Доцентрове прискорення в природі існує тільки в тому випадку, коли тіло падає вільно в напрямку центра Землі під дією земного тяжіння. Так що термін, як такий, цілком оправданий, але в даний час не на своєму місці. Отож, доцентрове прискорення (згідно другого закону Ньютона), як зразок софізму і глибокого заблудження в області земної механіки.
Як висловився Людвіг Больцман: "Ми не повинні виводити явищ природи із наших понять, а, навпаки, повинні пристосовувати останні до явищ природи".
Невідповідність семантики словосполучення термінів "доцентрове" і "прискорення"
Якщо по-справедливому підійти до семантики слів "доцентрове" і "прискорення" згідно металогіки, то вони повинні осмислюватися людиною тільки так: "доцентрове" - це значить береться курс на якийсь центр, як напрям руху якогось тіла звідкись з периферії. Якщо мається на увазі рух тіл по колу, то даний термін вселяє нам таке розуміння, що наче б то тіло рухається до центру або в тому ж напрямку.
Семантичне значення терміну "прискорення" цілком зрозуміле кожному як фізичне явище, яке має місце в русі тіл і вказує на зростання швидкості за певні проміжки часу на протязі певного шляху його траєкторії. Коли ж поєднати семантику цих двох термінів, то механізм означуваної ними картини події матиме такий же самий смисловий зміст. Якщо ведеться розмова про рух тіла по колу, то дане тіло повинно рухатися з наростаючою швидкістю по напрямку тільки до центру кола. Іншого поняття дані терміни дати не можуть.
Слово "центр" зберігає своє методологічне значення в усіх випадках, але чи осмислюється воно в усіх тих випадках належно? Ось що саме основне в механіці, коли розглядається питання руху тіл навколо якогось центру.
Якщо всю суть руху причинно-спадкового характеру надати лише цим двом термінам, згідно існуючих уявлень про такі в сучасній механіці, то вирисовується досить незвична картина, яка нікого не дивує, бо прийнята за звичну буденну справу. Термін "центр" виступає як джерело причинності, а "прискорення" - спадковість. Чи це буде рух планет навколо Сонця, чи це буде рух велосипедиста по заокругленій доріжці, чи це буде просто обертання махового колеса - скрізь і всюди зосереджується увага тільки на центрі кривизни як на причинності руху тіла по викривленій траєкторії, так і на причинності руху тіла взагалі. А про те, що являється причиною руху дугою кола і причиною лінійної швидкості, ніякого розбору немає, як начеб то це одне і те ж саме.
Спробуємо спів-ставити три види руху, акцентуючи увагу на центрі як на причинності, що надає тілу прискорення і подивимося, чи однакове буде їх смислове значення.
- Планета рухається навколо Сонця згідно другого закону Кеплера. Вона дійсно зазнає прискорення, коли мчиться в напрямку перигелію.
- Будь-яке фізичне тіло, втративши опору, набирає стрімкого руху під час падіння донизу як до центру тяжіння Землі.
- Людина мчиться по колу на каруселі з нерівномірною швидкістю.
Чи в усіх цих трьох випадках відбувається в однаковій мірі прискорення по напрямку до центру, яке можна було б назвати доцентровим прискоренням в буквальному смислі цього слова.
Безумовно, що центр в перших двох цих випадках являється об'єктом причинності чи то самого руху, чи зміни його напрямку, але аж ніяк не можна ототожнювати роль центру криволінійного руху в третьому прикладі з першим та другим. Якщо в перших прикладах рухомі тіла дійсно прискорюють свій рух на зближення з діючою на них силою і цим самим скорочують відстань до нього, то в третьому прикладі напрям руху тіла по відношенню до радіуса спрямовується в протилежний бік - від центру кола, якого аж ніяк не можна назвати доцентровим прискоренням даного тіла.
Насправді ж на людину, яка кружляє на каруселі, діє відцентрова сила і в певній мірі в час прискореного руху виникає відцентрове прискорення (хоч цього терміну в науці не існує, зате існує дійсність) - радіус кола по напрямку від центру починає збільшуватися, тобто людина окрім лінійної швидкості по колу зазнає певної величини зміщення в радіальному напрямку від центру обертання. І чим вищий темп зростаючого прискорення по колу, тим в більшій мірі зростає відцентрова, а не доцентрове прискорення.
