Все, що стосується виникнення і зростання нашого спільного дому - Землі, не може бути поза увагою кожного, хто вважає себе ерудованим і цивілізованим. І якщо під час навчання все було цілком зрозуміло - вчителі та викладачі (вдячний їм уклін), добре пояснювали, то при подальшому заглиблені - не все так гладко. Не всіх, благо, це стосується предметів. А от геологію, з її дотичними науками, це, на жаль, зачепило. Можливо, тому то й така кількість специфічних термінів, непідвласних звичайним смертним.

Як же бути тим, кого цікавить істина

Безпосередньо причетним до геологічних наук набагато простіше. Тут головне правильно вгадати, до якої течії чи "світила" примкнути, все інше - майже вирішене; ще за час навчання.

А як же бути дилетантам, яких теж цікавить істина. Саме істина, а не те що в тренді на сьогодні. Їм не цікаві ні сумнівні авторитети, ні "загально визнані" думки. Як їм себе поводити?

А вихід, імовірно, лише один, ввести певні правила (обмеження) - і все ставити під сумнів. Вірити в те, про що добре не знаєш, сумніватися в тому, про що добре знаєш. Подружитися, по можливості, максимально з термінологією.  І зважати на думки інших - вони можуть бути визначними. Навіть найбезглуздіша із них важлива. Вона або покаже правильний шлях, або застереже від неправильного. І головне - опиратися лише на факти.

Всьому свій час. То ж визначимось, з чого почати. Скрізь, що не візьми, на жаль (чи на щастя), роздирають протиріччя (інколи - діаметрально протилежні). Як не мобілістами з фіксистами (а списувати їх в архів ще дуже зарано), то про походження вуглеводів - органіка чи неорганіка; температуру в центрі планети пророкують від майже абсолютного нуля до сотні тисяч градусів і вище; те ж саме стосується... І кому вірити? Кожний свято впевнений в своїй правоті. Як кажуть в народі: "Кожна жаба своє болото хвалить". А щоби це "болото" не "засмоктало", відмежуємося від цього правом сумніватися і почнемо розплутувати клубок. Із надією (обов'язково), що це і є нитка Аріадни.

Почнемо з того, що найменш реально довести, хоч логіка в цьому твердженні є. За твердженням Володимира Івановича Вернадського (1863-1945) ще в 30-х роках минулого століття, температура в напрямку до центра планети швидко знижується. Це твердження вписується в космогонічну теорію Отто Юлійовича Шмідта (1891 – 1956) про "холодне" утворення планет із газо-пилової хмари. Можливо це і так, та лише з поправкою, що це не стосується нашої Сонячної системи - надто вже різновікові її складові. Та ж сама Венера, порівняно з іншими планетними тілами, набагато молодша - ще за людської доби її називали "бородатою" планетою. Вже краще проводити паралель з утворенням наднової. А речовину, що залягає в самих глибинах планети, відшукати найбільш вірогідно в поясі астероїдів, чи побачити результат її дії в регулярних спалахах на Марсі. Та все це догадки, навіть не гіпотези. Тому й дивитися на них з часом потрібно буде під іншим кутом.

Надалі, по можливості, спробуємо доторкнутись до більш приземленого, доступного "на дотик" і розібратися в природі земної кори.

Що ми знаємо про надра Землі?

Земна кора, як тверда і охолола оболонка планети, згідно класичної схеми розділена на три шари: осадовий, гранітний і базальтовий.

Товщина осадового шару не однакова. Вона коливається від 0 до 15 км. Товщина гранітного шару від 5 до 15 км. Базальтовий шар становить товщину від 10 до 35 км.

Всі ці три шари розділені від верхньої мантії лінією Мохоровичича, що і визначає товщину кори планети в різних місцях на суші і в океанах. Середня товщина кірки на материках дорівнює 35 км. Але в гірських областях, наприклад, під Паміром або Андами, вона досягає 70-80 км. Стародавні платформи мають товщину в 30 км. Порівняно тонкий шар земної кори під океанами. Він досягає товщини всього 5-6 км. Між материковою і океанічною корою є велика різниця. Головним чином воно полягає в тому, що під океанами відсутній гранітний шар. Якщо зіставити товщину осадового шару суші з океанічним, то останній буде все ж менше - в районі 1 км. Багато областей, наприклад, Тихого океану зовсім не мають осадового шару або в гіршому випадку він дуже тонкий. (Причина, можливо, криється в його "молодості" та надто агресивному зростанні). У повному розумінні цього слова немає осадів у багатьох океанічних розломах.

