Внутрішню будову нашої планети вже сяк-так вивчено. Головним чином стало зрозумілим те, що всередині Землі існує ядро. Що воно собою являє, поки що догадки і гіпотези. Та ось одна із найцікавіших деталей – це сила гравітації на нашій планеті. Одночасно – це одне із найбільш загадкових явищ: все що є на поверхні планети і під нею притягується строго до центру Землі.
Початок в А чи не Земля керує обертанням Місяця -1- домінуючим впливом на супутник
Особливість земного тяжіння – в його центральності
Так, так, саме до центру Землі в строгому порядку і без будь-яких відхилень. Де б людина не знаходилась на планеті - в будь-якій точці, вона завжди буде ногами стояти до центра планети і завжди осьова лінія його тіла буде вказувати тільки на центр планети, а не кудись в сторону.
Про центральність гравітації – приклади з поверхні гладі водного простору морів, океанів і озер – їх опуклість. Де чаше-подібність озер в гірських масивах? А вона повинна була б бути, якби гори притягували воду зі всіх сторін.
Чому, наприклад, знаходячись біля підніжжя великої гори, людина все ж зберігає вертикальне положення? Чому не проявляється або не впливає сила тяжіння зі сторони масивної гірської споруди? Чому гравітація, тобто сила тяжіння не переміщається в сторону гори, щоб людина нахилившись під певним кутом до горизонту, змогла і по прямовисній зійти на гору, не відчуваючи особливих труднощів? Адже ж гора, це величезна брила маси на поверхні планети і складається із тієї ж речовини! Чому людина, яка знаходиться навіть на дні самої глибокої шахти, стоїть в тому ж положенні, що й на поверхні? Адже над нею і кругом неї знаходиться величезна маса речовини, яка, здавалось би, мала б вплинути хоч в якій-небудь мізерній мірі. Але таке не спостерігається ні в зменшені ваги людини ні в змінні вертикального положення до центра Землі. В тім-то і справа, що сила тяжіння, як видно, полягає не в самій кількості речовини гірських порід. Як видно, властивістю виявляти силу тяжіння володіє та речовина, яке знаходиться в самій центральній частині Землі – в її ядрі. Саме в самому центрі Землі, а не де небудь зі сторони. Стверджується про таке із таких міркувань. Якби силою гравітації володіла вся речовина, з якої складається планета, і кора, і мантія, і центральна частина, тобто все без виключення, тоді би вплив сил гравітації, наприклад, на стоячу людину був би дуже розсіяним і вона могла б стояти на поверхні Землі під любим кутом і не обов’язково строго під кутом 90º – тобто перпендикулярно.
І ще один приклад. Водна поверхня – це строга горизонталь в невеликих розмірах довжини порівняно з загальною опуклістю поверхні земної кулі. Таку строгу горизонтальну площину можна було б спостерігати у водоймі на рівнинній місцевості великого простору. А який би мала вигляд поверхня озера в горах, так ще в глибоких ущелинах? Чи була б це строга горизонталь? Поверхня водяної гладі мала б вигляд увігнутої, так як, крім впливу на масу води загального земного тяжіння, що виходить з центральної частини, на неї впливали б оточуючі гірські масиви, що високо піднялись над поверхнею озера. Чи помітно хоч найменше таке відхилення від горизонталі? Тому впливовою силою тяжіння предметів на поверхні Землі є саме її центральна частина, не беручи до уваги окремих аномалій – залізорудних покладів. Та й то такі аномалії впливають, коротше кажучи, на предмети, головним чином із заліза. Хоч грубо, але так. Такий висновок випливає із логічного судження: в якій би точці земної кулі людина не була, все одно вона залишається в одному положенні – осьова лінія людини завжди направлена строго до центра планети.
Різниця в дії земного тяжіння на Місяць і на каміну брилу
Не будемо роздумувати, що являє собою тяжіння, яка його природа, а подумаємо над наслідками не лише на поверхні планети, а далеко за її межами – на Місяці.
Нагадаємо собі, припущення полягає в тому, що сили тяжіння (земного) керують обертовим рухом Місяця.
Так ось, Місяць, не дивлячись на досить значну віддаленість, находиться в полоні земного тяжіння подібно людині чи любому каменю. Коли доводиться говорити чи згадувати про земне тяжіння, постійно чомусь мається на увазі лише центральну частину планети, імовірно, лише там розміщується головне джерело тяжіння.
