Як приклад фактичного матеріалу про пігмеїв наведемо дані про загадкові малюнки із Валь-Камоніка в Європі, на території Італійських Альп. Про історію і перші результати розкопок, описав французький археолог Еммануель Анаті в своїй книзі «Цивілізації Валь Камоніка». Це свого роду звіт про відкриття слідів древньої цивілізації та розвиток її древнього мистецтва, з приведенням відповідних знімків. На одному із малюнків зображено дві танцюючі фігури людини. Спробуємо самим подумати над їх змістом і задумом художника.

Правильні обриси і пропорційне співвідношення фігури людини говорить про талановитого митця старовини.

Все було б простим і зрозумілим, якби художник не добавив би до фігурок неприродних домальовок. Чи випадково це? Ні. Творча фантазія? Теж ні.

Танцюючі фігурки – люди в космічних обладунках 

Танцюючі космонавти Малюнок, що зображує танцюючих людей, виглядає зовсім незвично згідно наших уявлень про старовину і за порівнянням з реалістичними малюнками такими ж печерними.

Саме головне - один штрих - це майже повітряний ореол навколо голови кожного. Тут манера зображення фігури людини зовсім інша.

Якщо в попередньому малюнку динаміка руху ледь помітна, то тут вона показана у всій своїй повноті. В цьому і полягала ціль художника. Він зобразив віртуозну динамічність і легкість рухів, наче вони танцюють в повітрі.

Почнемо з самої верхньої частини фігури людини. Навколо голови кожного ореол з тонкими шипами неначе невід’ємна частина людського тіла. Кінці дуги ореола наглухо закріплені з плечами людини. Що це? Прикраса? Ритуал? Не схоже. В жодному місці ця надбудова не торкається ні до голови, ні до шиї. Але вона жорстко і надійно закріплена, якщо не подається під час динамічного і енергійного руху.

Чи не в такому вигляду розглядав древній художник тих же самих космонавтів в скафандрах? Художник із Італійських Альп бачив космонавтів з близької відстані так же саме, як і художник із Тассіли. Першого поразило враження зовнішнього виду космонавта, його одежа, другого - легкість динаміки руху - танцю. Ось і кожний художник згідно свого враження і відобразив по-своєму того ж прибульця.

Другому художнику також добре запам’яталися окремі деталі скафандру - це амортизуючі нашивки на шоломі. Він тільки передав їх ребристість в формі променів Сонця. Інакше їх передати не було можливості через те, що одночасно йому хотілося показати, що голова людини всередині шолому вільна і що під сферичною формою дивного вбрання знаходиться саме людина, а не якась там інша голова. Не випадково художник вибрав такий прийом замальовки фігури людини. Його могла дивувати зовнішня одежа - скафандр, але він добре зрозумів, що під покровом одежі прихований справжній образ людини. Якщо було б передати його на малюнку лише за зовнішнім виглядом він буде нагадувати собою більше щось загадкове і таємниче, а може бути і страхітливе. До цього художник не прагнув.

Як видно враження від прибульця було приємне. Та й сам характер малюнка показує не агресивне, а людське добросердечне відношення космонавтів до корінних народів. Чим вони могли виразити свою доброту до зустрічного мешканця планети? В першу чергу своїми мирно налаштованими звеселяючими динамічними рухами. Незрозуміло, що тримають в руках танцюючі. Можливо, це подарки.

Древній художник вмів добре спостерігати за динамікою руху людини під час танцю. Він скоро підмітив важливу рису стрімкого і легкого танцю, силу ніг. Придивимось уважніше до ніг танцюючих.

Чи не заставляє нас задуматися над такою, здавалось би дрібницею, чому пальці ніг чи носок витягнуті до низу до землі, неначе в сучасних балерин? Особливо це чітко підкреслено в поставі лівої ноги танцюючого зліва. Це вже не природне положення ступні, коли людина жорстко відчуває під собою твердий ґрунт. Таке ж саме положення ступні, танцюючого справа. Про що ці штрихи малюнка кажуть?

І не дивно. Якби космонавт-землянин ступив на поверхню Місяця, де сила тяжіння в 6 раз менше, можна уявити собі, який би вигляд мав гопак.

Можна було б іще роздумувати над підміченими штрихами малюнку, та, здається, і цього достатньо.

Африка і Європа - це два самостійних континенти планети Земля. Тассілі в Сахарі і серце Італійських Альп - це два дуже віддалених один від одного місця.

Як в одному, так і в другому місці печерна людина відобразила одну і ту ж подію: появу незвичайної людини. Згідно такого факту можна судити про кількість прибульців або про їх швидке пересування по всій планеті. Те, що прибульців було багато на Землі, повідують мегалітичні споруди на різних континентах в різних місцях світу. Але як уявляла собі печерна людина множинну кількість прибульців? Чи не викликало це якогось враження в печерної людини? Чи не намагалася вона відобразити це в своїх малюнках? Можливо це і невірно, та думка чомусь схильна до позитивної відповіді.