Величезні кам’яні кулі на терні Коста-Ріки – це ще один із можливих дарунків «маленького народу». Їх призначення та як вони виготовлялися, цікавить сучасників вже не одне століття. Та здогадуючись про технології, знаряддя, якими володіли пігмеї, їх можливості, імовірно, - це не така вже й загадка…
Продовження, початок статті "Пігмеї"
Схожість кам’яних куль Коста-Ріки та інших мегалітичних споруд планети
7. (Пункт 7 частини 5). Кам’яні кулі, діаметр сфер яких сягає 2,5 метрів і для сучасної людини представляє значний розмір. Але ж їх виготовляв "маленький народ", той же самий володар могутнього знаряддя праці, за допомогою було побудовано ним багато мегалітичних споруд. Ніяк неможливо змиритися з думкою, що кам’яні кулі могли бути виготовленні зовсім іншим народом раніше чи пізніше часу мегалітичних споруд. Як перші, так і другі загадкові своїм процесом виготовлення. Як перші, так і другі виготовлялися із одного і того ж твердого матеріалу.
Дивує нас і точність виготовлення куль. Але якщо послатися на те, що і кулі були виготовленні за допомогою тих же плазмових пальників, як багато попередніх кам’яних речей, то і тут загадковість зникає.
Звичайно, під час їх виготовлення без шаблону чи якогось іншого вимірювального приладу не обійтись. Залишається незрозумілим, як виробники перевертали величезну кам’яну брилу, щоб надати їй правильної геометричної форми кулі. Логічне, оминаючи розгадку, випливає так: якщо поруч навіть немає слідів добування каменю на місці, то його привозили звідкись. А якщо в них було достатньо сил перевести кам’яну брилу на віддаль, то і в них вистачало сили повертати її під час обробки і надавати їй кулеподібну форму.
Суть загадковості куль полягає не в їх самому виготовленні, а головна загадковість - це в їх призначенні.
Про те, що їх було легко виготовляти тодішнім майстрам, вказує сама кількість таких: багато сотень штук. Для чого вони в такій кількості? Адже це не блоки правильної, із яких можна було б побудувати споруду, та не встигли, і вони залишились розкиданими. Зовсім ні. Ці вироби мали інше - своє певне призначення. При чому слід зазначити, що значення їх було великим. Навіть орудуючи плазмовим пальником, людині із "маленького народу" легше було б виготовити із того ж матеріалу плиту чи прямокутний блок для кладки стіни споруди, ніж надавати йому кулеподібну форму. І на наш погляд здалось би більш доцільним виготовляти плити для споруд, ніж кулі, які нікуди застосувати. Але якщо їх виготовляла людина уміла і знаюча, то він теж міг думати логічно про доцільність затраченої праці. Значить висновок один: вони йому були потрібні більше, ніж сама споруда. А тому він і не рахувався з затратою праці.
Нас дивує вражаюча таємниця: якщо базальтових голів "є в наявності" не більше 2-3 десятків, то куль - багато сотень. Отака кількість куль іще раз говорить про величезне значення таких для тодішнього народу.
Те, що поблизу немає ніяких слідів виготовлення їх на місці (інструменту, кам’яних відходів) не є такою вже великою дивиною. Кулі могли бути завезені навіть з віддаля в готовому вигляді. Їх можна виготовляти і за місцем видобутку каменю. Це більш вірогідно. Навіщо таскати кам’яну брилу з зайвим вантажем, якщо від нього можна позбавитися за місцем видобутку - в кар’єрі. Навіщо збирати цей зайвий вантаж як відходи на місці призначення куль, якщо відходи там не потрібні. Кам’яні кулі - не "цеглинки" Баальбекської веранди. Якщо цей "маленький народ" володів силою дістати плити 20х5х4 м із масиву і підняти їх в гори, то кулі набагато легші плит Баальбекської веранди.
Загадка призначення кам’яних куль
І так, кам’яні кулі доставлені на місце призначення. Навіщо?
Кам’яні кулі розкидані не хаотично, а мітять собою контури гігантських трикутників. Більше того, деякі з куль хтось викотив на височенні гірські вершини.
