Серед вчених ще немає єдиної згоди, на якому рівні розміщені місячні моря: вище чи нижче загального рівня. Звичайно, ототожнюючи поняття про земні моря з місячними, рівень останніх повинен бути заниженим, тобто знаходитись нижче загального рівня. Про таку уяву дуже характерно говорять краєві моря такі, як, наприклад, Море Кризисів. Воно в дійсності являє собою досить велике заглиблення. Інша річ йде з морями в центральній частині диска. Але так як Море Кризисів за всіма характерними оцінками подібно до інших, то вважають, що і решта повинні бути зниженнями.

На зворотній стороні Місяця подібні «моря» майже відсутні. А «майже» тому, що частина крайових морів заходить на зворотну сторону, де знаходяться досить крупні таласоїди, як прототипи не місячних, а вже земних морів. Кількість місячних морів на видимій стороні велике. Цілком природньо виникає запитання: чому і з якої причини майже всі вони зосередилися на видимій стороні і чому їх немає на зворотній? Це цілком законне питання, яке неодноразово задають собі вчені всього світу.

Та спочатку варто було б розібратися в питанні про їх природу виникнення. Щодо цього також немає єдиної думки: то метеоритної, то вулканічної. Дотримуватись варто останнього варіанту. Місячні «моря» - вулканічного походження! І ніякі метеоритні удари нехай навіть самі велетенські не змогли б їх породити!

Якщо вже вони вулканічного походження, то знову ж повторюється знайоме нам запитання: чому вони не змогли виникнути на зворотній стороні, а лише на видимій? Адже ж вони народжені ендогенними силами і так же само, як і кратерні утворення. То що їм заважало виникнути на зворотній? Кратерні утворення то змогли виникнути по всій місячній кулі, а чому не змогли «моря»?

Відповідь на це запитання може відбутися тільки тоді, коли буде прийнято до уваги імовірно або ствердно поняття про не центральність гравітаційного поля Місяця і про причини, що викликали таке положення.

Центр гравітаційного поля Місяця зміщений в сторону Землі. Причина такого зміщення – це сила тяжіння на Землі, яка простягається до Місяця. Процеси, що протікають в надрах планети і породжують лавові виверження, нам іще не зрозумілі. Природа їх іще не розгадана. Але нехай нас це не засмучує і не зупиняє на шляху до розкриття загадковості інших незрозумілих нам явищ – явищ більш доступних нашому розумінню.

У всякому разі, нам відомо те, що лавові виверження відбуваються на поверхню з глибинних надр планети. З якої глибини іде виверження, ми можем лише припускати, але достовірно не знаєм. Можливо, ці процеси беруть початок від самого ядра? Хто його знає. І все ж нам відомо, що вони йдуть по тому напрямку, в протилежність якому знаходиться центральна частина планети в особі планетного ядра. Нам відомо і те, що чим глибше в надра планети, тим вищий температурний стан речовини. А чим вища температура речовини, тим більше воно переходить в вогненно-рідкий стан. (Мається на увазі при нормальному атмосферному тискові. Можливо, при тискові в міліонні атмосфери речовина при одній і тій же температурі на поверхні буде в рідкому стані, тоді як в глибинах втримується в стані твердого чи в’язкого тіла.) Нам стало зрозумілим і те, що всяка вивержена речовина зараз в стані твердого тіла, колись була розплавлена.

Чи не те ж саме зараз є з місячними морями? Місячні «моря» – це лавові потоки минулого грандіозного виверження, яке покрило величезні території поверхні Місяця. На даний час – це закам’яніла маса місячної речовини така ж, як і на Землі.

Щоб розібратися в питанні, чому це вогненно-рідка речовина виявилась на поверхні Місяця, ми насамперед повинні усвідомити собі, де воно знаходилось до того часу.

Зрозуміло само по-собі, що вогненно-рідка маса речовини знаходилась всередині місячного тіла. І чим в більшій мірі вона була розігріта, тим глибше вона залягала до моменту виверження. Глибина теж має свої межі – це центр планетного тіла. Але здоровий глузд нас не повинен (попутно з цим) наштовхувати нас на те, що виверження відбулось із самої центральної частини. Ні, воно було далеким від цього. Якщо ядро планети існує, то це вже доводить про те, що виверження не могло витікати із центральної частини, яку займає планетне ядро. Найбільшу глибину ми можемо вважати – поверхня ядра чи близькі до нього області.