В даному випадку нас цікавить: чи можуть місячні моря розміщуватися вище загального рівня поверхні. Лава викидалася на вже затвердлу кору, тобто на ділянки Місячної поверхні, які являли собою закам’янілу масу, подібну до континентальних рівнин, але з деякими відмінностями: на цих ділянках не було ніяких кільцевих структур і взагалі яких небудь гірських споруд. В цьому багато і сумніваються: якби, мовляв, лава затопила материкові області, то не могла ж вона бути такої потужності, щоб затопити високі гірські споруди в декілька кілометрів. Ці ділянки по часу лавового вивержень були зниженими, про що і розказують деякі інші «моря» не з центральної частини.

Вивержена лава, заливши ці області, як би підняла їх рівень ближче до загального рівня. Але чим ми можемо бути впевненими, що лавові виверження не повторювались по декілька разів на одному і тому ж місці? І про таке можна припускати. Центральна частина диска видимої сторони з моменту зміщення ядра являється найбільш активною зоною. А якщо в дійсності неодноразово відбувалося виверження лави, то це вже само дає зрозуміти про нарощування пластів. Це одна сторона.

Інша сторона впливової дії на підвищення рівня утворених «морів» – це вплив сил тяжіння Землі на місячне ядро, яке підіймає і випирає центральну частину видимого диску.

І ще одне. Якщо ми будемо вважати затвердлу місячну оболонку як замкнуту посудину, що містить розпечену масу речовини. А всередині цієї посудини постійно виникає тиск, що перевищує сили гравітації. Плюс до цього пошкоджену цілісність оболонки в цій області. Іще плюс тяжіння місячного ядра до Землі. То все це разом взяте створює умови нарощування планетного тіла однобоко – на видимій стороні. (Про розширення на видимій стороні свідчать океани, на протилежній – таласоїди.)

А нарощування потужності кори відбувається за рахунок розпечених мас, що викидаються на поверхню затверділої оболонки по часах бурхливих внутрішніх процесів. Це з одної сторони. З іншої – остигання підкорових внутрішніх оболонок. Але так як ми маємо справу з місячною поверхнею, повернутою до Землі, то потовщення її відбувається за рахунок першого. Тому місця з порушенням «герметичності» місячної кори і були в свій час накопичувачами товщини і формування пологих чи рівнинних підвищень. Це – «моря».

Уважно роздивившись знімки місячної поверхні, ще раз можна переконатися в тому, що лавові виверження неодноразово проявлялись на одному і тому ж місці, заливаючи простори не лише «морів», а й континентів, підтоплюючи окремі гірські споруди і цілі гірські масиви. Але так як колір материкових рівнин не співпадає з кольором «морів», тому і встановилась така різниця. Речовина морів порівняно з материковою набагато молодша і свіжіша.

Як зразки таких величезних лавових вивержень є і на нашій планеті – це гірські плато.

І ще один фактор – головний – моря утворились за рахунок розширень. Про це говорять розірвані крайові кратери в тих же морях.