А тепер приступимо до розгляду питання про те, чому вогненно-рідка речовина виявилась на поверхні Місяця лише на одній видимій нами стороні.

Згідно закону статичної рівноваги ядро повинно бути в центральній частині планетного тіла. Можливо на час зближення з Землею, чи можливо раніше, ядро займало належне йому місце. Та ось в процесі захвату Місяця Землею, гравітаційні сили Землі змістили його в сторону. Що ж повинно відбутися всередині планетного тіла? Чи, можливо, таке переміщення зовсім не було відчутним в життєдіяльності Місяця? Ні, розраховувати на позитивна відповідь до цього питання, немає сенсу. Денудація першим боргом дала про себе знати. Досить різко порушується ізотонія місячного світу. Порушення внутрішньої ритмічності насамперед почала позначатися на затверділій корі і на її поверхні.

Між ядром з однієї сторони і внутрішніми оболонками, селеносферою з другої починається, якби сказати, боротьба за направлення колишньої траєкторії руху. Сили місячного тяжіння – ядро, попавши під досить могутній вплив сили тяжіння на Землі, змінюють траєкторію руху і починають визначати свою майбутню орбіту. Воно, як джерело тяжіння, тягне за собою і всю решту маси місячного тіла. Але внутрішні оболонки і затвердла кора менш піддатливі впливу сил земного тяжіння намагаються як би зберегти попередню траєкторію руху. Наступає критичний момент неузгодженості вектору руху, який як би починає розпадатися на кратне число – найменше – два - три. Ядро починає виходити із центральної частини планетного тіла і наближатися до поверхні в тому напрямку, звідки діють на нього сили тяжіння ззовні. Вся інша маса під дією відцентрової сили…

Але як би там не було, на Місяці виникає не-центральність гравітаційного поля. Чи може це вплинути на стан затвердлої оболонки? Через це, імовірно, якихось особливих змін не повинно трапитися. Але факт залишається фактом: зміни відбулися і досить значні.

Розглянемо ці зміни більш детально.

Як можна уявити собі механізм змін, що відбуваються і виникаючих явищ?

Місячне ядро під дією сили тяжіння Землі відхиляється від попередньої траєкторії і починає йти по круговій. Решта маси місячної речовини вперто опирається зміні траєкторії руху, тобто весь час під дією відцентрових сил. Але так як внутрішні оболонки і сама кора, що обволікає весь вміст місячного тіла, являє собою, якщо взяти разом, замкнуту посудину. До того ж, із досить міцної речовини, щоб безперешкодно могло вирватись з нього збурене ядро. Втримують його і самі втримуються біля нього під дією сил гравітації того ж самого ядра. Але ця вперта боротьба не залишається безслідною. Зміщене ядро підійшло в одній частині сфери ближче до поверхні, тобто ближче до остиглої твердої оболонки. Які ж зміни і які впливові сили воно принесло з собою в нову область?

Ядро оточене вогненно-рідкою масою. Імовірно, що ця маса, що знаходиться ближче до центру тяжіння повинна в якійсь мірі, крім того, що поступитися просуванню ядра, прослідувати за ним. А раз так, то вона приносить з собою в область більш охолоджених, ну, нехай з нижчою температурою, величезну кількість тепла.

Чи не вплине цей приплив вогненно-рідкої маси на підкіркові області і на саму кору? Безперечно. А як буде реагувати затвердла оболонка над епіцентром внутрішніх змін? Чи залишиться вона незачепленою? Ні, не залишиться. Сили напруги в цих областях зростуть в багато разів більше, ніж на протилежній стороні. Виниклі сили напруги почнуть розривати її в найбільш слабких місцях. (Слід враховувати іще безперервно зростаючий внутрішньо-планетний тиск і розширення).

Попутно з цим необхідно осмислити, що ж це за сили напруги, щоб мати повну уяву про механізм руйнування кори. Сили напруження в планетній корі виникають головним чином від всезростаючого внутрішньо-планетного тиску. Якої величезності можуть бути сили тиску, не варто багато говорити, варто лише згадати вибух вулкана Кракатау. Так же само і на Місяці…