Вкоренилася думка, що таємниця походження багатьох геологічних явищ позбавляє можливостей наукового передбачення згубних проявів їх та пошуку закономірностей щодо виявлення корисного для суспільства. Звідси напрошується висновок: перш за все необхідно розкрити таємничий механізм цих геологічних явищ.

Ну, що ж, варто уваги простежити, як саме наука підходить до розв’язання даного питання та проаналізувати її сильні та слабкі сторони. Але можна наперед сказати, що перших крапля в морі, а останніх ціле море.

Що знаходиться в глибині нашої планети

Практично діяльність людини багато дечого дала  для впізнання природи. Багато і багато дечого вдалося взнати. Та от що взнано так і залишилося невпізнаним. Якби практичне ощупування було безмежним, то все-таки в кінці кінців колись можна було б дійти до впізнання тільки на основі практики. Та ба. Практика не безмежна, а обмежена. Вона має свою граничну межу, тоді як на противагу їй людина може скористатися своїм мисленням безмежним і безграничним. Це так би мовити два найосновніші фактори впізнання. Причім вони складають єдине ціле так як нерозривно пов’язані і немислимі один без одного. Тільки в співдружності вони можуть проникнути туди, куди не зможе ні один ні другий окремий ізольований один від одного.

 На даний час світова наука покладає всі надії на зверх-глибоке буріння земної кори. Це немислимо величезні матеріальні затрати. І що це дасть? Яку вигоду? Наперед можна сказати: дуже мізерну, яка не окупить і долі затрат.

Зверх-глибоке буріння, коли буде здійснено, то користь такого буде наполовину еквівалентна сучасним методам дослідження поверхні Місяця. Його знімки зроблені зблизька, неначе власними очима побачили, і все одно таємниця так і залишається таємницею. Точно така ж картина буде після зверх-глибокого буріння. Щоправда таке практичне дослідження може наламати чимало дров із деяких сучасних усталених уявлень. Наприклад. Коли все таки вдасться пробити гранітну товщу. І враз там виявляться наверстування осадових порід точнісінько таких, які знаходяться на денній поверхні. Як же тоді бути?

І ось небезпечно, що навіть і на це не звернуть уваги та такої серйозної уваги. Знайдуться такі, щоби захистити старі уявлення, почнуть чудово викручуватися та по-майстерному припасовувати, що особливо посідає вагоме місце в сучасній науці.

Чому такої думки? Не говорячи від себе, наведемо витримки з наукових праць. «…розшукові свердловини (більшість в нафтоносних районах) бурять на глибину 6-7 км. За їх допомогою детально вивчено будову окремих районів і структуру нафтових родовищ на глибині кількох кілометрів. На цих глибинах в земній корі знаходяться верстви загальновідомих осадових порід, будова яких принципово не відрізняється від поверхневих шарів». Хіба тут потрібні ще якісь коментарі?

На глибині 20 000 м і то як в яких місцях можуть бути виявлені запаси корисних копалин. Однак вони будуть непридатними для розробки. І на такій же глибині можуть бути виявлені наверстування піску як загальновідомої ширми, якою прикриваються цінні родовища майже під самим верхом. Як тоді розцінювати таке становище? Чи не ліпше примусити самого себе та поворушити мисленням, а ніж свердлити таку неймовірно величезну глибину? Кому що легше дається, те він і робить. Практик – це неук, але ентузіаст. Для себе він не бере нічого, але своєю невтомною працею збагачує інших. Його сама практична діяльність закріплює в його свідомості закоренілі і здебільшого помилкові уявлення, що граничать з примітивністю істини. Спробуй зробити крок до втручання і його діяльність. Випробувано, імовірно, вже неодноразово.

Розподіл гранітних мас на материках та відсутність його в морях і океанах відкриває досить цікаву сторінку із історії геологічного розвитку Землі. Доповнює її неоднакова потужність базальтового шару по всій сфері. Але чи намагався хоч хто небудь замислитись над цим?

В даному разі ведеться мова про внутрішню будову Землі. Хіба потрібно ще вагомішого практичного матеріалу за поняття про те що «земна кора зосереджена в заглибленнях поверхні мантії»? Це той трамплін, з якого можна стрибнути рекордно далеко в поняття про будову Землі і її хімічний склад в цілому, дотримуючись ще й того, що внутрішня будова мантії теж неоднорідна. «В ній на глибині близько 50 км під дном океану і 150 км під материками виявлена зона різкого заломлення сейсмічних хвиль – хвилевід».

Земна кора – продукт виплавки з речовини мантії

Якщо вважати земну кору продуктом виплавки легких компонентів з речовини мантії, то чому б не пошукати місця розташування важких елементів? І все то впирається в відсутність істинного поняття про походження земної кори. Не являлось би таємницею і походження базальтового шару. Різні гіпотези, різні міркування, а толку з того?

«Виплавка з речовини мантії гранітного шару заперечується». Просто диво, чим думав той, хто про це сказав? Мабуть… А якби йому отак по простому сказати, що гранітний шар і йому подібні матеріали являють собою ділянки первісної земної кори, що б він на це відповів? Якщо ж знову поклався на глибинне буріння, то слід зауважити, що таке не допоможе розв’язати проблеми. Іще більше розбіжаться очі на незвідане. Однак до самої лабораторії добуритися неможливо, щоб відкрити закономірність розподілу і розташування нашарувань певного мінералогічного складу. Виявити суть геологічних процесів найдавніших часів це не значить, що можна буде ототожнювати їх із сучасними. Не все ж бо по шаблону кується.

Зміна часу неодмінно тягне за собою і зміну механізму геологічних процесів. Якщо в певний період при певних умовах геологічного розвитку планети могла утворитися багатотисячна (в метрах) товща граніту, то вона не може утворитися такою ж тепер. І якщо раніше діялось «на відкриту» по принципу що в магазині, то і на вітрині, то тепер, є – та приховано. Природна лабораторія тепер більш замкнута сама в собі. Лише зрідка під час протікання бурхливих процесів викидається на поверхню планети. Наслідки більш помірної роботи лабораторії залишаються в її стінах, теж створених часом. По такому принципу живе не тільки наша Земля, а й Місяць та інші планетні тіла.

 Далі Земна кора – результат поступової виплавки внутрішньої речовини планети