Деякі вчені по аналогії відомостей про острови та біологічний зв'язок їх з континентами вважають, що десь посередині океану існував материк – Пацифіда, який потім загинув внаслідок катастрофи. Ставлення до цієї думки бути може лише негативне. Цілий материк там не міг бути, а от його крайова зона, про розміри якої не будемо гадати, хоч і невелика, але існувала й дійсно була поглинута водами океану. До цієї зони якраз і належали уцілілі острови континентального типу.
Продовження, початок статті "Венеція Тихого океану"
А Пацифіди-то не існувало
Згідно сказаного може показатися дещо дивним з постановкою такого запитання: якщо могла зануритись певна частина краєвої зони материка, то чому вціліли острови, якщо такі належали до неї?
Запитання логічне і цілком справедливе.
А тому перш чим дати на нього відповідь, охота поставити ще запитання: чи однорідна земна кора континентального типу і чи скрізь по всій своїй площі вона однакова? Ні. Ось це і неоднорідність структурної побудови, сформованої на протязі всього геологічного розвитку кори й сприяла в одних випадках зануренню, а в других залишено її на попередньому рівні. Все це залежить від характерних особливостей побудови тогочасної кори в найнижчих горизонтах – на стиках з верхньою мантією. Другорядною причиною такого становища являється сам базальтовий шар, що підстеляє на материках гранітну товщу.
В науковому світі склалась така думка, що Тихий океан являється найстарішим. Взагалі то невідомо, на підставі чого в ньому виникла така думка. Чи то із-за його найбільших розмірів, чи то за визначенням віку гірських порід, піднятих з дна океану.
Останньому можна вірити, але цю віру не слід розповсюджувати на всю площу водного басейну.
Початок виникнення Тихого океану міг бути навіть раніше, чим, наприклад Атлантичного. Але хід його розвитку міг бути настільки запізнілим, що по загальній площі Атлантичний міг стати старшим. Якщо на даний час взяти сумарність площі й часу, то Тихий являється наймолодшим. Особливо деякі його простори дна хоч і великі по своїм розмірах, але нараховують всього яких-небудь десяток тисяч років або трохи більше. Тихий океан на сучасному етапі розвитку являється домінуючим. За останні часи він збільшив досить великі площі дна за прямолінійним виміром прямо таки на тисячі кілометрів.
От саме із таких понять слід виходити, щоби відшуковувати причини біологічного зв’язку тихоокеанських островів з континентальними.
Загадковість островів Пасхи і Понапе – це свого роду загадковість або вірніше частка загадковості материка Південної Америки.
Щодо підсумування дослідження о. Понапе
Надалі заплануємо висловловити думки з приводу висловленого в статті. До цього часу розмова велась, як доказ того, що море не могло поглинути чи поглинати острів Понапе, хоч і таке явище і дійсності має місце. Бо не тільки один вказаний острів поглинається океаном, поглинаються всі одночасно разом з тим і континенти, але вже в іншому розумінні даного явища. Наскільки о. Понапе поглинувся під воду з часу припинення діяльності споруд, можна досить точно виміряти, взявши за основу нормальний рівень портових споруд. Але те, що знаходиться нижче рівня океану і нижче рівня древніх споруд уже не залежить від наступу води океану. Про причини і механізм такого вже сказано.
Які причини супроводжують поглинання островів і континентів в того часу і по нині а також і в майбутнім можна зробити виклад в окремій статті з окремою постановкою проблематичного питання. Наявність фактичного матеріалу і науці є досить, але ще ніхто над цим серйозно не задумувався і не сформулював запитання, вважаючи, що все так було, як є і як є, так буде і надалі. В цім і полягає суть помилкового погляду на природу згідно закономірностей діалектичного матеріалізму. а може, чекають, коли в вуха набереться вода (в прямому розумінні слова).
Цивілізації існували і до нас і більш розвинені
Щодо загадковості циклопічних споруд, то тільки сугубо про них одних з о. Понапе не варто говорити, бо для цього потрібна окрема тема розмови із зібранням великої і при тім типової кількості матеріалу. Сюди ж належить і розмова про порт Нанмонтал, таємничий монумент, подібний до «Воріт сонця», менгерів, дольменів, веранди і кам’яних шарів та інших дивних споруд.
Віддаль в десятки тисяч кілометрів між подібними будовами, як витворами древньої цивілізації не повинна здаватися чимось недосяжним, бо для того часу це був усього наче один сучасний крок.