Якщо говоримо про земну кору, то маємо на увазі тверду оболонку всієї планети. Але щоб зрозуміти сутність відмінності між материковою земною корою і океанічною, необхідно більш детально проаналізувати наявні дані окремо про ту чи іншу.

Материкова земна кора має товщину в середньому 35 км. Але вона має і товщину в 70-80 км. Значить повинні бути місця тонше 35 км. Що ж являють собою області підвищеної і зниженої товщини? "Як правило, - наголошується в спеціальній літературі, - на материках земна кора товщі під молодими хребтами і тонша під низинами".

Неоднаковість процесів в земній корі

Яка ж причина породила нерівномірність товщі затверділої оболонки? Перш за все слід звернеться до часу. Що старше за віком, гірські споруди чи низовини? Як впливає час на еволюційний розвиток планети і зокрема її твердої оболонки?

Звернемось до висновків, що робить В.В. Бєлоусов (1907-1990): "... якщо з геофізичних даних слідує, що земна кора товща під молодими складчастими зонами, тонша під древніми складчастими зонами і ще тонше під древніми платформами, то, очевидно, необхідно зробити висновок, що з плином часу відбувається зменшення товщини земної кори." (Зважаючи на специфіку горотворчих процесів в кожній геологічній епосі, такий висновок, вірогідно, варто поставити під сумнів).

Встановлено, що деякі області, що були на протязі тривалого геологічного часу платформами, недавно (10-15 млн. років тому) раптом знову повернули собі рухливість і в їх межах знову стали рости гори. Вони - зони тектонічної активізації. Це, наприклад, Тянь-Шань, який виріс в результаті значного посилення тектонічних вертикальний рухів в неогені і четвертинному періоді, тоді як перед цим - протягом усього мезозою і в палеогені - ця область була вже платформою. Геофізичні методи показують, що кора в таких областях активації має дуже велику товщину, вдвічі більшу, ніж кора на платформах. "Значить, активізація тектонічних рухів пов'язана зі збільшенням товщини кори " – висновок того ж автора.

Питається, що від чого залежить: чи активізація тектонічних рухів від збільшення товщини кори, або товщина кори від активізації тектонічних рухів?

Попросту дати відповідь на це питання не так-то легко, щоб повірити в справжній зміст її. Перш за все необхідно заглянути в глиб часу і звернутися до багатьох інших даних про еволюційний розвиток планети. Крім цього і необхідний логічний підхід до відхилення перешкод на шляху дослідження.

Земля розвивається згідно законів діалектики

Згідно діалектики природи немає нічого вічного і постійного. Ще Ф. Енгельс (1820-1895) стверджував, що у Всесвіті відбувається вічний круговорот матерії. За його ж словами, вічний кругообіг, в якому рухається матерія, відбувається протягом таких величезних проміжків часу, які навіть не можна виміряти земними роками. У цьому вічному кругообігу матерії виникає і вмирає безліч сонць і земель. Окремі, конкретні форми існування матерії, чи то дрібні частки, чи гігантські небесні тіла, однаково проходять, тимчасові. Сама ж матерія - рухома, що змінюється - існує вічно.

Що ж являє собою наша планета? Земля - це піщинка в нескінченному просторі Всесвіту, яких незліченна безліч, як продукт матеріального утворення. Якщо ми ще багато про що не знаємо, то це не означає, що ми не повинні дотримуватися істини - принципу єдино-матеріальності світу. Процеси матеріальних перетворень, які відбуваються на нашій планеті, властиві і всім іншим таким же матеріальним утворенням.