Порівнювати двох полонених земного тяжіння: Місяць і камінь ніяк не можливо. Не лише з чисто фізичних міркувань згідно умов і місцезнаходження, але і з точки зору їх неоднакової поведінки під владою однієї і тієї ж сили тяжіння. Як не поклади камінь на землю, лише б відповідали його масі точки опори, він буде лежати і не буде вибирати лише одного положення. А Місяць? Адже це той же самий камінь, лише надто здоровенний. Раз це камінь, то яка для нього різниця, в якому положенні він буде знаходитись в полі тяжіння, без яких-небудь точок опори – перешкод? Тим більш, видно, що на нього діють якісь сили, що виводять із стану покою. Так чому б йому не переміщатися любою стороною до Землі? Йому ніщо не заважає і під ним відсутня будь-яка опора. Але він упертий: лежить на чомусь невидимому лише однією стороною. А як би повів себе на його місці відомий нам земний камінь? Теж впирався б? Напевно, він відчував би себе досить вільно. І найменший якийсь внутрішній чи зовнішній вплив дуже скоро вивели б його із стану покою. Він обертався б навколо своєї осі набагато швидше. Приблизно і в цьому ми знаходимо різницю.
А може бути, Місяць геть не схожий на здоровенну брилу каменю? В дійсності воно так і є. Місяць – це планетне тіло. Це планета порівняно невеликих розмірів. Явища, які ми спостерігаємо на його поверхні, кажуть про те, що Місяць не мертва, а жива планета. Значить і на Місяці, тобто, в його надрах протікають ті ж процеси матеріальних перетворень, що і на Землі. Так чому б не дивитися на нього по-земному? Чому б не припустити про його земну внутрішню будову?
Чи має Місяць земну внутрішню будову?
Цілком усвідомлено можна сказати, що це досить смілива і ризикована думка. Так що ж, боятися цього? Тут не говориться прямо і стверджувально, а лише передбачається. Саме ж припущення піддаємо строгому дослідженню і побачимо, який висновок із цього випливатиме і як він узгоджуватиметься з достовірними фактами спостережень. А також з тим, про що нам вже добре відомо, з законами природи взагалі.
Згідно досліджень відомо, що Місяць подібно до Землі володіє власною силою гравітації. Ця сило в 6 раз слабше земної, та це не має особливого значення в даному дослідженні. Факт той, що Місяць володіє гравітацією. А це ще раз підтверджує істину про єдино-матеріальності світу і Всесвіту зокрема. Багато і інших фактів, що підтверджують цю істину.
Так чому б і на Місяць не дивитися по-земному? Чому б не скористатися земними знаннями, щоб застосувати їх в пошуках розгадки таємничості місячного походження? Це повністю повинно відповідати принципу єдино-матеріальності світу і законам діалектики природи.
Припустимо, що Місяць, як планета, володіє своїм ядром і тією ж самою будовою внутрішньої частини. Імовірно назвемо: селеносфера, селеномантія і внутрішнє ядро з властивими їм процесами матеріальних перетворень земного розуміння. До останніх віднесемо головним чином селенотектоніку та місячний вулканізм.
Про принципи впливу на предмети земної гравітації вже згадувалось, хоч і на примітивних прикладах. Чому б не припустити про такий же самий принцип гравітації і на Місяці? А раз так, то впливовий центр тяжіння на Місяці також знаходиться в його ядрі. Перпендикулярність властива і Місяцеві. Людина вже практично випробувала це.
Взаємодія між тілами в системі Земля-Місяць
Згідно третього закону Ньютона, де сказано, що якщо одне тіло діє на інше з якоюсь силою в даному напрямку, то останнє діє на перше з тією ж силою, але направленою в протилежний бік.
Але так як маса Землі більше маси Місяця, то і сила тяжіння Землі переважає над силою Місяця направленої в протилежну сторону. Місяць втримується як полонений в силі тяжіння Землею.
Які ж деталі, як детальніше розуміння сил тяжіння між цими двома небесними тілами? Чи тут потрібно розуміти силу тяжіння, що витікає від загальної маси небесного тіла чи від його центрального джерела тяжіння? Простіше, що на що впливає: маса на масу, чи ж тяжіння між центрами гравітації?
Відверто кажучи, імовірніше надавати значення другому. Чому? Із щоденних спостережень та із здорових розмірковувань видно, що сила, яка керує тяжінням знаходиться в центральній частині планетного тіла. Величина цієї сили залежить від маси планетного тіла і розмірів його ядра, як джерела гравітації.
