Раптове і безслідне зникнення носіїв древньої цивілізації, дало повід вченим до найрізноманітніших розміркувань. І розмірковувань таких, щоби можна було сховати кінці в воду. Найбільш вірогідною, на якій вже зупинилися, це уявне існування материка Пацифіда, на якому зародилася, виросла і розповсюдилась високо-розвинута цивілізація, а потім загинула разом з ним, бо він затопився, потягши з усього світу всі сліди розвитку. Красиво ж. Кінці в воду і попробуй відшукати їх.

Закінчення, початок статті "Венеція Тихого океану"

Відповідь на загадку в геологів Якщо пишуть, що острови з таємничими руїнами – це залишки затонулої держави, то сказати можна впевненіше – це залишки розірваної, катастрофічно зруйнованої держави. Про це ніякі, навіть описи, якби залишилися, краще не розповіли б, як розповідає сама планета – свідок не одних таких і подібних діянь з розумними істотами.

Геологи мають рацію заперечувати і спростовувати можливість занурення вже не будем говорити суходолу, а континенту, але чи мають вони рацію обґрунтувати своє заперечення?

Суходіл уже виявлено зануреним на глибину 1,8 км, але це ще не значить цілий материк. І на тому зануреному клаптику суходолу аж ніяк не могла пройти свій шлях розвитку древня цивілізація, щоби потім розповсюдитися по всій планеті.

Дослідники надіються на те, що якісь додаткові дані, які зможуть полегшати розв’язування проблеми походження полінезійців та їхньої культури. Навряд чи щось більш значуще припливе в науку, чим те, що вже є на даний час. Прибуття все нового і нового тільки ускладнить ситуацію, бо вже із запасом існуючих надбань важко дати раду. Достатньо осмислити надбане, а те, що появиться новим, то може служити тільки підтвердженням осмисленого. 

В розв’язанні проблемного питання про походження культур нерозумно буде передбачати і надіятися на якийсь один вихідний корінець, як на кінчик ниточки від клубочка. Сплетіння корінців і ниточок тут досить складне й заховане глибоко в самих расах в поєднанні з філософським поняттям єдино-матеріальності світу в його вічно новій і рухомій матерії.

Не варто сподіватися на те, що станеться якийсь науковий прорив при підтвердженні знімками підводних руїн чи підняття на поверхню доступних артефактів. Скоріше за все, завчасна надія на щось немислимо значуще подібна до сучасного стану в науці. Вважали раніше, якщо людина висадиться на поверхню Місяця, принесе розгадку всіх таємниць природи. Насправді ж, замість прояснень занавіска туману ще більш погустішала, ще більше загадок в доповнення існуючим. Отак воно й буде із знахідками, піднятими з дна Тихого океану. Те, що там знаходиться захованим від людини сучасної цивілізації, має собі рівноцінних прототипів і на поверхні суші в найбільш доступних місцях – прямо таки в руках. І  те, і друге одного і того ж змісту, бо одного і того ж походження древньої цивілізації. Цінність буде полягати тільки в збагаченні фактичного матеріалу, як різновидності основного уже визнаного.

Однак теж не варто потакати песимістичним настроям, бо хто його знає, а можливо і дійсно вдасться відшукати такі речі, які ще більш ясніше говорять чи скажуть про давно минуле цивілізації, чим кам’яний малюнок? При катастрофічному становищі все могло бути, на що навіть не розраховували і високі уми древньої цивілізації. І чим ми можемо бути впевненими, що вони не залишили на суходолі речових доказів ще більшої важності а ніж ті, які збереглися на даний час. Але час, течія часу могла змити безслідно. Адже планета Земля не планета Місяць, де ніхто ніщо не зачепить крім Космосу. Пройшли віки довгі-довгі і супроводжували їх покоління від істот розумних. Так що на поверхні суші, доступному денному світлі, навряд чи на багато можна надіятися. Справа інша у вічній схованці – у воді або під товщею наверстувань. Але як в одне, так і в друге середовище дуже важко проникнути влучно і цілеспрямовано, крім випадковостей.

Щодо виявлених нагромаджень каменю в прибережній зоні коло Кальяло, порту перуанської столиці Ліми то можна сказати теж саме, що стосується островів і згаданої полоси материка. Якби таке повідомлення відносилося, скажімо, наприклад, не західного а східного побережжя Америки, прийшлося б відшуковувати інший шлях пояснення. Саме поняття про гірський пояс уже дає зрозуміти суть справи, а тим більше в поєднанні з уже відомим фактичним матеріалом.

З появою тих чи інших доказових матеріалів, піднімається питання прийняття чи не прийняття деяких історичних гіпотез. Мається на увазі, чи міг існувати великий архіпелаг островів з тим, щоб його занурення не могло бути поміченим геологами чи океанологами?

Перш чим ставити питання, чи можливе занурення архіпелагу, слід осмислити його природу і його походження без відриву від поняття про геологічний розвиток планети на різних стадіях її існування.

Звичка є звичкою. Вона і корисна, вона і шкідлива, якщо не йде в ногу з часом. А час, як уже відомо ніколи на місці не стоїть і ні перед чим не зупиняється. А раз час безперервно іде (маємо на увазі в даному разі – планету), то він і робить певний свій відпечаток  - запис історії свого ходу. То, запитується, звичка може бути прикована до нерухомого каменю?

Зміни, які відбуваються з основним фундаментом наземних надбудов, завжди можуть бути помічені. Але і тут є своє «але». Але як осмислюються помічені зміни – справа вирішальна. Прикладом помічених змін може бути неоднаковість рівня деяких гайотів. Проста логіка доводить, що гайоти повинні бути на однаковому рівні у відповідному їх групуванні. І якщо один з них нижче – значить, він осів, бо «прогнулося» дно океану. Але природа самих гайотів так і залишається загадкою. До цього можна було б прирівняти й острови архіпелагу чи навіть весь архіпелаг, та знову ж в те саме опирається. Тому вирішення такого питання перш за все залежить від осмислення суті буття речей і вміння будувати, тобто відтворювати механізм дії в русі синхронно з рухомим життям самої планети.

Як би не було, та циклопічні руїни на о. Понапе та багатьох інших островів в басейні Тихого океану – це реальність, що вимагає історичного пояснення. І історичне пояснення, як таке, може бути заключним словом до всіх попередніх пояснень неісторичного характеру людства, а історичних формацій самого матеріального світу, як неорганіки від якої залежить і на основі якої існує органіка в її найвищій організованій формі.