Звідси висновок: розглядати ті чи інші явища, що протікають на нашій планеті ми повинні згідно законів діалектики природи. Значить, наша планета теж має початок свого життєвого шляху.

Так як питання, на даний момент, стоїть про природу земної кори, то в рамках цього буде вестися дослідження.

В пошуках перш-початкової твердині

Якщо материкова земна кора має різну товщину, має бути і різний час її зародження. Що старше віком платформа або геосинкліналь? Питання зрозуміле: геосинкліналь молодше, бо вона утворилася на місці прогину земної кори.

Що ж являла собою земна кора при первісному її зародження, якщо платформи, здавалося б, найдавніші ділянки земної кори не відповідають нашому уявленню про те, що поверхня планети колись була розплавленою. Згідно геофізичних досліджень: "На платформах сильна складчастість спостерігається лише в глибоких складках кори - в кристалічному фундаменті. Але ця складчастість давня. Вона утворилася ще тоді, коли на місці платформи була геосинкліналь. Потім земна кора затверділа, утворилася платформа, і спокійне залягання більш молодих осадових порід відображає вже малорухомий стан ".

Що ж виходить? Платформа, як ділянка земної кори, яка повинна бути зразком первозданного вигляду твердої оболонки теж відчувала тектонічні рухи, що призвело до утворення складчастості. Де ж шукати опорні точки, звідки можна було б почати дослідження подальшого ходу розвитку земної кори.

Те, що земна кора на початковій стадії свого розвитку була в розплавленому стані, незаперечно.

Опорними точками повинні бути ті ділянки суші в області платформи, які не зазнавали деформації і мають граничну товщину гранітного шару, не враховуючи відхилень від горизонталі.

Наступне питання, як доповнює фактор даного дослідження, слід вирішити про природу гірських споруд, про механізм їх утворення. До сих пір це питання не вирішене. Навколо цього питання виникало багато гіпотез і різних припущень.

Гори зокрема або цілі гірські системи - це матеріальні утворення з тіла нашої планети.

Дослідження і вивчення різних областей поверхні нашої планети доводять, що гори на Землі неоднакові за своїм віком. Є гірські споруди старіші і є більш молоді. Як вже прийнято вважати і це цілком закономірно, що гори виростають на місці колишніх геосинкліналей в тектонічних зонах. На поверхні земної кори існують, наприклад, складчасті зони. Відомо, що вони утворилися в різний час. Є каледонські складчасті зони, в яких шари зім'ялися в складки в кінці нижнього палеозою, тобто приблизно 400 млн. років тому. До таких зон відносяться нагір'я Шотландії, Північні Аппалачі в США, Саянські гори в Росії і ін. Пізніші складчасті зони називаються герцинськими або варісційські. У них шари зім'ялися в складки в кінці палеозойської ери, тобто 200 млн. років тому. До них відносяться Південні Аппалачі, Урал і ряд гірських хребтів в Китаї та ін. Нарешті, наймолодшими є альпійські складчасті зони - Альпи, Кавказ, Гімалаї, Кордильєри Північної Америки, Анди Південної Америки і ін. Тут зім'яло шари в складки  всього 30-35 млн. років тому і навіть пізніше. Існують і дуже давні, допалеозойські, складчасті зони.

Під питанням залишається зроблений науковцями висновок: "Після утворення складчастої зони рухи земної кори на її місці зазвичай затухають і тут утворюється платформа ". (Але чи завжди? А саме коли? А про осадові породи...)

Така хронологія показує, що гори виникали не одночасно. А що якщо піти по шляху в зворотну сторону? Який би вигляд мала наша планета? Була б поверхня її рівною? Ні. З огляду на нині існуючі гори і прибравши їх ми тим самим гладкості поверхні не досягнемо, повернувшись на багато мільйонів років тому. В даний час на поверхні планети ми маємо ділянки, які називаємо кристалічним фундаментом. Це порівняно рівний майданчик, покритий осадовим шаром. Заберемо і цей шар. Виявляється, що і під ним не все гладко: там теж є складчастість, що чергується з рівними ділянками кристалічної платформи.

