Яскравий спалах наднової… Збільшити блиск в сотні мільйонів раз - це значить викликати миттєве збудження всіх електронів кожного атома всієї маси матеріального тіла. Зірка в тому числі і Сонце випромінює світло поступово і досить тривалий час свого існування. Енергія, вміщена і кожному атомі зоряної речовини, поступово зменшується. Але згідно законів діалектики природи ця енергія нікуди і ніде і ніколи не зникає. А раз так, то вона десь повинна акумулюватися на певний час, щоб знову вступити в стадію руху.
Якби енергія зірок тільки йшла на зменшення і на постійну акумуляцію, зірки згасли б і Всесвіт, як така форма руху матерії, перестав би існувати іще до появи в ньому розумної істоти. Адже ж встановлено, що вічність існування матерії полягає в її вічному русі. А сам рух матерії варто розуміти не як механічний рух, тобто переміщення її з одного місця на інше, чи обертовий рух і тому подібне, а рух який породжує і сам механічний рух матеріальних утворень в його перехідних етапах вічного колообігу матерії.
Рух матерії іде по колу (вічний колообіг) чи по спіралі (вічний розвиток)?
Вічний колообіг матерії - це дуже абстрактне поняття в науці на даний час. Толком що воно собою являє в образному понятті по суті справи так і не зумів ніхто пояснити. Але ж в цьому і полягає і вся суть незрозумілості і таємничості. Звичайно, пояснення на прикладах як таких існують. Але вони досить примітивні і далі свого носа не сягають. Вони всього на-всього маленький кусочок розуміння великого поняття.
Значить, спалах наднових зірок - це також свого роду певний етап руху матерії на певному етапі свого розвитку. Але кажучи про вічний колообіг матерії з застосуванням поняття про вічний розвиток матерії, ніяк не вкладається ні в які рамки здорового глузду.
Тут повинен бути один вибір або поняття "вічний колообіг матерії" - це рух по замкнутому колу, або поняття про безперервний розвиток матерії, що являє собою безкінечний шлях спіралі. Якщо взяти до уваги останнє, то нічого тоді вживати термін "колообіг матерії". Адже саме осмислення поняття само говорить, що все іде по колу. А раз по колу, то виходить що він замкнутий. Якщо ми притримуємося поняття про вічний колообіг матерії, то навіщо тоді плутати з поняттям про вічний розвиток матерії. Ці два поняття так сумісні, як вогонь з водою. Та спробуй довести це тому, хто це бездумно "обдумав", тобто механічно засвоїв та зжився з таким.
Безумовно немислимо довгий шлях розвитку матерії кожному буде здаватися вічністю. Але якщо добре придивитися до всього оточуючого матеріального світу і у всій повноті його різноманітності, то вже досить добре стає зрозумілим питання про вічний колообіг матерії по замкнутому колу, а не по нескінченній спіралі. Спіраль - це початок і кінець завжди, якою б не була спіраль багатовитково величезна по часу і простору.
Давайте по-іншому подивимось і відзначимо розвиток матерії, і досить узгоджено з поняттям про вічний колообіг. Те, що матерія вічно розвивається, безперечно, вірно. Але це поняття варто осмислювати інакше, з іншим підходом до подій, що відбуваються в її русі. Він являє собою досить довгий шлях пропорційний часу від певної умовної точки, від якої починається і на якій закінчується. Початок породжує кінець, а кінець породжує початок. Ось і вся схематичність вічного колообігу матерії з поняттям про її вічний рух. Але кажучи про це, не варто думати про все-об’ємний простір Всесвіту, мовляв, Всесвіт почав жити, значить колись настане його кінець. Це в корені невірно буде. Матерія не зникає, а разом з нею не зникає Всесвіт.
Всі окремі шматочки Всесвіту між собою взаємопов’язані
Поняття колообіг матерії стосується всього простору і часу, але поняття розвитку матерії стосується якогось певного відрізку як часу, так і простору у Всесвіті, де те і інше залежне від загальної сумарності простору і часу взагалі. Кожний куточок Всесвіту, а він визначається домінуючим матеріальним утворенням, знаходиться в один і той же час на різному шляху розвитку вічного колообігу матерії. В одному місці розвиток вже підходить до вихідної точки, а в іншому лише від неї починає відходити. І як перше супроводжувало і допомагало відновленню другого, так і друге допомагає першому. Хоч ми і будемо називати ці окремі куточки Всесвіту локальними, але розуміти варто їх не відокремленими, а цілком органічно пов’язаними один з другим Всього Всесвіту - галактик з галактиками.
