Відбитки листків на камені... Чи не задумувалися не тільки палеоботаніки, геологи та інші над таким питанням: чому залишено досить чіткий відбиток? Це на перший погляд може здатися дрібницею, що не варта особливої уваги, так як це кожному зрозуміло. Всяка річ може дати відбиток, якщо твердість її перевищує твердість матеріалу, і тим більше, коли він еластичний. І це дріб’язкове питання може виявитися надважкою задачею для любого вченого. Безглуздість? Так, ось саме ця безглуздість настільки велика, що вже багато великих умів пережила і поки до цих пір ще ніхто ні один не зумів з нею впоратися.

Відбитки рослинності на камінніІ правдивої відповіді на цю безглуздість поки що не отримано, не дивлячись на її удавану простоту. А в цій безглуздості якраз і прихований кінчик ниточки клубочка, який вже багато десятиліть крутиться з блискавичною швидкістю в умах вченого світу. Крутиться і тільки. А це лиш тільки тому кожному властиво хапатися за велике більш значуще, а дрібниці відкидати взагалі. Або іти шляхом найменшого опору, не підозрюючи хибності, спираючись на життєвий досвід не враховуючи фактор часу величезних відрізків. Не завжди буде дійсним те, що нам так чітко видно. Простота відповіді так часто заколисує людське мислення, що навіть не викликає найменшої підозри на перевірку відомого і що практично підкріплюється. Ось так саме ідуть справи з відбитками листків древніх папоротників та іншого.

Хибність думки про каміння з відбитками  листків

В науковому світі міцно встановилась непохитна думка: відбитки древнього рослинного світу збереглися в закам’янілих породах, які були в свій час осадочними породами. Рослинність, що попала  в осадочні породи схоронилась в них і була збережена до наших днів. Чи вірно це?

Поставимо лише одне запитання. Чи знаходили вчені залишки листків або якої-небудь рослини чи їх відбиток в сучасних осадових породах, наприклад десятирічної давнини? Ні, не знаходили. Але ж ми маємо справу з відбитками причім досить чіткого зображення древності в сотні мільйонів років!

Чому ж древніші збереглися так чітко і виразно і чому не можуть зберегтися сучасні? Не із силікатних же порід вони складалися, а такі ж самі органічні, як і сучасні.

Чи не в цій дрібниці приховано початок таємничості щодо формування земної кори? І ця постановка питання здається сущою безглуздістю. При чому тут відбитки листків древньої флори до геологічних процесів? Що за нісенітниця. А ось в чому: ми не маємо істинного уявлення про породи, що складають земну кору, а відбитки можуть розказати про їх походження наперекір сталим уявленням і практичній перевірці.

Давайте по-уважніше розглянемо цей найдавніший відбиток папоротника на камінні, та й з повагою віднесемось до дрібниць.

Відбиток листків папоротника на камінні чи на якійсь іншій закам’янілій гірській породі десь часів Палеозойської ери досить чіткого зображення з різко вираженими тоненькими жилками і прожилками. Перед нами справжній знімок рослинного світу багатомільйонної вікової давності, неспотворений і в пропорціях. Відбиток такого ж папоротника, який зберігся і до нашого часу майже в тому ж вигляді, можна легко зробити і самому.

Для цього необхідно розкачати кусок пластиліну, положити листок рослини і зверху накрити іншим таким розкатаним куском того ж пластиліну. Обережно придавити і зняти верхній. Відбиток готовий. Зіставимо древній природного походження відбиток зі штучно зробленим. Що ми побачимо? На-сам перед нас здивує дуже велика подібність по тонкощі малюнка. Найменші заглиблення чи виступи в подобі жилок, обриси контурів самих пелюсток в однаковій степені відображено і на пластиліні і на камінні.

Каміння було м’якше рослин?

Чи не дивує це нас? Дивує. Дивує тому, що ми маємо справу з двома різними матеріалами з протилежними фізичними властивостями: твердий-м’який, еластичний-крихкий. А форма то для цих двох різних матеріалів є спільною. Це одна і та ж рослина, тендітне творіння природи. Навіть пальцем надавити, і його жилка розплющиться. Але як же так, що таке м’яке тіло пелюстки раптом глибоко на всю свою товщу врізалось в тверду гірську породу? Адже камінь - це не м’який пластилін, в який вдавлюються жилки рослини. І якби знадобилось створити такий малюнок пелюсток на камінні, це ж скільки фізичних зусиль, та й інструмент має бути із твердої сталі. Адже ми не можемо припускати, що папоротники в ті часи був жорсткіше каменю. Абсурд.

Логічний висновок один: якщо пелюстки рослини не були твердіші за камінь, то камінь був м’якше пелюсток. Із двох одне, бо факт, як свідчить доказ визнає лише одне: тобто друге. Звичайно, розраховувати на перше - це абсурд і нісенітниця. Значить, залишається друге: камінь був м’якше самої рослини. Він був подібний до пластиліну, тобто був настільки еластичним, що міг піддатися тонкому формуванню під впливом рослинного стебла чи жилки.

Але ж ми маємо повну уяву і про камінь і про будь-які гірські породи, на яких зустрічаються відбитки древньої папороті, досить добре знаємо їх фізичні властивості. Тому ніяк не в’яжеться одне з другим. Та факт наявний і він примушує нас серйозно призадуматися над цією незгодою, приборкати її, а не відкинути згідно вже давно вирішеного питання.

