Кожен геологічний період розвитку планети залишив свій відбиток, але не повсюдно на земній поверхні, а місцями, окремими місцями. І якби навіть уявити собі, що в свій час сучасні материки були повністю покриті водним простором, і то виниклі тоді відкладення не могли поширюватися повсюдно, а лише локалізовано, тобто в тих місцях, де вони проривалися на поверхню.
А тому розглядаючи сучасний розподіл накопичення осадів, вчені приходять до висновку про неодноразові наступи і відступи моря на сушу. Чи вірно це? Сумнівно.
Важливість зовнішнього середовища при виверженні
Якось склалося в науці думка, що існуюче чергування шарів осадових порід визначається з чергуванням відступу і зворотного наступу моря. Спитати б авторів такої думки, звідки морська вода могла приносити настільки величезну кількість матеріалу, щоб створювати з нього товщі тільки в певних місцях? Можна бути впевненим, відповідь не слідувала б.
Те, що найбільшими товщами осадові породи залягають в прогинах земної кори, ще не означає віддавати чільну роль воді. Звичайно, під час виникнення великих заглиблень в земній корі там концентрувалися маси води. Але вода в таких заглибленнях грала всього-на-всього тільки роль середовища, а не причини виникнення осадового матеріалу.
Саме середовище для вивержених порід має важливе значення не тільки як для розподілу матеріалу на поверхні, а як впливовий чинник на остаточне структурне формування. Не всі хімічні сполуки, тобто мінерали набувають однаковий вигляд у воді і в повітрі після виверження в розпеченому стані.
Це теж один з необхідних факторів пізнання самої природи формування земної кори.
Розломи як формувальники вигляду планети
Для того, щоб підготовлена кількість речовини в надрах планети з'явилася на поверхні, їй потрібен вільний вихід. А таким виходом і є виниклий розлом в затверділій оболонці колишніх виливів. Причиною виникнення розломів і будуть ті тектонічні сили, які, грубо кажучи, безпосередньо пов'язані з накопиченням матеріалу, який повинен бути викинутий з глибини на денну поверхню. Будь-яке виверження, будь то магматичне або горотворче, або газове, являє собою акт погашення внутрішньо-планетного тиску.
Але не так скоро робиться, як в казці йдеться. Різновид тектонічних рухів дуже великий. Бувають випадки, коли порція внутрішньо-планетної речовини з'являється на поверхні майже блискавично, а буває і так, що на саму підготовку викиду в наміченому місці йдуть сотні і навіть більше сотні років. Згадаймо вулканічне виверження вже в наші дні, як в Бразилії, коли серед білого дня на рівному кукурудзяному полі утворився вулкан. А новоявлений острів Суртсей біля берегів Гренландії?
Це всього лише тільки одиниці незначні за своїми масштабами, але й вони нам дають повне уявлення про більш грандіозні події в минулому. Про це вже згадувалося, що всі значні зусилля по формуванні обрисів Землі і акумуляція тектонічних дій на сучасний період зосереджена в водному басейні.
Всіх різновидів одного і того ж механізму появи глибинної речовини на поверхні не так-то легко розглянути в короткому викладі.
Найлегше піддається пізнання і розкриття механізму появи земної речовини на поверхні більш пізніх геологічних періодів, особливо в останній стадії визначення форм сучасних материків. Найбільше становить труднощів часів протерозойської і архейської ери. Дотримуючись загальних принципів динамічних рухів первісної земної кори, в моделюванні механізму розширення планети, деякі дані часом виглядають більш ніж фантастично.
Найбільш древні ділянки планети
Найбільш древніми ділянками земної кори вважаються кристалічні фундаменти. Такі розкидані по всьому світу. Разом з тим вони і являють собою ядра континентів.
Одночасно з розглядом питання про походження кристалічних щитів необхідно мати на увазі і платформи, які близько стоять до перших.
Згідно наукового визначення кристалічний щит представляє собою велику ділянку земної кори, на якій виступають на поверхню докембрійські породи. У рідкості вони прикриті незначною товщею осадових порід.
Платформа вже має деякі відмінні риси. Це велика ділянка земної кори, на якій можна виділити два геоструктурі поверхи: нижній - кристалічний і верхній - осадовий. Платформа характеризується відсутністю значних процесів складкоутворення, переважають коливальні рухи.
Загальним в цих двох геологічних утвореннях буде кристалічний масив. Але те й інше відноситься до докембрію, тобто до Протерозойської і Архейської ери. Якщо огульно відносити їх за часом, що налічує понад 5 мільярдів років, поняття про їх конкретний вік буде виглядати дуже розпливчато.
Платформа має кристалічний фундамент і має потужний осадовий покрив. Щит має тільки кристалічні породи. Все ж які з них буде старше, а які молодше? Сам розподіл накопичення осадів вже вказує на різницю у віці.
Якби задати таке питання вченому, безумовно, він вдався б до сучасних методів визначення віку за радіоактивними ізотопами. Не володіючи таким методом, доводиться користуватися методом зіставлення в поєднанні з відомим.
Будемо враховувати відомим те, що будь-які осадові породи, якими б вони не були пухкими або зцементованими, є виверженої масою з глибинних надр планети. Тут не будемо брати до уваги всілякі процеси їх пере-відкладення, які насправді мали місце, хоч і не настільки значуще в глобальному масштабі. Найбільш спірним питанням залишається питання про кристалічні породи. Вони так само не всі одновікові. Серед них є ще давніші і є молодші.
Будемо вважати, що найбільш древніми кристалічними породами з усіх таких будуть граніти і їм подібні. (Нехай підлягає перевірці). В цьому відношенні слід врахувати в першу чергу потужність і характер залягання, а потім поширеність в глобальному масштабі. Важливу роль відіграє і їх блокова структура.
А в науці, ймовірно, помилково прийнято вважати окремі блокові структури гранітів інтрузивними тілами. Інтрузія навколо них, але не вони інтрузією являються.
Далі Про формування планети -3- завдяки розширенню
(2 з 5)