Адже до нас від інших галактик світло то приходить? А воно приходить недарма і не даремно. Так же само не йде даремно світло і до інших галактик і від нашої. Як зоряна система між собою міцно зв’язана, як зоряні системи пов’язані між собою в галактиці, так і галактики зв’язані між собою у Всьому Всесвіті. І нічого думати, що сонячне проміння розсіюється в космічному просторі даремно, так же само, як даремно ми відшуковуємо в межах Всесвіту сукупність антиматерії.
Та ж сама дуже добре знайома нам речовина і приховує в собі передбачувану антиречовину. Роздільність їх існування немислима. Звичайно, дивна поведінка елементарних частинок і породжує в нас думку про існування антиматерії.
Щоб зірка збільшила спалах в сотні мільйонів разів - це не просто здивування від фокуса. Тут є над чим задуматись.
Причини і результат світіння нової і наднової зірок кардинально різні
А насамперед почати з аналізу відомого, щоб відшукати невідоме.
Світло або світіння - це справа електронів: вони породжують його.
Чому ж так, що кожна зірка світить, але світяться всі вони однаково тільки з помітним відхиленням в ту чи іншу сторону: сильніше-слабше. Якби багато зірок світили так, як наднова, тоді не викликало б в нас здивування. Вважали б це явище нормальним і вкладали б нього наявні поняття про електрон. Але тут вбачається явна ненормальність.
Нормальністю вважається світіння звичайних яскравих зірок. Чому вони яскравіше світять на перших початках своєї появи, нам вже відомо, якщо уважно вдуматися в енергетичний стан електрона первинної начинки зірки. Теж саме зрозумілим стає, чому відбувається яскравий спалах нової - новонародженої зірки. Але в цей класичний механізм ніяк не вкладається поняття неймовірно величезного світіння наднової.
Причину такого світіння варто шукати в самих фактах поняття про вічний колообіг матерії в рамках її розвитку плюс відомості про природу електрона.
На тому місці, де виник спалах наднової зірки, не була помічена хоча б маленька зірочка. Але після спалаху завжди виникає ледь помітна слабенька зірочка, опоясана ореолом туманності. До прикладу цього може бути Крабовидна туманність. Нова зірка, коли народжується, також не дає про себе знати наперед. Природа нових зрозуміла. Про наднові поки що в наявності факти спостережень.
Особливості наднової – яскравість і викиди речовини
За даними спостережень, при спалахові наднової зірки блиск збільшується в сотні мільйонів раз. Потужність випромінювання в максимумі блиску сягає 1044 ерг/с, тобто перевищує яскравість 10 млрд. зірок, таких як наше Сонце. Тривалість такого грандіозного випромінення триває біля 4-5 тижнів, з подальшим помітним ослабленням. Спостереження за випроміненням та газовими туманностями на місці наднової показали, що спалах супроводжується викидами речовини з надзвуковою швидкістю.
Головними опорними точками для роздумів будуть: багатократна яскравість і викиди речовини, що утворила газову туманність.
Вибух то вибух зірки - це само собою зрозуміло. Але чому відбувається вибух і чому викидається із зірки речовина, і де вона там могла взятися - ось саме головне. Поняття про те, що зоряна речовина - це плазма термоядерних реакцій, ніяк не в’яжеться з поняттям про фізичну речовину, із якої утворилась газова туманність.
Газова туманність - це накопичення дрібних часточок речовини в вигляді атомів чи молекул хімічних елементів і їх з’єднань.
Пил - це не газ. Крізь газ ми спостерігаємо окремі галактики, а крізь пил?
А це вже говорить, що являє собою туманність. Виходить, поняття "туманність" як речове утворення із цілком сформованих атомів і молекул, повинно і дати перший привід до припущення про її природу ще до часу вибуху. Бо ніяк, імовірно, неможливо одним помахом палички, де зоряна речовина в стані плазми - іонізованих атомів, створити повноцінні атоми і молекули. Це одна і та ж матерія, але в різних станах і періодах свого розвитку.