Відтворення процесу відбитку на камені за сучасними поглядами

А суть вирішеного питання полягає в наступному. Гірські породи, в яких виявляються відбитки древніх рослин, це колись бувші рихлі осадові породи, які осідали на дні водного басейну. Попавши в них гілка рослини чи лист папороті чи то потоком води, чи іншим шляхом схоронився. Пройшов довгий час, і колись бувші рихлі мілко-зернисті осадові породи під тиском шарів порід, що знаходились вище, перетворювались в камінь чи тверду гірську породу. В такому стані і порода, і схоронений в ній лист папороті можуть зберігатися мільярди років. Чи не так?

Здавалось би все точно і так як належить, нічого більше не добавити ні змінити.

Але... І якби воно не виростало на шляху глибокого і все-стороннього аналізу простої відповіді на поставлене запитання.

Краще всього почати дослідження з самого початку. Перенесемся в ті далекі часи однією ногою, а іншою будемо твердо стояти в часі дійсному.

Дощова вода чи розлив ріки чи ж прибій морської хвилі створили водний простір.

На цьому місці до затоплення процвітав рослинний світ. В середовищі води папоротники гинуть стоячи. Потоки мутної води привносять різноманітні осадки з оточуючих місць, які в вигляді намулу осідають на дно. Вони починають покривати неживі рослини. Відбувається акумуляція осадків.

Все вірно і так, як воно в дійсності і є. Сам початок не викликає якої-небудь підозри в нестачі чогось чи чогось зайвого. Однак в такій простоті приховуються дуже непомітні дрібниці, що не заслуговують взагалі ніякої уваги. Що ж це за дрібниці? Придивимся до них. На-сам перед це стосується стану самої рослини. Приділимо їй увагу.

Лист папороті - це органічне творіння природи, що не володіє властивостями довго живучості. Припинення життєдіяльності в його клітинах приводить до розкладання зав’язків між клітинами і молекулами, простіше кажучи, створена тканина тіла листка при його житті нестійка і руйнується.

Тут доречним буде розглядати і саме середовище, в якому листя папороті знаходиться - в сухому безводному середовищі чи в зіткненні з самою водою. В даному випадку рослина знаходиться в воді. Тоді її стебло іще не розламалося і зберігає свою міцність, вона знаходиться в попередньому положенні, наприклад, стоїть. Скільки часу вона так може простояти в воді? Чи зможе вона зберегти всю свою форму, поки повністю не заглибиться в намул? Процес акумуляції осадків відомий, відомий і темп його накопичення. Тривалий час, поки утвориться потужна товщина осадків, рослина не зможе втриматися, так як розкладеться. Розкладання починається з найменш міцної і тонкої частини листа. І як би стебло навіть був стійким, за час акумуляції осадків потрібної потужності форма верхньої частини вже розкладеться. Але ж відбитки ми бачимо досить чіткими.

Візьмемо ще один варіант. Нехай листки рослини попали на дно водяного простору в лежачому  положенні. Невеликої потужності осаду яких небудь 2-3 сантиметра, і вони повністю схоронені. Запитується, чи змінилось середовище для самої рослини? Ні, середовище не змінилося. Головний фактор руйнування органічних ниток залишився попереднім - це вода. Скільки часу в змозі пролежати листок рослини, що росте на суші, але попала в водне середовище?

Навіть не фіксуючи точного часу, можна стверджувати що дуже не довго. Нехай навіть декілька років чи десятків. В кінці кінців дифузія клітин рослини, що розкладається, з оточуючим середовищем знищить попередню форму рослини, її обриси і навіть сліди прожилок і стебла.

Ні торф ні намул з листків папороті відбиток на камінні не зроблять

Це невелика справа, щоб провести експериментальне дослідження і перевірити теоретичні доводи. Та такі висновки підтверджуються і без експериментальних досліджень - шляхом спостережень. Чимало зараз при високорозвиненій техніці виконується земляних робіт на суходолі, і на заболочених місцях і на місцях, де колись в недалекому минулому хлюпались хвилі озера. Чи багато ми знаходимо відбитків рослин в намулі, до того ж тих рослин, що ростуть на суші?

Не мається на увазі торф’яні маси, коріння рослин яких може довго зберігатися - в межах декількох десятків років і більше. Однак тут не варто вважати, що сучасні торф’яні місця, якби вони висохли, то зберегли б такий вигляд і через мільйони років. І ототожнювати торф з відбитками папороті на гірських породах теж не варто. Навіть лише за першою ознакою: торф це суцільна маса хаотично нагромадженого коріння рослин і при тому люблячих воду, а відбиток на камінні - це одиноко розкидані, а не в кучі. І наступне те, що скільки б сучасні торфові маси не існували мільйонів років, в тверду гірську породу чи в камінь ніколи не перетворяться.

І ось загадка відбитків древніх рослин на камені - це не дрібниці, а серйозна задача для натуралістів. Істинна відповідь на неї - це відповідь на багато запитань, що стоять перед людством або признаних невідомістю, або замаскованих брехнею і видумками далекими від істини. Ось і зв’язок рослинного світу з геологією.