-50 проміле), і в ньому могли існувати молюски та інші організми. Але пізніше в результаті інтенсивного випаровування концентрація солей набагато підвищилась і досягла 160-220 проміле. За таких умов могли утворюватися осади ангідридів. Ангідрид кристалізується при температурі 60 градусів. Природно, за таких умов життя в морі припиняється. Ось чому у соленосних породах ніколи не виявляли органічних залишків.

Дальше випаровування води викликало обміління моря, перетворило його в лагуну, де й почалося утворення кам’яної солі. Однак того вмісту солі, що був у водах замкненого басейну, мабуть, не вистачило б для утворення такого потужного пласта солі. Є думка, що в солоне море Прибалтики періодично вливалися води з морів, що знаходилися на заході від нього.

Де ж логіка згідно такого трактування. Давайте розберемося з більш осмисленої сторони.

Могла бути вода ідеально чистою без всяких домішок органічного і неорганічного походження? Ні, не могло. Якщо в ті часи і Пермському морі було існування молюсків, коралів та інших мікроорганізмів, то чому не знаходиться сліди таких в нашаруваннях солі? І де вони могли подітися, коли настали несприятливі умови? Вони повинні були б відмерти і осісти на дно лагуни одночасно з відкладами солі? Помічається така картина?

Наступне. Якщо проходило вливання води в лагуну з інших морів, щоб поповнити нашарування товщі солі, то крізь які шлюзи вливалася вода, щоб не захватити з собою дрібненьких часточок зруйнованих гірських порід? А якщо вода вливалася, то вона на своєму шляху змітала зруйновані частки гірських порід і заносила в лагуну у вигляді намулу. Видно сліди такого поповнення лагуни водою з інших басейнів?

З приводу наявності прошарків, офіційна версія стверджує, що часом кліматичні умови змінювалися. Теплі періоди поступалися місцем більш прохолодним і навпаки. В результаті цього в теплі періоди утворювалися прошарки чистішої солі, а в прохолодні - з глинистими домішками. За кількістю цих прошарків, що змінюють один одного, можна визначити час, за який відбувалось утворення всього шару кам’яної солі.

Відомо наприклад, що за рік утворюється шар у 5-10 сантиметрів. Отже весь пласт кам’яної солі в Прибалтиці міг утворитися за 500 років. Проте перша і друга цифра зовсім незначні у порівнянні з тривалістю всього пермського періоду - 30 млн. років.

Інші породи хімічного походження, такі як ангідриди, гіпси, доломніти утворилися за більш тривалий час.

Яка ж дальша доля солоного моря? Після відкладання кам’яної солі в лагуну проникли свіжі морські води, які дуже розбавили солоне море. На покладах солі почалися знову почали осідати ангідрити, потім доломіти. Разом з тим в воді морській з’явилися живі організми, поширилися водорості. Що ж, аналізуємо далі.

Щодо глинистих прошарків у солі, то тут слід задуматись взагалі над походженням глини і не тільки в лагунах, а й скрізь на поверхні планети. А от щодо утворення нашарувань ангідритів, гіпсів і доломітів, які залягли поверх соляного пласта чи межи такими, то зовсім відсутній логічний підхід. Виходить, що таким процесом наче людина керувала.

З одного моря, десь збоку, поступала вода пересичена натрійною сіллю, а з другого - ангідритами. А якщо придивитися до тих же морів чи водоймищ, то де такі мінерали могли взятися? Хіба природа тих інших морів-постачальників не така сама, як і Пермського? До тих морів-постачальників теж можна поставити запитання, звідки в них взялася концентрація згаданих мінералів. На одній і тій же самій планеті всі моря одного і того ж походження. Якщо в даний час існують моря з більшою чи меншою солоністю, то це тільки проливає світло на розгадку виникнення причини солоності води. Ось поряд цього найбільшого пласта кам’яної солі - у 150-200 метрів і на площі в кілька тисяч квадратних кілометрів в Прибалтиці розташоване Балтійське море, як одне з най-прісноводних. Здавалось би, що Пермське море повинно було б передати йому свою солоність, а виходить навпаки. Над цим теж варто подумати.

Якщо зважити на доводи сучасних спостережень над щорічним відкладанням солі в мілководних лагунах, то аж ніяк не можна погодитися з тим, щоб ототожнювати з процесом відкладення кам’яної солі відмінної якості з цілими прошарками і десятки метрів зовсім без всіляких домішок.

 Далі "Кам’яна сіль"