Для виникнення цивілізації потрібен час і відповідні умови, тобто їй потрібно пройти певні етапи еволюційного розвитку за достатньо великий проміжок часу. Якраз ці обов’язкові природні вимоги не витримуються для високорозвиненої цивілізації пігмеїв. Вона виникла раптово, так саме раптово і зникла, залишивши після себе мегалітичні споруди і залишки тих, хто зазнав нещадної деградації. Але ж цивілізація було, сліди її залишилися.

Щоб конкретніше підійти до розгляду речових доказів бувшої цивілізації, добавимо до пункту 3 (пункт 3 частини 5) іще пункти 4 і 19 (там же).

Пігмеї володіли інструментом для термічної обробки каменю 

Почнемо з пункту 19: Укріплення в Шотландії і Ірландії, гранітні кріпосні стіни, що краями оплавлені жаром великої температури. Можливо граніт оплавила блискавка? Ні, стверджують вчені.

Заперечення вчених вірне. Та факт залишається фактом: вплив величезної температури на краї гранітних кріпосних стін мало місце. Як і чим? Ось головна загадка. Припустити, що оплавлення граніту звичайним способом спалювання горючих речовин відкритим способом (нехай це будуть дрова, вугілля, нафта і т.п.) безглуздо. Ефекту не буде.

Значить, будівельники кріпосних стін володіли досить високими знаннями і вмінням створювати високі температури, за яких міг плавитись граніт.

Оплавлення гранітних стін по краю (мабуть не помилимось, стверджуючи що по зовнішньому) переслідувала ціль іще більшої неприступності твердині.

"Маленький народ" ми вважаємо за всіма ознаками народом високорозвиненої цивілізації.

Ми можливо досягли рівня цивілізації пігмеїв 

В даний час і ми стали на сходинку високого розвитку цивілізації. Значить і ми повинні володіти якимось науково-технічними досягненнями, якими володіла і минула цивілізація. Так як це був розвинений народ високої цивілізації, то і в них повинно було бути те, чим ми володіємо в теперішній час. Тут справа стосується методів обробки твердих порід типу гранітів і базальтів.

Про всі можливі і неможливі методи обробітку каміння механічним способом будемо розглядати пізніше. На теперішній момент нас повинен цікавити метод обробки термічний. Чи існують такі методи в теперішній час. Так, існують.

Вже давно розроблені, випробувані і використовуються різного роду різаки (реактивні, плазмоні, лазерні і т.п.) як для обробки і підгонки як кам’яних матеріалів, так і для видобутку цілих кам’яних блоків.

Ми дивуємся досягненням людського роду древніх часів і цілком оправдано визнаємо його повелителем високорозвиненої цивілізації. Але ми взнаємо про існування колись в старину високо розвиненої цивілізації тільки тепер. І тільки лише тепер тому, що ми самі створюємо її, усвідомили її велич і могутність, на конкретних прикладах щоденного життя бачимо її плоди. Ми обдумано усвідомлюємо, який довгий життєвий шлях повинно було пройти людство в поту чола, щоб створити цю велич.

І чим більшої досконалості ми досягаємо, тим глибоко проникливіше наша думка в найбільш віддалені часи минулого, звідки все більше дістаємо речових доказів високого розвитку людського роду.

Ми із здивуванням сприймаємо речові докази про розвинену людину древніх часів. Та чи ставимо ми не на словах, а хоча б подумки на ваги людину сучасної цивілізації і людину стародавню? Мабуть, ні. Це здається надто принизливо. Як не є, але ми реально оцінюємо речі. Та чи завжди? Кожний із нас, хто живе в ХХІ столітті, ніяк не дозволить собі звеличити вище себе людину глибокої древності і сказати, що вона  була більшого розвитку як в науковому, так і в технічному відношенні. Те, що створюється розумом і руками сучасної людини, не створювалось і не могло бути створеним найдревнішими. Немає на те відповідних доказів і якісно і кількісно. Так, це вірно. І ніхто не дорікне за неправоту. Та все ж...

