Тріщини, що розірвали колишній кратер на окремі блоки, всіяли північний борт грабена по всій його довжині. Особливо чітко обриси таких помітно від центрального кратера і далі на захід.
"Найбільш загадковим на знімку, - як про це говорить П.Кропоткін, - це розгалужена мережа ярів." Хоч про такі вже було висказано відповідні судження, однак не завадить продовжити їх у формі дискусійних доповнень до понять про геологічний розвиток Марса. Кропоткін цілком правильно ставить запитання щодо природи цих так добре розвинених і широкою сіткою розгалужених ярів. Але чи правильно підшуковується відповідь, мабуть, не завадить більш детально вникнути в суть розгляду фактичного матеріалу.
"Яким чином на Марсі, - запитує він, - де немає ні морів, ні озер, а атмосфера утримує мізерну кількість парів води, могли утворитися такі русла, що вигинаються і розгалужуються, як наші яри?
Мені здається, - продовжує далі, - це наслідок діяльності глибинних, ювенільних вод, які піднімаються по глибоких тріщинах. Такі джерела, звичайно, з теплою водою, б’ють із тріщини по краях грабенів в Ісландії, на берегах Байкалу і в багатьох других місцях. Спеціальне вивчення газового і ізотопного складу ісландських джерел, недавно проведене нашими геохіміками незаперечно показало: значна частина таких вод із тріщини глибинного, а не поверхневого походження.
Звичайно, важко уявити собі відкриту рідку воду в льодяному вакуумі. Можливо, ці джерела, які били із тріщини на краю грабена, початково промивали собі підземні русла, стікаючи по водо-опірних горизонтах марсіянської кори. Товщина злеглого піску захищала ці потоки від досить швидкого випаровування в розрідженій атмосфері. Потім нетривка крівля підземного русла обвалювалася, деякі ярі, це видно на знімку, місцями перегороджені бар’єрами оповзнів. Марс набуває реальних рис подібності із Землею.
Основа цієї подібності, при всій різниці природних умов - в надрах планети, загальне в походженні і в основних геологічних силах." Такими словами закінчує П.Кропоткін коментування знімку.
Дослівно наведено його висловлені думки для того, щоб краще розібратися по суті справи наявного і недостаючого, уважніше придивитися, де правдоподібність, а де обманлива ілюзія. Якщо сказати в загальному до цитованого, то у великій мірі Кропоткіним переноситься чисто і без будь яких сумнівів щодо правдоподібності земні поняття на зовсім далеку в просторі, в часі і по зовнішності планету Марс. Навіть миттєвий погляд на фізичну поверхню віддаленої планети повинен нас де в чім стримувати від ототожнювання. Не завжди таке доцільне і корисне в науковому впізнанні, якщо обмежитись тільки ним одним. Не завжди, як то кажуть в народі, сіре - вовк. Ще гірший стан справ у перенесенні усталених понять чи доводів, коли такі ще не являються достовірними, тобто не відображають істинності.
Яри та русла рік на нашій планеті настільки близькі та знайомі людині, що вона і не думає потурбуватися й запитати себе, чи дійсно воно так є, як уявляє про них, чи дійсно вона знає істину природу їх. А тому й не дивно, чому так турбує Кропоткіна відсутність необхідних умов для утворення безводного русла на Марсі.
Наслідковість є, але без причинності. Згідно по-земному усталених уявлень така обов’язково повинна бути й на Марсі, але такої не знаходиться там. І немає не тому, що ми не в силі її там відшукати, а тому, що така по всіх даних там не повинна бути. А хіба наслідковість без причинності буває? Ніколи. Скоріше буває навпаки, коли причинність не залишає довговічної наслідковості.
Згідно наших уявлень причинність появи ярів та русла рік повинно бути вода. Води на Марсі немає в даний час і не було її раніше, так як це ще досить молода планета, хоч і прийнято записувати її в ряд стариків. А раз виникає така неузгодженість, то одне з двох буде невірним: або наші уявлення про природу ярів та русла рік, або зовсім інша причинність виникнення таких навіть і на нашій планеті. Адже ж всі земляни звикли думати одне і те ж: раз вода тече по руслу ріки, то вона і його створила. І думаєте, мало знайдеться для цього аргументів. А насправді тут питання стоїть ще й так: хто кого? Чи вода утворила русло, чи русло породило річку? Нехай це покажеться неймовірним, але ця неймовірність дуже швидко зникне, якщо стати спиною до води, а умом до суші. Розмірковуючи над природою русла, лише злегка треба мати на увазі, що вода там тільки тече, а більше вбачати поза нею. На такі хоч і добре відомі, але все-таки проблемні питання треба дивитися набагато ширше і всеохоплююче.
Землянам стало відомо, що Марс не володіє потужними водними запасами. На даний час ставиться питання, чи взагалі на Марсі є вода в рідкому стані.
І враз вода вимила ярі.
Чи мав коментатор хоч яку-небудь уяву про час і про потрібну кількість текучої води, щоб промити такі яруги? На здоровий глузд, то можна було б помислити так: якби хоч один яр або назвемо його руслом протекло стільки води, щоб він міг утворитися, то, безумовно, дану кількість було б помітно із Землі. Це було б величезне озеро. А скільки таких "русел" взятих разом? Це вже було б невеличке море. І вода, як бачимо по напрямку розташування "русел" стікала б тільки в грабен, заповнювала б в ньому хоч би найнижчі заглиблення. А насправді і в грабені сухо. Коментатор, ясна річ, мав на увазі деякі сумнівні сторони можливого. В першу чергу - це несприятливі марсіянські умови для текучої води. А тому підшуковував штучні засоби захисту, прикриваючи текучу воду злеглим піском. В такому разі попутно виникає запитання: а що таке пісок? від чого він там злігся, якщо вода на поверхні Марса не може бути в рідинному стані?
Цей умовний обвал злеглого піску не відноситься до неіснуючих марсіянських «русел» рік, а виражає даний час становлення геологічних понять ІІ половини ХХ ст.
А все таки, що ж то за яруги і яке дійсне їх походження? Якщо сказати простими словами, то це звичайні тектонічні утворення властиві і Марсу, і Землі.
(3 з 5)
