Неабиякою перешкодою до групування островів океанів може бути сама віддаленість від континентів. Острів може бути з усіма признаками кори континентального типу, але місцезнаходження його на тисячі кілометрів від берега того чи іншого континенту аж ніяк не вкладається в поняття, що він може бути часткою його. Чи то велику, чи то на малу віддаленість від берега не слід опиратися. Адже був час в житті Землі, коли зовсім не існували океани типу сучасних. Лише розриви колись єдиного праматерика на окремі шматки та утворення віддалі між ними з пониженим рівнем земної кори створило умови виникнення на сьогодні відомих океанів та морів.
Продовження "Венеція Тихого океану"
І ще одна ознака островів континентального типу – це наявність осадочних порід тотожних континентальним.
Походження островів континентального типу
Острови континентального типу, що опинилися далеко в просторах океану, можна досліджувати методом зіставлення з причетним до нього материком, як це має місце в дослідженні подібності структур не тільки берегових ліній протилежних континентів, а й морфології зон, що примикають, наприклад, західних берегів Африки і східних Південної Америки.
При дослідженні островів континентального типу слід мати на увазі і ще одну важливу особливість. Острови, як уламки континенту могли відділятися від материнської твердині двома шляхами: простого відслонення і відслоненням гірського масиву, що виник на місці розриву між блоками. В такому разі острів може бути неподалік від берега, але нічого спільного в морфологічній побудові не може мати із сусідніми ділянками континенту. Особливо це стосується Західного побережжя усього Американського континенту.
Тотожність морфологічних ознак слід відшуковувати уже по другий бік гірського масиву.
Звичайно, сказане може здатися неймовірним. Але і не диво. Дана неймовірність – це сугубо власний погляд людини на навколишній світ з дуже малим багажем обізнаності з ним. А практичне дослідження по висловленому завжди може підтвердити. І от тоді вже більш серйозно постане питання вибору, кому вірити: собі чи фактам?
Імовірно, уже настав час конкретно підійти до розгляду питання природи самого острова Понапе і його загадковості.
Виникнення острва Понапе
В час катаклізму частина суходолу прибережної області тектонічним розривом була відділена і відштовхнута в сторону від основної маси материка. Причиною такого явища могли бути тільки серединно-планетні процеси невідомих причин по своїй природі. Надмірний внутрішньо-планетний тиск, що призвів до виникнення розломів у затверділій оболонці планети. Але і надалі він не вщухав. Безперервне зростання внутрішньо-планетного тиску позначалося на найслабших місцях на корі. А такими місцями могли бути тільки місця раніше порушеної цілісності – розломи. Само по собі стає зрозумілим, що внутрішньо-планетної сили уже потрібно було менше аби вивільнятися на зовні в зонах розломів а ніж в області незруйнованої затвердлої оболонки. Безперервне зростання внутрішньо-планетного тиску позначалося збільшенням ширини розломів, які в свою чергу заповнювалися водою. Безперервне розширення планети взагалі призводило до такого ж самого безперервного розтягування океанічного дна.
Навіщо вникати в подробиці досить віддаленого часу, коли і зараз при допомозі сучасних технічно-наукових досягнень вдалося достовірно встановити, що океанічне дно продовжує розширюватися і тепер.
Відколений таким чином континентальний блок кори все далі і далі з розвитком розширення дна океану відносився від материка.
З якою інтенсивністю проходило розширення океанічного дна і скільки на це потрібно було часу, наукою ще не встановлено. Однак, не зважаючи на відсутність точного часу, сам факт розширення не під сумнівом. Згадані острови якраз і являються свідками давно минулих катастрофічних діянь.
Тепер уже можна було б зробити спробу пошуку відповіді, чому частина споруд опинилася під водою.
Виникнення розломів і подальший їх розвиток в океанічне дно супроводжувався силами з внутрішньої частини планети. Розломи з усіма притаманними їм ознаками виникають лише в твердому фізичному тілі. Таким тілом являлася і зараз являється охолоджена скам’яніла оболонка планети – кора. Глибина розлому залежить від товщини затверділого матеріалу, під яким послідуюча товща перебуває в еластичному високотемпературному стані. І чим далі в глибини планети, тим в більшій мірі розігріта маса з більшою піддатливістю на розтягування.
Що відбувається з відірваним блоком земної кори, коли відбуваються послідуючі напруження і відсовування його в сторону. Важко уявити механізм такої дії, не маючи достовірних даних про внутрішню будову планети. Однак і тут приходиться опиратися на більш доступне огляду і по ньому судити про хід подій на великих глибинах.
Частина блоку земної кори – острів – залишилася в нормальному становищі тобто вище рівня води. Друга частина пішла під воду, осіла. Чому?
Маючи певні уявлення про неоднорідний стан нашарувань, з яких складається земна кора, можна й відтворити уявний механізм дії під час тектонічних зусиль.
Далі буде "Венеція Тихого океану"
