Чи замислювалися ви, чим лікується навіть не дуже кваліфікована баба-яга, якщо раптом залишить помело і натре собі ноги? В одній скандинавській казці про це говориться так. «Вона бере жаб'ячу ікру, мишачий послід, підмішує туди порошок розтертих зубів кажанів, додає трохи болотяної води і довго кип'ятить все це на відкритому вогні. Потім вона змащує цією маззю хворі місця, нашіптуючи заклинання з чаклунської книги. І рани блискавично гояться!»
Звичайно, казка - брехня, та в ній натяк... і т.д. аж до

Звичайно, по-різному. Але люди довгий час в цьому не дуже-то розбиралися. Наприклад, багато років зі статті в статтю, з книги в книгу кочувало (та й кочує!) твердження про те, ніби скорпіони так бояться вогню, що, не знайшовши виходу з палаючого кола, кінчають життя самогубством. Але на таку, хоч і страшну дурість тварі земні просто не здатні - їх не мучать тонкі психічні колізії, властиві лише вінця творіння. Немає вад і в психіці похмурих, що полюють лише в нічній темряві, скорпіонів. Вони добре знають собі ціну і силу отруйної голки на хвості.

Золота рибка благала старого, сірий вовк вчив уму-розуму Іван-царевича, а Мауглі мирно розмовляв з Багірою і лаявся з Шерханом ... У казках, навіть правдивих, все просто. Насправді ж навчити звірів говорити по-людськи хоча і дуже важко, але не неможливо.

Головна перешкода, мабуть, в тому, що голосові зв'язки, гортань і інший звуковідтворювальний апарат у людини і тварин дуже вже різні. Крім того всілякі тварі земні висловлюються ще й за допомогою міміки, подають сигнали жестами і позами. Тут і підібганий хвіст, і здиблена шерсть.