Крізь утворені розриви хлинула на поверхню кори величезна маса вогненно-рідкої речовини, яка згідно свого об’єму і займає поверхневу площу. Ну, а після остигання її що ми бачимо? Чи не ті ж місячні моря і океани! Чи не ті ж самі лавові потоки на Землі? Так ось в чім справа. І ніякі метеорити тут непричетні. А якщо і причетні, то лише в минулому, і до цього часу ослабили кору.
А тепер би спитати у тих, хто сумнівався при розгляді механізму внутрішніх змін: чи не було ядро оточене вогняно-рідкою масою? Чи не вона проплавляла внутрішні оболонки, щоб прорватися на поверхню крізь тріщини?
Чому ж форма місяця грушоподібна
Про багато сказано, а ось на запитання, чому Місяць має грушовидну форму, так і не дано відповіді. Тому, перш ніж дати пряму відповідь, зробимо відступ.
Судячи з кількості морів на Місяці в даний час, в багатьох може виникнути сумнів: невже всі ці моря і Океан Бурь виникли одночасно, як кажуть, за одним махом? А якщо за одним махом, то що ж виходить? Невже стало більшим місячне ядро, щоб залити рідиною такі величезні площі?
Ці питання цілком справедливі. Але відповідь на них потребує певного дослідження.
До того ж, імовірно, була ще й своєрідна підготовка саме на тій же видимій стороні іще раніше, іще задовго до моменту переміщення ядра в ту саму сторону. І якщо ми тепер вже можемо впевнено вважати Місяць як захоплений Землею і розібрались з наслідками цього захоплення, то однак зворотна сторона Місяця ніяк не могла стати видимою, тобто повернутою до Землі. Зміщення ядра в сторону видимої півкулі це також не випадковість а закономірність.
Щодо «морів» і «океанів», то якщо сказати декількома словами, виникли вони в різний час, але не дуже з великим інтервалом. Звичайно, повірити цьому модна буде лише тільки тоді, коли будуть проведені безпосередні дослідження і вивчення селенографічного розвитку кори, а разом з тим і речовини місячних «морів».
Якби це було одноразове виверження вогненно-рідкої маси, імовірно, що но даний час видима сторона Місяця мала б інший вигляд. Кажучи про це, виходимо із того, що Місяць планетне тіло, що еволюціонує в минулому, теперішньому і майбутньому часі.
Чому такий характер «морів» та їх розміщення на видимій стороні, питання глибоке і не менш об’ємисте, ніж те, що розглядається.
Тепер складова відома, стане зрозумілим, чому Місяць має грушовидну форму.
- Сили земного тяжіння втримують місячне ядро в поза-центральній області.
- Процеси, що відбуваються навкруги місячного ядра позначаються на поверхні затверділої оболонки в виді лавових виливів, як нарощування товщини місячної кори. Це явище не має місця на зворотній стороні.
- Впливова роль відцентрових сил не на ядро, а на речовину, з якої складаються оболонки і селеносфера.
- І наостанок, слабка сила місячного тяжіння порівняно із земним.
А тепер про рівень розміщення місячних «морів» відносно материків.
Місячні «моря» – це остигла лава. Давайте попробуємо підійти до цього питання логічно. Те, що кора зазнала критичної напруженості під час переміщення ядра, і почала розриватися, вже розглядалось. Крізь ці розриви почала підійматися місячна речовина в розплавленому вигляді. Про величезну кількість такої говорить великий простір залитий нею. Якої потужності повинен бути пласт остиглої речовини, якщо він зайняв досить великий простір? Тут слідує враховувати ще й те, в яких умовах відбувалось виверження. Вакуум і космос. Значить, аж ніяк неможливо припускати про якийсь тонкий пласт, бо він не з тепленької водички, яка розпливається по підлозі при кімнатній температурі. Тонкість пласта говорить про малу кількість виверженої лави. Чи може вона розпластатися в умовах космосу тонким шаром на багато сотень кілометрів від місця виверження? Ні, не може: мала кількість маси з малим запасом тепла зразу ж була б прихвачена космічним холодом. Але, як видно, цього не сталося. Виходить, розплавленої лави було в такій кількості і з таким запасом теплової енергії, якої вистачило втримати речовину у вогняно-рідкому стані, поки вона не займе певного простору згідно своєму об’єму. До цього ще варто врахувати й темп виверження. А він був досить бурхливим і короткочасним. Але це ще не повністю розкриває природу місячних «морів».