Питається, а де ж могло взятися стільки речовини, яку ми прибрали, щоб дістатися до кори початкового зародження? Адже ж і осадовий покрив, і ланцюги гір - все це надбудови на твердому фундаменті, все це надолуження зверху, а не знизу. А якщо врахувати ще підвищенні плато, як ділянки суші, залиті лавою? Почнемо знову з питання: що ж таке геосинкліналь? Адже ж вона є причиною породження гір?

Відповіді на загадки, можливо, в розвитку геосинкліналі?

Геосинкліналь згідно встановленого поняття - це подовжена зона земної кори інтенсивного руху, яка проявляється спочатку в опусканні і накопиченні великої товщі осадових порід, а пізніше в піднятті, яке супроводжується утворенням складчастих гірських споруд. Під час складкоутворення, особливо інтенсивною проявляється поряд з землетрусами і вулканічна діяльність.

Якщо утворюються понижені місця, та ще у водному середовищі, то про осадки стає і так зрозуміло. Але ось, що являє собою процес прогинання і чому воно виникає - найголовніше завдання на шляху до розв'язки про природу гір і механізму їх утворення, ще до сих пір не вирішене.

Припустимо, що після переплавки поверхневого шару Землі, початок охолодження речовини, який і дав старт зародження планетної кори. Значить поверхня повинна бути гладкою без жодних гірських споруд і височин.

Про те, що Земля свого часу перетерпіла стадію плавлення, думки багатьох вчених збігаються. Але і багато є супротивників.

Які ж причини можуть викликати опускання ділянки суші, причому досить великих розмірів десятками кілометрів у ширину і сотнями в довжину? (До прикладу, це можуть бути такі геосинклінальні області, як Тянь-Шаньська, Алтай-Саянська, Антильсько-Карибська чи навіть геосинклінальні пояси.)

Це механічна деформація під тяжкістю власної ваги або щось інше? Судити про процеси, що відбувалися на початковій стадії розвитку планети дуже важко. Легше зрозуміти сутність таких, якщо звернемося до тих же самим процесів, які протікають в даний час. Звернемося за допомогою до фактів, а не до думок про них.

Це тільки так сказати легко. Та не легко осмислити по серйозному істину того явища, що відбувалося. Термін "опускання" увійшов в лексикон, як цілком і 100% зрозумілого значення слово, подібно слову "вітер", всебічне значення якого повністю розуміємо.

Чи розуміємо ми істинність слова "опускання" земної кори, щоб з такою ж правильністю могли орудувати ним в розгадках ще невирішених питань, пов'язаних з цим явищем? Ні, не розуміємо. Ми вживаємо це слово механічно, з легкої руки запозичене з досвіду життя. І ми цього віримо, віримо, як самі собі. А раз ми віримо, то у нас навіть не виникає будь-якого сумніву на рахунок його достовірності і правдивості.

І під сумнів це поняття було б вже давно взяти, подумати і прийти до твердого висновку: чи відповідає семантика слова дійсно явищу, що відбувалося чи ні? А можливо явище, яке ми називаємо опусканням варто було б замінити зовсім іншим терміном, більше відповідного матеріального руху? Адже то як не говори, а на місці, де колись була рівнини утворилося глибоке зниження. Це вже факт, а не казковість, так що від цього не відмовишся і не обійтися без поняття про нього. А раз так, то потрібно відповідну назву.

Існуюча назва аж ніяк не підходить, бо термін "опускання" ніяк не відповідає уявленню непохитно набутим досвідом. На місце цього слід придумати щось більш підходяще.

Ніхто ще з натуралістів не довів, що на дні опущеної ділянки суші можливо відшукати тотожні їм ідентичні породи з породами оточуючими це місце. І ніколи не доведе цього, хай би очистив від осадового покриву все поглиблення земної кулі. Адже поняття "опускання" якої-небудь ділянки земної кори малює в нашій уяві цілком реальну картину: рівна місцевість або близько того раптом через невідомі нам причини, зберігаючи колишнє положення по колу, в центральній частині починає прогинатися. Все, що було там починає опускатися разом з ґрунтом. Поглиблення все більше і більше знижується. Повільно чи швидко, не має значення. А нам відомо, що на земній кулі дуже багато величезних ділянок, де відбувалося занурення і де накопичилося багатокілометрові товщі осадових порід. Багато великих, а дрібних ще більше.