В довговічності матеріалу для споруд люди древньої цивілізації розумілися трохи краще чим ми – сучасники. І тоді було досить вапнякових порід, проте вони не хотіли ними скористуватися. Для них граніт і базальт – ось що довговічне. А якби і в них був такий смак до матеріалів. Як у нас, то ніякі сліди не дійшли б до цього часу.
Згідно висловленої думки може виникнути непорозуміння, невже вони не надіялися довго існувати і хотіли лишити про себе пам’ятку? Ні. Вони надіялися існувати безмежно і щоби настільки довго існували їхні споруди. Але сили природи незалежні від волі людини і непідвладні їй.
Вони просто володіли тими технологічними засобами видобутку і обробки матеріалів для своїх споруд, що не під силу носіям сучасної цивілізації. Так от так потрібно сказати в вічі.
Як вірно зазначають більшість авторів статей про «Венецію Тихого океану», люди первісно-общинного ладу не могли створювати такі споруди. Для цього потрібні були зусилля багатьох тисяч будівельників, озброєних високими інженерними знаннями. Ще, що дуже важливо, вони володіли невідомими нам технічними засобами щодо видобутку і доставки матеріалів з далеких віддалей.
Цікаво. Якщо сліди древньої цивілізації збереглися краще на о. Понапе чим античні міста, то чому про них так мало відомо? Хіба о. Понапе відкрили лише рік-два тому?
Цілком можна погодитись, що дослідники могли багато чого знайти із знарядь людини, але не слід все це приписувати тим, хто залишив головні загадки. Щось дуже все це не гармонує. Будувати циклопічні споруди і користуватися кам’яними знаряддями – це вже занадто. Дуже недалеким є твердження деяких авторів, що острівна цивілізація не знала металів. А використання відшліфованого каміння в якості знаряддя для катапульт – теж оригінально. То чому б і тут не подумати над вагомістю часу рівносильного простору? Чому б не поставити розумної істоти в залежність від нього? Навіть зовсім по-іншому стояло б питання, якби ми в дійсності були феноменами Всесвіту. От звідки потрібно починати.
Чому б не подумати над тим, що знахідки – це всього на-всього недалекого минулого. Що ті острів’яни, черепи яких вимірювали, прийшли на багато тисяч років пізніше, коли все загадкове і тоді мало той вигляд, що і тепер. І вже ці прихідці в повному розумінні слова були острів’янами, тоді як циклопічні споруди за своїм походженням континентальні.
На поняття «сини Сонця», «діти Сонця» носії сучасної науки дивляться як на надоїдливу термінологію казок і по-казковому розуміють, по-казковому і трактують. Їм ані чуть не охота звернути вбік від своїх само-упевнень. «Що там слухати якихось дикунів – ми краще за них розуміємо!»
Отак не раз дивлячись на ці інформаційні повідомлення і судження про них, як на воду, поверх якої вилито різноколірну масляну фарбу. Як не колоти її, а з водою ніяк не змішається, тільки все хаотичнішим стає малюнок, який в кінці-кінців перетвориться в сіру чи ще яку там нісенітницю з напрямком до помийниці.
Легенди беззаперечно доносять крихітки тієї істини, яку, навіть незалежно від них, можна осягнути розумом із здоровим глуздом на основі речових доказів. Але їм чому-то не віриться. А не віриться тому, що все те аж ніяк не можна збагнути. А збагнути неможна тому, що закостенілі уявлення – це броня, крізь яку ніщо не проходить. А щоб пройшло, то потрібно мати силу волі ще сильнішу броні, щоб пересилити самого себе. Чи знайдеться багато таких самому проти себе боротися?
Хоч і бачимо і чуємо про отих «казкових» карликів, та от ніяк віри їм не ймем. Аж ніяк не вкладається в рамки логіки. Якби взяти хоч би тільки з легенд про карликів. Якщо вони були настільки цивілізовано розвинуті, то чому їх могли витиснути полінезійці з кам’яним знаряддям? Та з ними чи не так само було, як з інками, яких знищили іспанські варвари? Бути дурним та сильним – от де верх над усім. В таких протиріччях, ой, і великий зміст, великий запис роду людського в його історичному бутті.
На одних легендах круг не замикається і не замикається поняття про обмеженість розповсюдження карликів. Існували вони не тільки в басейні Тихого океану, а по всьому світі. По всіх куточках планети є сліди їхнього перебування. На них слід би дивитися не з погляду особистих понять крізь вузеньку щілину в пітьму, а крізь навстіж відкрите вікно на денне світло свого справжнього буття, якщо його істина осмислюється.
З приводу отих карликів були зроблені викладки їх природи і походження. (Пігмеї - чи були вони)
Далі "Венеція Тихого океану"