Та все ж, якщо поставити запитання сучасній, найбільш розвиненій людині, як пояснити, наприклад, загадковість мегалітичних споруд старовини, не кажучи вже про багато інших речах, вона відповіді не дасть. А не дає відповіді чому? Та тому, що вона сама ще не досягла такої досконалості творити подібні чудеса. Можливо сучасна людина перевершила багата в інших галузях науково-технічного прогресу, та в деяких, можливо, ще не досягла.

Із слів сказаного може виникати думка, що мегалітичним спорудам пігмеїв надається якесь особливе значення, як творінню незбагненному в теперішній час. Ні, не це мається на увазі. Мегалітичні споруди можна повторити в сучасний вік цивілізації. Та чи доцільно витрачати такі великі засоби і працю? Лише для того, щоб довести? І без цього цілком зрозумілі можливості сучасної людини. А чи не з такою ж думкою дивилась людина в той час на доцільність споруд і витрат праці? Та, можливо, для нього це давалось легко. Головна задача ось саме і полягає в тому, щоб відшукати, розгадати цю легкість незбагненного нами їхньої праці.

Сліди присутності пігмеїв – це залишки великих виробництв 

Мегалітичні споруди пігмеїв - це всього лиш загадковий об’єкт дослідження, як ширма, за якою повинно приховуватись ще більше і ще важливіше; як занавіска, яку нелегко одним помахом підняти. Але якщо в дійсності її можна буде підняти і заглянути іще далі, тоді чого доброго, відкриються ще більш загадкові і істинно проблемні питання таємниць світобудови.

Спробуємо. Немає сміливості без зухвалості, як і зухвалості без сміливості. Кому ж бути зухвало впевненим як не нам, тим хто живе і познає, вміючи знати і незнане уявляти, та й фантазію в істину втілювати.

Зімбабве... Так, кам’яна кладка дійсно викликає здивування. Мільйон чи біля того гранітних плит, акуратно обтесаних приблизно до одного і того ж розміру: 15х30 см.

Скільки праці потрібно було докласти, щоб безформні брили твердішого каменю перетворити в геометрично правильну форму. Джессоп робить попередній підрахунок - 10 тисяч тон твердого каменю пішло на цю кладку. 10 тисяч тон - це чистого матеріалу, а скільки тоді повинно бути відходів? Адже не всі брили, імовірно підірваного каменю, могли бути придатними для подальшої обробки. Якого ж розміру тоді повинен бути кар’єр за місцем видобутку граніту? Та це немає значення.

Головне і найбільш загадкове те, що плити із граніту оброблені і дуже майстерно підігнані одна до одної. Адже це надто тверда порода каменю! Чи можна собі уявити, щоб це була чисто фізична праця каменярів? А якщо ми будемо на це посилатися, то тоді стає незрозумілим із якого матеріалу мав бути інструмент і яка його мала бути кількість, щоб обробити на стільки багато - 1 мільйон "цеглинок". Це по-перше. По-друге. Якщо припустити, що обробіток каменю відбувався вручну, то це означає відбивання маленьких кусочків від цілого повинно бути з такою точністю, щоб не захвати зайвого і не заглибитись нижче наміченої поверхні. Брак і невідповідність розмірів. А якщо грані плиток гладенькі, то тоді вони мали піддаватися шліфовці і поліровці. Чи мислимо це? Адже їхні гранітні плитки застосовувалися для кладки точно так же, як ми застосовуємо цеглу.

Або іще. Поверхня граней шліфована, вирівняна для точної підгонки одна до одної. На чому тоді їх можна було шліфувати та так, щоб поверхня була гладенькою і площина була правильною. При сучасних технічних засобах досягти такої точності можна на спеціальних алмазних кругах. А алмазний круг - це машина. А пігмеї мали такі машини? Звичайно, важко сказати стверджувально, спираючись на наші уявлення про технічне забезпечення древньої людини. Та тим більше, що до цих пір не знайдено яких небудь слідів механізмів, крім механічного обчислювального із Антикітери.

Говорити про примітивний спосіб шліфовки граней немає сенсу, бо такий спосіб сам себе видавав би. На ньому певної точності та іще в такій кількості досягти неможливо. Та й нерозсудливо відшуковувати виправдання йому.

Словом, висновок один: це не ручний труд. Тоді який же якщо і не механічний? Загадка.