Ми досить часто використовуємо термін "центр", та не завжди однакове його смислове значення, чого ми самі не запідозрюємо і належно не усвідомлюємо. Коли говорити про центр тяжіння, то це не значить, що таке поняття можна ототожнювати з поняттям про центр кола й в однаковій мірі приписувати йому причинність руху. Якщо дійсно центр тяжіння Землі являється тією силою, яка впливає на всі тіла і примушує їх рухатися в напрямку її дії, то ніякий інший будь-який механізм обертового руху не наділений такою природньою властивістю.
Тіло, яке рухається по напрямку центру тяжіння зі зростаючою швидкістю - з прискоренням, ми маємо повне право називати його доцентровим прискоренням. Це ж і буде цілком по-природньому і, безумовно, правильно, а не згідно якихось уявних тлумачень. Ось де реальність явища природи буде відповідати семантиці термінів, які в словесній формі й позначають дане явище природи. Але в науці таке не прийнято і, навіть, думки про таке немає.
Дія сили тяжіння як доцентрове прискорення
Явище прискореного руху тіл під дією земного тяжіння називають просто вільним падінням тіл за величиною 9,81 м/с2. А от термін "прискорення" тут фігурує невідступно. Але яке це прискорення в його означуваній формі, в науковому світі по-справжньому так і не встановлено. Його просто нарекли прискоренням вільного падіння тіл, не вникаючи у його глибокий змістовий зв'язок причинно-наслідкового характеру.
Що ж являє собою насправді "вільне" падіння тіл, швидкість яких весь час зростає в напрямі діючої сили? Чи не те реальне доцентрове прискорення, яке обґрунтовується всіма притаманними йому факторами природи? Сам рух тіла, а заодно і зміна його величини в часі відбувається завдяки впливу на нього сили тяжіння, що міститься глибоко в центрі планети. Напрям руху точно збігається з напрямом, де розташований центр мас планети - центр тяжіння.
В якій би частині світу ми не випустили з рук якийсь предмет, він завжди рухатиметься з однаковим прискоренням до центру тяжіння. А якщо планетне тіло як кулю по формі, уявно перекраяти на дві половини, то площини перекрою будуть мати вигляд кола з його геометричним центром тяжіння земних мас. Якщо ми хочемо переконатися ще раз в достовірності доцентрового прискорення, то можна одночасно з периферії гіпотетичного кола зрушити глиби каменю, і всі вони мчатимуть тільки до його центру, і зійдуться в одній точці.
Хіба ще чогось більше потрібно, щоб силу тяжіння по праву називати доцентровою, а характерні ознаки руху, які вона побуджає, доцентровим прискоренням.
Нехай це буде неправильним у таких неприємних нововведеннях, але на цій стороні реальні факти природи, названі своїми іменами, і які в дійсності існують. Та чи праві будуть ті, хто ідею видає за істину і, розшукуючи зо всіх сил обґрунтування, нічого так не знаходять в природі.
З історії виникнення терміну доцентрове прискорення
Якщо звернутися до історії виникнення і утвердження терміну "доцентрове" в механіці, то таке бере початок ще з часів Ньютона. Адже він першим ввів цей термін, відкриваючи знаменитий закон всесвітнього тяжіння. Задумуючись над природою руху небесних тіл, Ньютон чітко уявляв собі динамічний стан планет навколо Сонця, яке уявлялось не тільки геометричним центром їх орбітального руху, а і центром сили, яка примушувала планети весь час змінювати свій напрям руху. Сила, яка виходила від Сонця, як від центру орбітального руху планет і керувала цим рухом, по праву названа Ньютоном доцентровою. Це реальна сила, дія якої спрямована від центру до периферії як причинність, спадковість якої - утримання планет на коловій траєкторії.
Але ж чи узгоджується тут семантика слів з реальністю?
Якщо підійти до цього питання суворо принципово, то не узгоджується. Логічно, то такий процес колового руху найправильніше було б назвати доцентровим схиленням руху планетних тіл, де дійсно траєкторія руху планет відхиляється від траєкторії прямолінійного руху і змінює свій напрям в той бік, звідки діє впливова сила тяжіння Сонця - схиляється до центру тяжіння.
Якщо планети обертаються навколо Сонця з великою точністю за кожним циклом, то аж ніяк сам смисл такого постійного руху не дозволяє думати про якесь доцентрове прискорення, наслідки якого були б досить помітні за кожним обходом планети навколо центру тяжіння. Адже ж рух планети не відбувається по напрямі до центру тяжіння, як це засвідчує рух земних тіл, названий вільним падінням.
Далі Доцентрове прискорення - ч.2
(1 з 8)
