Так як центральна частина Місяця – притягується з більшою силою до джерела гравітації Землі і знаходиться в середовищі речовини в розігрітому вигляді, тобто в рухомому середовищі, воно як би намагається наблизитись до Землі. Але обволікаючі його оболонки, на які менше діють сили земного тяжіння, а в більшій мірі діють відцентрові сили, що як би відстають від ядра і не синхронізуються з ним.

Місячне ядро як центр гравітації притягує до себе всю масу оточуючої його речовини з однаковою силою як на видимій, так і на зворотній стороні згідно законів ізостазії. Але ж Місяць, як планетне тіло, не самостійний член Сонячної системи, як, наприклад, Марс чи Венера, а член другорядного значення, тобто залежний від самостійного члена системи – від Землі, і при тому на дуже близькій віддалі від залежного центра тяжіння. Впливові сили взаємо-притягання між центрами тяжіння двох планетних тілі і вплив відцентрових сил на речовину місячних оболонок як внутрішніх так і зовнішніх породжує ту значущу різницю, яку досить чітко видно на самій фігурі Місяця. Вся маса речовини місячних оболонок, що не володіє силою тяжіння на Землю, як би зміщена в сторону відцентрових сил, тобто в протилежну сторону гравітаційного зв’язку системи Місяць-Земля. Чи не так?

Може виникнути і в цьому сумнів. Тоді наблизимось до розгляду питання з іншої сторони.

Коли одне планетне тіло обертається навколо іншого, чи діють на нього відцентрові сили? Безумовно. А це вже факт. То що ж тоді буде відбуватися з планетним тілом що обертається, якщо воно втримується на орбіті завдяки взаємо-притяганню центрів гравітації? Чи не буде це відображатися, наприклад, на затверділій оболонці? Безперечно. А саме? Тут імовірно, легко уявити собі цю картину і без математичних обрахувань.

Сили гравітації однаково діють на затверділу оболонку, тобто скрізь у всіх точках кулі притягують до центру планетного тіла. Але так як планетне тіло знаходиться на орбіті навколо іншого і на нього діють відцентрові сили то виходить: на стороні півкулі по осі Земля-Місяць затверділа оболонка Місяця відчуває тяжіння власного центра гравітації. Разом з тим, вона відчуває і вплив відцентрових сил, тобто поверхня видимої півкулі якби з іще більшою силою прижимається до центра тяжіння – відбувається складання двох сил: сили гравітації і відцентрової сили.

Тепер подивимось на протилежну сторону. Тут так же та сама картина впливу сил, що і на видимій стороні? Ні. Тут відцентрові сили вже не підсилюють гравітаційні, а навпаки. Затверділа оболонка, та й внутрішні шари селеносфери притягують до центру з однаковою силою, що й на видимій стороні, але відцентрова сила намагається відірвати всю цю масу від центра тяжіння, тим самим ослабляють сили гравітації. Згідно таких роздумів космонавт повинен важити більше на видимій стороні, а менше – на зворотній.

Тепер вже сама по собі стане зрозумілою відповідь на поставлене питання: на якій стороні речовина Місяця наблизиться до центра тяжіння, а на якій відсунеться. А це і є свого роду те, що ми звемо не-центричність. В зрозумілому поданні це виглядає дуже просто. Центр тяжіння зміщений в одну із півкуль в протилежну сторону дії відцентрових сил.

А чому власне зміщення центра тяжіння повинно відбуватися лише в протилежну сторону дії відцентрових сил? Чому зміщення не відбулося в яку небудь іншу сторону, скажемо до полюсів чи північну чи західну частину? Роздуми над постановкою цих питань, чи не підтверджує ще раз тієї ж самої версії, що взаємне притягання небесних тіл відбувається головним чином між самими центрами гравітації?

Зачіпаючи подробиці цього питання, виникає бажання поставити ще попутне питання: чому Земля не має менших супутників ніж Місяць? І чому таких взагалі немає біля Землі. Адже вона то сильна, раз в силах втримати Місяць. Чому не могла придбати таких собі ще? Чому астероїди концентруються лише в певному місці всіляких орбіт лише між Марсом і Юпітером? Чому вони не біля планет?

І ось тільки поки що єдиний доказ про причини кратних систем, чому вони втримуються – це наявність живого центра тяжіння. А про такий насамперед повідомляє Місяць своїм зміщеним.

Чи не цікаво поставити таке запитання: міг би Місяць обертатися навколо своєї осі, якби була рівноправним членом Сонячної системи? Відповідь: і да, і ні. Залежно від характеру або форми орбіти. Та при сучасному стані живучості  Місяця, якби він був на орбіті близькій до Землі чи Марса і володів би обертовим рухом.

Запитується, так чому ж він не в силах обертатися навколо своєї осі, будучи супутником Землі? Чи не все одно, що бути супутником Сонці або Землі? Як видно, не все одно.

Посилатися лише на ту причину, що центр тяжіння Місяця зміщений і він не може обертатися буде також не зовсім вірно і не зовсім зрозуміло. Адже не-центричністю і Земля володіє. Адже і її центр тяжіння зміщений в сторону Тихого океану, та вона не прив’язана до Сонця а все ж обертається.

Щоб не підшуковувати навідні запитання до пізнання відповіді, скажемо простіше: Земля володіє ще і досить сильним електромагнітним полем, а в Місяця таке дуже слабеньке. А планетне тіло з потужним електромагнітним полем – це динамо-машина. І Місяць міг би бути іще динамо-машиною, але його слабеньке електромагнітне поле не в силах пересилити опір не-центричності, викликаний гравітаційним впливом Землі. І тому він стоїть на місці, тільки погойдується – лібрірує, показуючи тим самим, що у нього також є на те здатності, але… слабенькі.