Тут думка сама мимовільно забігає в сторону фантастики. На нашій планеті колись жили не велетні, а гіганти. Не вникаючи в суть трудності виготовлення куль, можна думати, що діти гігантів грали кулями, як в кеглі. Скотиться куля з гори, і виб’є шарика з трикутника. Хто більше очок... І тільки діти приготувались пограти, як раптом їх відкликали, і вони більше не повертались до гри.
Фантазія фантазією, а обставини справи серйозні.
Будемо невпинно дотримуватися однієї і тієї ж думки: кам’яні кулі теж справа рук "маленького народу". Навіщо їм знадобилося розставляти кулі в правильні трикутники а деякі з них викочувати на вершини гір? Як випливає, для цього була необхідність. Яка необхідність?
"Маленький народ" маленького зросту. Орієнтири для того, щоб не заблудитися на місцевості? Тоді б вони вздовж доріг чи стежок виклали б звичайними кам’яними брилами. Однак, якщо припустити, що в тій місцині існувала рослинність, дерева вище куль, і останні будуть ховатися за ними. Такий "маленький народ", а затіяв виготовлення таких "великих речей". Вже наводилися приклади співвідношення росту тодішньої і сучасної людини з відомими виробами. Якщо взяти співвідношення розмірів і прирівняти до сучасного людського зросту, то перед нами кам’яні кулі виглядали б біля 8 метрів в діаметрі якщо не більше.
Ну, для чого така велика річ, якщо ми нею не користуємося? Тільки для того, щоб її десь поставити на відстані і її нам було видно за необхідністю. Не інакше. Можливо і так же саме роздумували пігмеї.
Якщо ми розмістимо ці кулі в правильні трикутники, то чи зможемо бачити їх всіх зразу, тобто тримати в полі зору? Малоймовірно. Для якого користування в наземних умовах?
Кам’яні кулі Коста-Ріки – можливі повітряні орієнтири
Зовсім інший ефект ми можемо спостерігати, якщо будемо дивитися з повітря, з великої висоти. Розміщення величезних предметів на місцевості в певному порядку вже може нам про щось говорити: або напрямок переміщення, або саме місце посадки подібно до аеродрому для сучасних літальних апаратів.
Чим більший предмет в розмірах, тим він в більшій степені може бути помітним на великій віддалі. Але є іще кам’яні кулі і на гірських вершинах. Можливо, вони того ж призначення. Правильний трикутник ми можемо помітити з великої висоти, якщо знаходимось над ним. А якщо далеко в стороні? Ми його можемо помітити? Важкувато. Скоріше всього ми побачимо одиноку кулю, що знаходиться на підвищенні. Знаючи, що одинока куля чи декілька таких знаходиться на одному і тому ж місці, можна впевнено рухатись до місця розташування трикутників. Як видно, кам’яні кулі на вершинах гір є першими додатковими орієнтирами для пошуку орієнтирів основних.
Тут розмірковування іде так, ніби пігмеї живуть і будують свої загадки в наш вік. Наша свідомість ніяк не може змиритися з думкою, що в давнину були літаки, тобто людина була володарем повітря. Погодитися з такою думкою неможливо ще й тому, що немає яких небудь найменших ознак, простіше кажучи, ржавих гвинтиків від тодішніх літаків. Ось слідів-то, як речових доказів зовсім немає, а ось кам’яні кулі кажуть про підкорювачів повітря. Та ще якої висоти?
Можливо вони мали власні крила? Схиляти свою думку і цю сторону - це ще гірше необґрунтованої фантазії чи глузування над самим собою. А факт залишається фактом - кам’яні кулі і їх незвичайне розміщення були лише для тих, хто дивився на них на відстані з повітря. Так вже сам по собі випливає висновок на основі логічних суджень про реальні речі, що мають місце на нашій планеті.
Чи може похитнути цей висновок які-небудь інші припущення? Якщо такі і виникнуть, то все одно вони не підшукають під себе настільки міцного ґрунту, щоб встояти на ньому.
Як видно із логічних суджень, що нібито є бажання сказати, що пігмеї були настільки могутнього розвитку, що і підкорили повітря. А місце розміщення куль - посадкова площадка для літальних апаратів. Робити стверджувальну відповідь на це питання не будемо. Про все скаже сукупність багатьох висновків, якщо всі вони узгоджуватися будуть між собою не залежно від наших думок і уявлень про древній світ.
Далі Пігмеї – малюнки на плато Наска – вказівники для повітроплавців
(12 з 29)
