Якби кожна частинка місячної речовини притягувалася з однаковою силою, незалежно де б вона знаходилася на поверхні чи всередині планетного тіла, плюс до того ж власне гравітаційне поле, яке б втримувало їх всіх разом, то ніякі зовнішні сили не порушили б правильної форми місячної кулі, згідно закону ізостазій. Та в дійсності вона має витягнуту форму, та іще до цього в напрямку Землі. Чи не підозріло це?

Стало бути, не вся місячна речовина в однаковій мірі і не з однією і тією ж силою притягується до Землі. Як видно, якась частина місячної речовини притягується сильніше, а інша слабше. Звідси стає зрозумілим, що та частина речовини, яка підвладна більшій силі земного тяжіння, повинна бути ближче до джерела тяжіння, а інша навпаки – подалі. Це в свою чергу наводить на думку про неоднорідність речовини місячної кулі, і особливого розміщення як всередині так і на поверхні. В зв’язку з цим можуть виникнути різні уявлення вірні і невірні. Проте ми не можемо посилатися на таке припущення, що видима нами сторона Місяця складається із більш важких елементів типу заліза, а зворотна – із більш легких по типу силікатів. Це заперечується багатьма фактами спостережень, досліджень і здорового глузду про будову планетних тіл типу Землі. Значить, тут висновок може бути лише один: все це залежить від самої внутрішньої будови Місяця, від процесів, що протікають, створюючи ізостазію. Але так як з імовірністю прийнято вважати, що Місяць як планетне тіло з подібною до Землі внутрішньою будовою, то знову питання ставиться до місячного ядра. Воно повинно бути найбільш щільної маси і разом з тим джерелом місячного тяжіння. А раз так, то воно і являється тією частиною місячної речовини, на яку земне тяжіння надає найбільший вплив, тобто притягує з більшою силою.

Місяць не мертва, а жива планета. Про це говорить достатня кількість неспростовних фактів. Речовина всередині Місяця являє собою розпечену масу і не меншої температури, ніж в глибинних зонах Землі. Крім того, згідно радіолокаційних досліджень виявлено, що наростання температури з глибиною іде досить швидко – біля півтора градуса на метр – в багато роз швидше, ніж на Землі. Ця інформація більше всього стосується окремого питання про структуру селеносфери і внутрішніх зон Місяця. Та цей приклад використався, як іще один доказ на користь розігрітої внутрішньої частини Місяця.

В якому стані знаходиться речовина, з якої складається місячне ядро, ми можемо лише припускати. Буде воно в’язким чи в рідкому стані, поки-що не має значення в даному дослідженні. Факт той, що воно не являє собою нерухому закам’янілу масу, строго в центрі планети. Можливо, ядро Місяця знаходиться і в твердому стані, як в Землі, та внутрішні оболонки, що огортають його – не остиглі і не закам’янілі та знаходяться в рухомому стані (і так воно вільно плаває). Одним словом, місячне ядро знаходиться в такому довкіллі, в якому воно може переміститися від центра місячної кулі в якомусь напрямку під дією зовнішніх сил тяжіння – сил тяжіння Землі. (Але сам механізм зміщення то не з'ясований).