Сила земного тяжіння діє на Місяць в загальних масштабах, тобто на весь той вміст Місяця і на все те, що знаходиться на його поверхні. Але ж Місяць теж планетне тіло, що володіє своєю силою гравітації, и не дивлячись на свою меншу силу, він також притягує до себе Землю і все на її поверхні.
Можливо, тут імовірний вихід за рамки третього законна Ньютона, але так підказує логіка. Раз Земля володіє силою тяжіння і притягує до себе Місяць, а той в свою чергу володіє своєю силою тяжіння, то так же повинен притягувати до себе Землю по своїй силі. Так як сила притягання Місяця Землею більша ніж притягання Місяцем Землі, то різниці тяжіння між двома планетними тілами якраз і являється визначальною в ту чи іншу сторону. Виходить так, що система Земля-Місяць – це два тіла, що взаємно притягуються, зі своїми власними джерелами тяжіння.
А як же бути із цими двома центрами тяжіння? Як вони реагують поміж собою?
Взаємодія між центрами гравітації Землі та Місяця
Чи не цікаво поміркувати над постановкою питання про зв'язок між двома центрами тяжіння? Це не лише цікаво, але й вкрай потрібно, бо якраз в цьому і полягає сутність розуміння взаємозв’язку між двома небесними тілами вже не в загальних рисах, а більш детальніше і зрозуміло.
Вказано на те, що Ньютон в побудові своїх законів виходив із загальної маси планетного тіла, не враховуючи його характерних особливостей, зазначених в його центральній частині, як в джерелі тяжіння. Він брав і ядро і мантію і корову оболонку все разом, не надаючи значення в чистому виді джерелу гравітації.
Щоб осмислити ці питання, почнемо із самого простого і найбільш зрозумілого. Центр Землі притягує до себе внутрішню оболонку, літосферу і все що знаходиться на її поверхні. Місяць теж знаходиться в полі тяжіння Землі. Значить, насамперед, наслідуючи порядок, сили тяжіння Землі притягують до себе селеносферу і все що знаходиться на ній подібно до земної літосфери. Надалі під вплив земного тяжіння попадає і місячна внутрішня оболонка, так же само як і зовнішня затверділа кора, з силою тяжіння, обернено пропорційною квадрату відстані між центром тяжіння і Місяцем. Але яка сила тяжіння буде між двома центрами планет, як між джерелами тяжіння? Чи з однаковим відношенням, що і до затверділої оболонки – кори? Точніше. Чи з однаковою силою центр Землі буде притягувати до себе, наприклад, селеносферу і центральну частину Місяця?
Згідно простого логічного міркування, випливає висновок, що між центрами планет як між джерелами сил гравітації існує більша сила тяжіння ніж між центром тяжіння однієї планети та оболонкою другої планети. Простіше кажучи, центр тяжіння Землі з більшою силою притягує до себе центр тяжіння Місяця ніж його зовнішню оболонку. А висновок такий виходить з такого принципу суджень. Центр гравітації Землі притягує до себе всю сукупність речовини планети, розміщеної навколо самого центра і разом з тим притягує і втримує в своєму полоні і газову оболонку – атмосферу. Дії сил тяжіння розповсюджуються на багато сотні тисяч кілометрів за межі повітряного простору. І якщо Місяць знаходиться в полі тяжіння Землі, то, відповідно, два джерела гравітації і тим більш впливають один на іншого взаємо-притяганням. Сила гравітації земного походження розповсюджується на багато сотень тисяч кілометрів в космічний простір. Місяць, як матеріальне утворення, маючи своє джерело гравітації, навколо себе теж створює поле тяжіння. То в чім ми будемо неправими, якщо скажемо, що гравітаційні поля повинні впливати одне на друге з більшою силою в першу чергу, ніж одне поле гравітації досягне поверхні сусіднього планетного тіла?
Але чи істина це, чи можливо повітряне припущення на одному лише логічному судженні іще зарання стверджувати чи відкидати.
Немає явища без відповідного йому фактору. Теж саме і тут. Якщо зроблений висновок дає натяк на істину, він повинен підтверджуватись відповідними фактами. І навпаки. Якщо він помилковий, має відслідковуватися незаперечна суперечливість. І те, й інше потребує ретельного дослідження.
З чого ж почати?..
(2 з 3)
А чи не Земля керує обертанням Місяця -3- підтверджено ще і зовнішнім виглядом
