В науці склалася і поширилася така думка, що материки мають властивість то підніматися то опускатися під дією тектонічних сил. Те що коливні рухи земної кори мають місце не підлягає сумніву. Це очевидні і повсякденні дії. Та от ці порівняно незначні рухи чомусь породили поняття про досить грандіозні масштаби підняття і опускання земної кори. Ніяк не можна погодитися з такими усталеними поняттями, ніби геосинкліналі чи глибинні западини в земній корі й заповнені кілометровими товщами осадових порід – це також наслідок опускання земної кори.
Це зовсім невірне поняття. Ніяких таких великих опускань ділянок земної кори на протязі всього її періоду не відбувалося, крім деяких незначних і не вирішального значення під час катаклізмів. Для аргументації в захист таких уявлень підшукати факти неможливо. Самі ж глибинні западини в земній корі хоч вони і виповнені осадовими породами (чимало є в наявності і незаповнених) – це наслідок розриву і розтягнення кори ще на ранньому періоді її формування.
Материки, як такі ділянки земної кори, не опускались і не опускаються так же само, як їх затверділа кора ніколи не зморщувалася в складки під дією стискання окремих блоків.
Джерело тектонічного руху ховається в праматерії планети
«Нагрітий стан надр та їх охолодження вважаються головним джерелом тектонічних рухів» – признана версія. Те, що надра перебувають в високотемпературному стані, не викликає будь-якого сумніву. А от щодо їх охолодження, то така думка зовсім невірна. Ніяких аргументацій на користь охолодження надр не знайдеться і даремним буде їх пошук.
Ідея повільного охолодження Землі відповідає дійсності, але не в такому розумінні, як це твердить контракційна гіпотеза. Всякі матеріальні утворення, вони пройдешні, пройде і Земля. Скільки б вона мільярдів років не існувала, однак в кінцевому наслідку вона припинить свою життєдіяльність. Як наслідок такого – повне охолодження її внутрішньої частини. Але це не значить, що вона зморщувалась і ще більше зморщиться, як спечене яблуко. Гіпотеза Бомона не внесла в науку користі навіть на соту долю відсотка, та як вона спрямовувала думки в зовсім протилежну сторону.
Що ж тоді підвищує температуру та підвищує тиск всередині планети? Що за первинна планетна речовина входить до її складу? Теорія радіоактивних розпадів, як джерела тепла Землі, не в змозі дати відповіді на елементарні запитання. Пошук імовірної рушійної речовини далекий від успіху. Якими не були б витонченими лабораторні досліди, вони завжди залишаться чисто земними і сьогочасними. Яку б ми речовину не взяли для дослідження, вона буде чисто земною, яка уже безповоротно пройшла свою стадію формування і являється в закінченому й готовому виді. Що ж вона тоді може розказати про далеке минуле?
На шляху до розгадок стоїть також час. Процеси, які проходили раніше, повторюються не в повній мірі. Чому тепер вулкани при виверженні не дають важких елементів, наприклад, золотих і срібних руд, про що довідуємося із давно згаслих вулканів? Можливо, з речовиною відбуваються фазові переходи оборотність яких заборонена закономірностями природи. А це вже доводить про те, що піддослідна речовина не стане тією, якою вона була в надрах планети.
Виходить так: все те що існує поза нашою свідомістю, тобто не вкладається в наше осмислене поняття, не існує, хоча на нього і дивиться наше око.
Пірогенна гіпотеза в причині тектонічних рухів
Пірогенні гіпотези про причини тектонічних рухів передбачають: пряме виплавлення гранітного шару земної кори з речовини мантії, пов'язаний з цим процес горотворення, нарощування земної кори знизу, шляхом притоку гранітної речовини, виплавлюваної в мантії. Однак до цього слід дати деякі зауваження: відсутність поняття про механізм таких процесів. Окрім такого, варіанти пірогенної тектоніки допускають помилкові уявлення: дегранітизація.
Не так то вже і просто за цією гіпотезою пояснюється відсутність гранітного шару на океанічній земній корі. Ніякої базифікації граніту там не сталося і ніяк його не міг поглинути базальт, що підстеляє.
Щоб краще і ґрунтовніше підійти до суті таких питань, слід би було осмислено віднестись до поняття про нарощування земної кори.
Не завжди земна кора може нарощуватися знизу. Якщо говорити лише про теперішній час, то таке поняття сумісне. Але був час, коли земна кора в більшій мірі нарощувалась зверху. От де загадка. Чому так, що в минулому, ще до часу розходження материків, кора нарощувалась зверху, а опісля – виключно знизу? От де є над чим подумати. Щодо граніту і споріднених з ним мінеральних мас, то в науці ще досить туманне поняття про це. А от вимислів, таких, що навіть міцно вкоренилися є чимало. Граніти часто називають інтрузивними тілами через їх порівняно малі розміри у вміщаючих породах. Таке поняття в корені буде неправильним.
Просторове розміщення гірських кряжів в Середземноморській та в Тихоокеанській рухомих зонах якраз і відноситься до ідеї пірогенної гіпотези. Дана гіпотеза потребує досить великої доробки.
Якщо зачепити питання про походження Середземних хребтів в океанах, то можна твердо сказати, що вони утворилися точнісінько так же, як хребти на материках. Одна різниця між ними лише в тім, що Середземні хребти набагато молодші материкових.
Конкретний розгляд питання, уже не так походження як самого механізму їх формування, може дати досить багаті поняття про внутрішню будову планети та про стан і склад її речовини. До цього ж самого механізму відносяться рифти, глибинні розломи і здвиги земної кори. Само по собі зрозуміло, що горотворення не могло відбуватися без планетарних рухів. Але яких саме рухів, в якому конкретному напрямку і яких саме ділянок планетної поверхні, стоїть під питанням і до цього часу. Це свого роду як доповнюючий і стверджуючий матеріал фактів розгляду попереднього питання.
