Великий і різноманітний рід перстачів (лапчаток). Але з трьох сотень видів, які в нього входять, мало-мальськи відомий лише один - цінна лікарська рослина перстач прямостоячий, інакше калган (це з нього роблять калганову настоянку). А перстач білий - Potentilla alba - відомий лише ботанікам, і то не кожен з них може похвалитися, що бачив її живу в природі. Не написано про неї монографій, та й статей не густо; лише в кількох книгах з лікарських рослин можна знайти про нього згадку. Перстач білий - скромна, висотою

не більше 20 см трав'яниста рослина. Кожен лист її, що піднімається на довгому черешку з прикореневої розетки, складається з п'яти довгастих листочків і нагадує руку з розчепіреними пальцями - звідси і місцеві назви рослини: лапчатка, пятопал, п'яти перстень, пятіпальник. Зростає перстач в змішаних лісах Полісся і українського лісостепу, зрідка заходить на цілинні степи; заростей не утворює - лише зрідка можна зустріти по дві-три рослини на квадратний метр, а в більшості випадків одиничні екземпляри припадають на десятки квадратних метрів.

Вивчаючи багатющий досвід української народної медицини, потрапив автор в глибинне поліське село Листвин, що в Овруцькому районі, на Житомирщині. Тут в той час жила відома всім в окрузі народна цілителька - бабуся Уляна. Більше півстоліття лікувала вона своїх земляків цілющими травами. Її досвід і старання допомогли багатьом: адже в цій поліській глушині сучасна медицина по-справжньому утвердилася тільки в післявоєнний час.

Показала бабуся Уляна свої зілля. Було їх кілька десятків - найрізноманітніші рослини місцевої флори, зібрані в певні терміни, ретельно відібрані, добре висушені і акуратно загорнуті в вузлики. Серед інших цілющих трав опинився і перстач білий:
- Пятопалом звуть це зілля, - пояснила бабуся - Зоб лікує.

Хворих з порушеннями функції щитовидної залози досить багато, і число їх в останні десятиліття зростає. Є чимало природних і синтетичних препаратів, які допомагають при цьому захворюванні, але не завжди вони приносять успіх: часто доводиться вдаватися до хірургічного втручання. Тому пошуки нових засобів для лікування «щитовидки» тривають.

Зацікавилися лікарі і перстачем білим, який застосовувала в таких випадках народна медицина.
Перш за все потрібно було встановити склад біологічно активних речовин перстачу. Копіткі дослідження, що проводилися протягом декількох років доцентом Київського інституту удосконалення лікарів Е.Н.Гриценко, прояснили картину хімічного складу рослини. З'ясувалося, що перстач містить амінокислоти, сапоніни, фенолкарбонові кислоти, ірідоіди і флавоноїди.

Про фізіологічну дію сапонінів і амінокислот відомо багато. Куди менше вивчені властивості ірідоідів і флавоноїдів - великої групи споріднених речовин (флавонів, катехінів і антоціанів), що містяться в рослинах у вигляді глікозидів. Після ретельних досліджеь виявилося, що вони не тільки грають важливу роль в житті рослини, а й мають досить широкий спектр дії на організм людини. Вони благотворно впливають на стінки кровоносних судин, регулюючи їх проникність і усуваючи крихкість і ламкість; вони зменшують частоту серцевих скорочень і збільшують їх амплітуду, вони знижують артеріальний тиск, впливають на склад крові, підсилюючи вироблення еритроцитів і лейкоцитів, знижуючи рівень холестерину; вони підсилюють виділення жовчі і підвищують тонус кишечника...

Широкий діапазон біологічної дії фенольних сполук ряду пірокатехіна, гідрохінону і пирогаллола дослідники пояснюють їх здатністю до оборотного окислення з утворенням семихіноних радикалів і хинонів, завдяки чому вони легко вступають в реакції з тіоловими групами білків; зокрема, взаємодією цих речовин з білками клітинних мембран і судинно-тканинних бар'єрів можна пояснити їх вплив на судинну і клітинну проникність.

Дослідження підтвердили і цілющу дію перстачу білого при захворюваннях щитовидної залози. Кандидат медичних наук Є.І.Приходько, яка спостерігала за хворими з порушеннями функції щитовидної залози, яких лікували перстачем, констатувала, що найчастіше вдавалося отримати хороший терапевтичний ефект - аж до повного одужання.

Чому ж перстач білий виявляється в цих випадках корисним? Однозначно відповісти на це питання поки не можна - на сьогоднішній день наука не володіє в своєму розпорядженні для цього достатніми даними. Адже навіть механізм дії такої широко застосованої лікарської рослини, як валеріана, вивчений ще далеко не зповна. У всякому разі, можна сказати, що флавоноїдні препарати дають хороший ефект при гіперфункції щитовидної залози, часто супроводжувані порушеннями роботи вегетативної нервової системи, - ці порушення під дією перстачу послаблюються. Були відзначені і випадки зменшення розмірів щитовидної залози. Наявні спостереження схиляють до думки, що провідна роль в лікувальній дії перстачу належить флавоноїдам як Р-вітамінним засобам.

Тільки одне може перешкодити широкому застосуванню перстачу білого в медичній практиці: природних запасів рослини вистачить ненадовго. Адже в якості лікарської сировини використовується і підземна, і надземна його частини, тобто вилучається з ґрунту вся рослина цілком. А росте перстач повільно: від насіння до дорослої рослини з кореневищем в 20-30 см довжиною проходить, не менше півтора-двох десятків років. Так що дуже просто знищити всі наявні запаси перстачу білого в природі, якщо не подбати заздалегідь про їх поновлення.

Тому, як тільки було встановлено, що перстач білий - нова перспективна для медицини лікарська рослина, почалися пошуки можливостей розширити її ресурси.
І тут дуже до речі виявилася здатність перстачу до вегетативного розмноження. Справа в тому, що насінням розмножуватися досить-таки погано: у них невисока схожість, розтягнуті терміни проростання, сіянці розвиваються повільно. Але зате на кореневищі перстачу є безліч сплячих бруньок - завдяки їм за певних умов з живця довжиною всього 1-1,5 см можна виростити цілу рослину. А з одного кореневища можна отримати від 10-15 до 50 живців.

Ці-то живці і дозволяють вирощувати перстач в культурі. Їх висаджують навесні або восени; через 4-5 років без якого-небудь догляду виростає рослина, придатна в якості лікарської сировини. До цього часу досягає максимального ваги його підземна частина (кореневище і запасаючі коріння); в подальшому темпи розвитку рослини, особливо підземної частини, помітно знижуються.

Великих плантацій перстачу білого поки ще не існує: експериментальні ділянки його займають зараз лише кілька десятків квадратних метрів. Попереду ще чимало завдань: потрібно більш детально вивчити хімічний склад рослини, знайти найбільш раціональну форму лікарських препаратів з нього, розробити методики лікування ними. Тут широке поле діяльності для дослідників. Але вже зараз ясно, що пошуки в цьому напрямку виправданий і перспективний.