І ось згідно наших сталих уявлень, уява може малювати в розумі моторошну картину цього явища. Чи жарт уявити собі опустилася ділянку суші на глибину 12000 метрів, як це має місце в Прикаспійської низовині. Якщо це опускання відбулося десь в кам'яновугільному періоді, то можна навіть сподіватися, що на дні там повинні зберегтися деякі залишки фауни або флори. Адже ж знаходяться відбитки листя в кам'яних породах, знаходять же шахтарі обвуглені стовбури древніх папоротей. (І рослини пояснюють геологію)

Наша уява дозволяє нам фантазувати, але користі в пошуках істини тут немає ні на міліграм. Не користь тут, а тільки шкода і навмисне будування перешкоди на шляху пізнання істини. Неправильний початок на неправильній основі ніколи не призводить до істини. Тому то і уявна картина процесу опускання ніяк не відповідає дійсності. Нехай навіть і оточували дрімучі ліси Каспійське море з півночі і північного сходу, тобто на тому місці, де сучасна низовина. Та вони поступилися місцем низовині і ніяк не були нею поглинені.

Виникають подібні зниження і зараз при існуванні дуже спостережливої істоти, але вони недоступні для погляду людського - на дні океанів.

Отже, процеси, що формували вигляд нашої планети ще з часів зародження кірки, нікуди не зникли. Всьому свій час. Змінилась умови наверстування земної кори, відкоригувалися процеси горотворення. А так принцип той же самий, лише в "морському", точніше океанічному, варіанті. А те, що відбувається на материках - лише зменшені копії того, що відбувалося в минулі епохи. І щоб більш детальніше зрозуміти минуле, або хоч на трішки заглянути в майбутнє планети, потрібно розглянути по-більше ключових моментів з життя Землі. Можливо, і в цьому теж, ключ до розгадки розміщення корисних покладів на планеті.

Деякі таємниці планети Земля

Вкоренилася думка, що таємниця походження багатьох геологічних явищ позбавляє можливостей наукового передбачення згубних проявів їх та пошуку закономірностей щодо виявлення корисного для суспільства. Звідси напрошується висновок: перш за все необхідно розкрити таємничий механізм цих геологічних явищ.

Ну, що ж, варто уваги простежити, як саме наука підходить до розв’язання даного питання та проаналізувати її сильні та слабкі сторони. Але можна наперед сказати, що перших крапля в морі, а останніх ціле море.

Що знаходиться в глибині нашої планети

Детальніше Деякі таємниці планети Земля

Процеси, що призвели до зростання планети

Зональне плавлення - це один з основних факторів у формуванні земної кори. Таке досить очевидне, якщо приглянутися до розрізу геологічної побудови навіть не дуже потужної ділянки земної кори. Одне напластування покоїться на другому і т.д. Наукою навіть достовірно встановлено, що чим глибше, тим старішого виду залягають породи. Значить, наростання земної кори відбувалося зверху. Як саме - відомо. Відомо і про поверхню. Ставиться питання, що ж являє собою Земля всередині? Якої вона побудови нехай не до самого центру, а на глибину…

Детальніше Процеси, що призвели до зростання планети 

Тектоніка плит - штучно вигадана гіпотеза

Гіпотеза тектоніки плит за досить малий термін полонила уми геологів і геофізиків усього світу. Їй була присвячена буквально лавина публікацій статей і книг багатьох вчених. Багатьох вчених, але ... Не всі погоджувалися з гіпотезою, що відкривала найширші можливості для пояснення багатьох процесів, що протікають. Досить відкоригувати незручні факти прийнятими в гіпотезі положеннями, і працювати стає на багато комфортніше. Або, можливо, причиною незгоди вчених було розуміння того, що там, де закінчуються знання, там починається вигадка…

Детальніше Тектоніка плит - штучно вигадана гіпотеза 

Деяка відповідна інформація…