Той факт, що на Червоній планеті колись існувала вода в рідкому вигляді, був доведений ще в 1970 х роках, коли космічні апарати прислали на Землю зображення великих пересохлих «каналів», що сформувалися кілька мільярдів років тому; про те ж говорила і дрібніша мережу вузьких долин, явно пов'язана з перенесенням вологи. Однак і донині неясно, яким чином ця досить складна система виникла на Марсі: вся волога там здавна «замкнена» в скупченнях льоду. Нову загадку в зв'язку з цим задають зображення, отримані телекамерою з борта апарата «Mars Global Surveyor».

На них чітко відображений знаходиться біля екватора Марса ударний кратер зі слідами ерозії, викликаної, ймовірно, неодноразовими проливними дощами. Діаметр кратера близько 55 км, причому по всій його кромці щільно розташовані початку розгалужених ярів - «приток каналів», по яких, мабуть, текли насичені осадовими породами потоки води, попутно розмиваючи стінки кратера. Перенесені ними опади відкладалися на дні кратера, утворюючи віялоподібні, місцями зливаті один з одним пагорби і характерні конуси виносу. Геолог планетолог Р. Вільямс (R.Williams) вказує, що точно такі ж утворення спостерігаються в каліфорнійській пустелі Мохаве, а її колеги внесли в Міжнародний астрономічний союз пропозицію назвати нововідкритий марсіанський кратер ім'ям цієї земної пустелі.

Кратер Марса МохавеНевирішеною залишається проблема: яким чином виник такий незвичайний кратер в той час, коли Червона планета вступила в епоху глобального заледеніння і загальної  посушливості клімату. Чи унікальна ця велика деталь рельєфу або ж подібні до неї системи існують в інших областях планети.

Те, що виявлено тепер в кратері Мохаве, вік якого налічує кілька мільярдів років, багато разів перевершує все, що спостерігали досі. В умовах Землі подібне скупчення зливових відкладень вимагає для свого виникнення багатьох сотень потужних дощів, що трапляються лише раз в тисячоліття.

Для утворення марсіанських ярів іноді пропонують механізм масового танення снігів. Але в каліфорнійській пустелі Мохаве він не міг працювати. У набагато меншому ступені імовірна гіпотеза, згідно з якою молоді яри і конуси виносу породжені на Марсі просочуванням глибинних вод до поверхні і падінням їх зі скельних уступів, що супроводжується розмивом ґрунту.

Більшість фахівців сходяться на думці, що волога, яка принесла ці відкладення, надходила безпосередньо з атмосфери у вигляді дощу або снігу, але її кількість і дивна епоха для випадання - льодовикова - залишаються загадковими. Єдино мало-мальськи правдоподібна гіпотеза зводиться до того, що удар метеорита, що утворив сам кратер Мохаве, одночасно розтопив масу льоду і снігу, що скупчився під поверхнею, і вода миттєво перетворилася на пару. В умовах марсіанського заледеніння вона тут же конденсувалася, і волога обрушилася назад в кратер. Однак цьому суперечить той факт, що конуси виносу виглядають так, немов вони виникали при неодноразових епізодах потужного виливу вод, а не в ході однієї єдиної катастрофи.

Геолог-планетолог Дж.Мур (J.Moore) припустив, що сніги і льоди на височинах навколо кратера Мохаве танули під час коротких потеплінь і зволоження марсіанського клімату, але Вільямс заперечувала йому вказуючи, що в цьому випадку танення снігів відбувалося б недостатньо швидко і водні потоки виявилися б занадто слабкі, щоб привести до настільки великомасштабним наслідків ...

Проблема виявилася в центрі уваги Конференції з вивчення Місяця і планет (Х'юстон, березень 2004 року), в якій брали участь більше 1 тис. фахівців з різних країн світу. Загальноприйнятого рішення вони виробити не змогли.