Вирівняне дно крупних кратерів являє собою застигле магматичне виверження, яке сталося під час кратер-утворюючого процесу. Крім Марса, про це найкраще розповідають кратерні утворення на Місяці, де людина зблизька могла побачити і достеменно встановити істину. Найпершим доказом такого можуть бути лавові озера на валу крупного кратера Копернік. Та і сам загальний вигляд будови будь-якого крупного кратера аж ніяк не дозволяє думати, що після кратер-утворюючого процесу зруйновані гірські породи планетної кори в холодному стані самі по собі могли рівненьким шаром розсунутися по всій площі на дні. Абсурд. А звідки речовина текучої властивості могла взятися в кратері, відомо. А тепер подумаємо над станом речовини у часі, що виповнила утворену заглибину у корі…
Речовина, що заповнила утворену заглибину у корі на місці утворення грабена. Що вона собою являє - це та сама речовина, з якої складається кора, тільки переплавлена, чи, може, зовсім інша з іншими фізичними властивостями? Напевне, то речовина зовсім іншого мінералогічного складу, з іншими фізичними властивостями. Навіть на нашій планеті в місцях дії вулканів ново-вивержена речовина відрізняється від тієї, з якої складена кора оточуючої області. Таке ж саме властиве і Марсу, і Місяцю.
Розглядаючи один із знімків поверхні Марса, ми бачимо, якого контрастного забарвлення речовина, що виповнює ланцюжок крупних кратерів. Речовина набагато темніша у порівняні з фоном оточуючої марсіянської поверхні. І от що сталося б, якби в області раніше згаданого ланцюжка кратерів виникла тріщина і розрісся грабен? Якого він був би кольору? Що сталося б з тими кратерами? Безумовно, вони розламалися пополам. Але чи залишилися їх половинки цілими? Запитання нелегкого порядку.
Здавалося би, згідно їх обширної площі кратери повинні були б розламатися по осьовій лінії загального напрямку. І таке цілком зрозуміле, адже ж менше потрібно було б прикласти зусиль по прямій, ніж по околичній, обминаючи кожен кратер. Природа завжди оптимальна.
Але чи завжди воно так, як нам здається? Подивимося. Почнемо з найелементарнішої постановки запитання. Де буде більш податлива для утворення розлому зона кори там, де збережено її монолітність чи там, де порушена така монолітність? Звісно, що там, де порушена. Про таке вже і доведено.
Наступне запитання: що являє собою з фізичної точки зору як фізичне тіло оточуюча ділянка кори навколо новоутвореного кратера і що являє собою речовина, що виповнила новоутворені кратери? Однакових фізичних властивостей вони будуть? Звісно, що неоднакових. Ділянка кори, що оточує кратер, зазнала в свій час впливових сил руйнації. Вона пронизана безліччю тріщин, зсувів і різних деформацій. А це все разом взяте якраз і визначає її порушену монолітність вздовж усього ланцюжка кратерів.
Що ж являє собою речовина, що виповнила кратери? Це не що інше як монолітна маса, що остигла після виверження з надр. Дана речовина могла в певній мірі зазнавати якоїсь деформації лише під час остигання й осідання. А взагалі речовина, що виповнила кратери в ланцюжку, між собою більш спаяна і набагато міцніша на розрив чи на розломи в порівнянні з речовиною оточуючої ділянки кори, тим паче уже розбитої вибухами. Тому при виниклих внутрішньо-планетних рухах, внаслідок яких повинно статися розходження блоків, границя такого розходження накреслюватиметься тільки в ділянках найслабше зв’язаних між собою, тобто в місцях руйнації монолітності - де тріщина, по зсувах і інше. Так як ділянка кори, зайнята під кратерами, якраз відповідає таким умовам, то розлом загального напрямку буде визначатися і проходити по найбільш ослаблених руйнацією місцях. Тому тріщина піде не через кратер, а обмине його.
Чи не таку саму картину ми бачимо на знімку "Марінера-9". Чітко виражена біла полоса через піддослідний кратер - не вершина гірського хребта, що виник по основній лінії грабена, а вінець північної частини кратера. Чаша кратера нагадує собою лійкоподібну форму, що зберегла свою цілісність завдяки міцно спаяних переплавлених порід, що були вивержені з надр. Від цієї чаші відступила на північ величезна півкругла стіна, утворивши дугоподібне провалля шириною в декілька десятків кілометрів.
Щоб не відхилятися від основного напрямку розмови, більш детально про природу такого утворення, як про типове явище в одних випадках і аномальне в других, варто поговорити в окремому і стосовному до цього розділі дослідження.
Наступний кратер, що нижче піддослідного, його західна частина уже не зберегла своєї первозданної форми. Якщо верхній виражений чіткими обрисами вінця, то нижній цього позбавлений. Замість чітко окреслених ліній спостерігається розривне порушення бувшого кола, що тепер має вигляд окремих фрагментів кратера, розсічених глибокими прірвами і широчезним ровом. В центральній частині цього кратера уже добре видно гірський хребет, що розділив його на дві половини.
(2 з 5)
