В зв'язку з виниклим становищем необхідності перегляду законів механіки взагалі, виникає потреба перегляду термінів і понять зокрема. Це не примхи, а цілком природна потреба врегулювання застосовності і  відповідності між термінами і поняттями, між дійсністю і притаманній її термінологією. Коротше кажучи, виникла потреба речі називати своїми іменами, семантичне значення яких відповідало б істинності і в цілком доступній формі осмислювалося людиною, яка могла б в образній формі відтворити в своїй уяві те, про що вона говорить або думає. 

 Першочерговим або найосновнішим поняттям, на якому базується вся теоретична механіка це поняття про різні стани тіла і відповідна до цього термінологія. Тому першими термінами, які слід уважно розглянути, проаналізувати їх семантику, застосовність і відповідність чи не відповідність об'єктивності і будуть "інертність", "інерція".

Спершу про їх історію та походження.

"Дані терміни імовірного походження. Походять вони з латинської мови. В словнику іншомовних слів про ці терміни говориться чи тлумачиться так:

Інертний [(від латинського iners(inertis) - невправний, млявий] - бездіяльний, нерухомий, косний; інертні гази - гази, які не вступають в хімічні реакції (гелій, неон, аргон, криптон, ксенон і радон).

Інерція (від латинського inertia - бездіяльність, нерухомість) - властивість тіла зберігати рівномірний прямолінійний рух або спокій, поки зовнішня причина (сила або дія іншого тіла) не виведе його з цього стану. Мірою інерції тіла щодо поступального руху є маса, а щодо обертального - момент інерції."

Перед нами два терміни і чотири пояснення їх семантики. Таке може здивувати, а чому це два терміни, а пояснень аж чотири? Таке говориться не спроста. А справа в тім, що до цих чотирьох вимагається ще й п'яте пояснення. А тому, що два пояснення зроблено на латинській мові, а два - на нашій мові, переведеній з латинської.

Уважно приглянемось та подумаймо над цими перекладами.

З перекладом слова "інертний" цілком можна погодитись і вважати, що переклад зроблено вірно і відповідно до природженої властивості тіл, тобто об'єктивно.

А щодо слова "інерція" то варто зробити серйозне зауваження перекладачеві в його як невірному перекладі, так і в невірному тлумаченні семантики слова.

Найпершим, що так разюче кидається у вічі, це вплив галілеєвсько-ньютонівських переконань. Якщо по простому сказати, то це не роз'яснювання природного значення і відповідності, а просто-на-просто формулювання першого закону Ньютона, про помилковість якого вже стало відомо.

Щодо міри інерції, то такою повинна бути не тільки одна маса, а добуток маси на її швидкість. Це і буде мірою інерції руху - силою інерції. А щодо обертального руху тіла по інерції - сказано - момент інерції, то над цим ще потрібно подумати, щоб уточнити і не відірвати від поняття поступального руху, але з ознакою обертового руху. Тут вся справа буде опиратися в масу, яку потрібно розділити на двоє, як дві протилежно урівноважуються маси, що обертаються навколо спільного центру = (1/2)mV об.

Тепер звернемо увагу на латинський запис по-латині і як все це може перекладатися на нашу мову.

"Інертний - iners (inertis);

інерція - inertia"

Якби будучи знавцем латинської мови, і знав досконало граматику цієї мови, можливо, підхід був би до розв'язання цього питання по-іншому. А поки-що приходиться робити тільки догадки. А таке, імовірно, є цілком природним, бо без цього природодослідник не буде ним.

Слово "inertia" на відміну від слова "iners" повинно мати яке-то інше смислове значення, на латинській мові яке скоріше всього не ототожнюється з подібним йому словом, а протиставляються йому. Фонетичний склад цих слів дуже подібний між собою. І така ознака не випадкова в своїй подібності. Можливо вона відображає одне і теж явище природи, але з протилежним значенням як видно. Коренем цих слів буде "iner", але що він означає рух чи спокій, тобто властивість до руху чи до спокою, не відомо. Не відомо, яке слово, а заодно з ним і поняття взято за основне, а яке являється похідним. По-латині "iner" означає ознаку спільності і нерозривності природного явища. Закінчення конкретизують його і надають смислового значення протипоставленні такого (по-нашому, стану руху і спокою) одного по відношенню до другого.

А хіба в нашій мові є чимало таких слів, де зміна лише однієї букви тобто лише одного звуку (аполітичний, аморальний), як слово набирає зовсім іншого смислового відтінку або значення? То чому ми не в праві судити по аналогії про можливе таке і в латинській мові?

Якби в латинській мові ототожнювали рух і спокій, як щось одне і нероздільне, то навіщо їм потрібно було створювати два терміни зі спільним коренем, а різними закінченнями? Логічно, якраз закінчення "s" і "tia" й визначають семантику двох слів з протилежним значенням.

Але перекладач не вникав глибоко в смислове значення цих двох слів і показує їх ідентичність.

"iners (inertis) - бездіяльний

inertia - бездіяльність."

Де ж логіка? Термін "inertia" (більш поширено) в перекладі "бездіяльністю", а тлумачиться про рух. Парадокс? Ні. Тут вимушене визнання дійсності під натиском необхідності. В народі поняття "інерція" сприймається в прямому значенні цього слова, по реальному. А як же це пояснити з наукової точки зору? Це була справжнісінька проблема для перекладача. Визнати по народному - це значить утверджувати механіку Арістотеля і піти проти механіки Галілея­-Ньютона. Весь науковий світ виступає проти Арістотеля і ревно оберігає механіку Галілея-Ньютона. Ну, то нехай буде по-ньютонівські. І от перекладач замість реального тлумачення, доступного розумінню простому читачеві, обсікає деякі слова першого закону Ньютона і вносить решту, зберігши його цілісність, формулювання закону.

Але тут немає чому дивуватися: перекладач не міг виступити проти утверджених устоїв і непохитної віри в галілеєвський закон інерції. Тільки дивує те, як редактори допустили таку неузгодженість перекладу з тлумаченням. Ніякого, як то кажуть, гріха не було б, якби в перекладі слова "бездіяльність, нерухомість", замінили одним словом "дійовість (рухомість)". Адже ж в I законі Ньютона, якщо підійти до нього формально, то говориться не тільки про спокій, а й про рухомість тіл: I і II частини закону.

Це, так би мовити, лише поправка до словесного. Більш вагомішою справою стоїть питання розмежування цих двох термінів, конкретизація і утвердження відповідності до реального стану речей природи. Ось що найважливіше. Але для вирішення такого, то найпершим чином слід керуватися поняттям "сила". Хоч дане поняття в науці і досить широко вживане , проте конкретної ознаки тобто теоретичного осмисленого визначення воно ще не має, що призводить до різних тлумачень та невірних поглядів.