Сучасне обстеження океанічного дна показує відсутність осадів солі, наявність досить великої товщі осадочних порід. Чому одночасно з осадочними породами не відкладається хоч би незначна частина будь-якої солі? Адже насиченість морської води солями досить велика. Чим пояснити ще одну таку загадковість, як чистота викристалізуваної солі?

Продовження статті "Кам’яна сіль"

Розглянемо процес утворення галіту згідно офіційної (точніше – загальноприйнятої) версії на прикладі процесів в Пермському морі, що існувало в однойменний період.  У ті часи, за словами вчених, на відміну від наших днів, найбільш активно життя проявлялось у морі. Всю Калінінградську область і більшу частину південно-західної Литви займало Пермське море. Вдалося встановити, що глибина його не перевищувала 50-70 метрів, вода була теплою і дуже солоною. Це обумовлено було жарким і сухим кліматом, який приблизно відповідає кліматичним умовам в районі сучасної Сахари або Червоного моря. Згадаймо, що воно являється найтеплішим і найсолонішим у світі: концентрація солей у воді досягає 40,5-42 проміле, а температура води - 32 градусів.

Пермське море в Прибалтиці за вмістом солей і температурою води значно перевершувало Червоне море. Щоправда, спочатку Пермське море не було надто солоним (40-50 проміле), і в ньому могли існувати молюски та інші організми. Але пізніше в результаті інтенсивного випаровування концентрація солей набагато підвищилась і досягла 160-220 проміле. За таких умов могли утворюватися осади ангідридів. Ангідрид кристалізується при температурі 60 градусів. Природно, за таких умов життя в морі припиняється. Ось чому у соленосних породах ніколи не виявляли органічних залишків.

Дальше випаровування води викликало обміління моря, перетворило його в лагуну, де й почалося утворення кам’яної солі. Однак того вмісту солі, що був у водах замкненого басейну, мабуть, не вистачило б для утворення такого потужного пласта солі. Є думка, що в солоне море Прибалтики періодично вливалися води з морів, що знаходилися на заході від нього.

Де ж логіка згідно такого трактування. Давайте розберемося з більш осмисленої сторони.

Могла бути вода ідеально чистою без всяких домішок органічного і неорганічного походження? Ні, не могло. Якщо в ті часи і Пермському морі було існування молюсків, коралів та інших мікроорганізмів, то чому не знаходиться сліди таких в нашаруваннях солі? І де вони могли подітися, коли настали несприятливі умови? Вони повинні були б відмерти і осісти на дно лагуни одночасно з відкладами солі? Помічається така картина?

Наступне. Якщо проходило вливання води в лагуну з інших морів, щоб поповнити нашарування товщі солі, то крізь які шлюзи вливалася вода, щоб не захватити з собою дрібненьких часточок зруйнованих гірських порід? А якщо вода вливалася, то вона на своєму шляху змітала зруйновані частки гірських порід і заносила в лагуну у вигляді намулу. Видно сліди такого поповнення лагуни водою з інших басейнів?

З приводу наявності прошарків, офіційна версія стверджує, що часом кліматичні умови змінювалися. Теплі періоди поступалися місцем більш прохолодним і навпаки. В результаті цього в теплі періоди утворювалися прошарки чистішої солі, а в прохолодні - з глинистими домішками. За кількістю цих прошарків, що змінюють один одного, можна визначити час, за який відбувалось утворення всього шару кам’яної солі.

Відомо наприклад, що за рік утворюється шар у 5-10 сантиметрів. Отже весь пласт кам’яної солі в Прибалтиці міг утворитися за 500 років. Проте перша і друга цифра зовсім незначні у порівнянні з тривалістю всього пермського періоду - 30 млн. років.

Інші породи хімічного походження, такі як ангідриди, гіпси, доломніти утворилися за більш тривалий час.

Яка ж дальша доля солоного моря? Після відкладання кам’яної солі в лагуну проникли свіжі морські води, які дуже розбавили солоне море. На покладах солі почалися знову почали осідати ангідрити, потім доломіти. Разом з тим в воді морській з’явилися живі організми, поширилися водорості. Що ж, аналізуємо далі.

Щодо глинистих прошарків у солі, то тут слід задуматись взагалі над походженням глини і не тільки в лагунах, а й скрізь на поверхні планети. А от щодо утворення нашарувань ангідритів, гіпсів і доломітів, які залягли поверх соляного пласта чи межи такими, то зовсім відсутній логічний підхід. Виходить, що таким процесом наче людина керувала.

З одного моря, десь збоку, поступала вода пересичена натрійною сіллю, а з другого - ангідритами. А якщо придивитися до тих же морів чи водоймищ, то де такі мінерали могли взятися? Хіба природа тих інших морів-постачальників не така сама, як і Пермського? До тих морів-постачальників теж можна поставити запитання, звідки в них взялася концентрація згаданих мінералів. На одній і тій же самій планеті всі моря одного і того ж походження. Якщо в даний час існують моря з більшою чи меншою солоністю, то це тільки проливає світло на розгадку виникнення причини солоності води. Ось поряд цього найбільшого пласта кам’яної солі - у 150-200 метрів і на площі в кілька тисяч квадратних кілометрів в Прибалтиці розташоване Балтійське море, як одне з най-прісноводних. Здавалось би, що Пермське море повинно було б передати йому свою солоність, а виходить навпаки. Над цим теж варто подумати.

Якщо зважити на доводи сучасних спостережень над щорічним відкладанням солі в мілководних лагунах, то аж ніяк не можна погодитися з тим, щоб ототожнювати з процесом відкладення кам’яної солі відмінної якості з цілими прошарками і десятки метрів зовсім без всіляких домішок.

 Далі "Кам’яна сіль"