Ще з того часу, коли Джованні Скіпареллі 1887 року повідомив світ про відкриття на Марсі павутино-подібних прямих ліній, не втихаються відзвуки сенсаційного відкриття. На сьогоднішній день, після такого близького знайомства з цією планетою, коли вже давно почала назрівати тенденція до того, що пора тему "каналів" закрити через відсутність таких, постає запитання. А можливо варто цього не робити. Може правильно, що ось вже більше 100 років не втихають гарячі суперечки між вченими світу що ж воно таке? Спробуємо проаналізувати дискусії.
Штучного вони чи природного походження? З легкої руки їх було названо каналами як найбільш вірогідне, створене зусиллями розумних істот. Що ж спонукувало першовідкривачів назвати ці позначки на Марсі не тріщинами природного походження, а каналами? Перш за все - це сувора прямолінійність на сотні й тисячі кілометрів, чого подібного не могли побачити астрономи на нашій планеті, щоб співставити і подумати про можливе їх природне походження. Таку глобальну прямолінійність та ще й з точками перетину і розходжень могли створити лише розумні істоти в господарських цілях. Ось така думка в основному існувала аж до цього часу.
"Канали Марса, - пише У.Кролісс (книга "Загадки Вселенной" с. 151) або, вірніше, їх толкування підвищує кров’яний тиск не в одного астронома. Марсіянські канали викликали такі заворушення і жорстокі суперечки, що наче б то Марс виявився точним кубом чи тетраедром, що обертається навколо Сонця. Історія марсіянських каналів і догадок про те, що вони собою являють, - одна із самих захоплюючих в астрономії".
І дійсно, як тільки припущення та здогадки не виникали! І штучні водяні шляхи, побудовані древнім загиблим народом, що населяв планету Марс; і природне походження і оптичні ілюзії і пилові дюни, і русла рік, і поверхневі тріщини, і льодові тріщини.
Зовсім по-іншому почали вчені дивитися на марсіанські канали в більш пізніший час, коли коло догадок і припущень звузилося. Тоді уже без вагань вчені зупинилися лиш на одному понятті: на понятті природного походження загадкових утворень, а не витвором рук розумних істот.
Однак таке поняття ще не вирішує питання ні механізму їх формування, ні причин появи таких саме на Марсі, а не на якійсь іншій планеті.
Багато дечого відомо навіть на Землі, як на найближчій і найбільш доступній вивченню планеті, але і те поки-що залишається втаємниченим і загадковим. Тому одним поняттям, загальним поняттям, що марсіанські "канали" все-таки природного походження, задовольнятися аж ніяк не можна.
Якщо раніше висовували декілька точок в просторі (різнохарактерні припущення), крізь яку, кожну окремо, можна провести безліч прямих, безліч найрізноманітніших інших припущень, то тепер залишилася одна точка. Але ця точка хоч і одна, але сама. Тому і через таку точку теж можна провести стільки прямих, скільки різних припущень з приводу поняття про природне походження каналів. А істинність полягає лише в одній прямій з-посеред усіх інших здавалося би можливих теж істинних.
Немає, мабуть, сенсу аналізувати слабкі і сильні сторони існуючих припущень і гіпотез щодо походження марсіанських каналів. Вони і так добре всім відомі. І ще більш зрозумілішим стане пізніше.
Одне, що можна сказати, це те, що серед висловлених припущень чи гіпотез є навіть дуже правильного напрямку початок потрібного, але не доказане, не доведене в усій своїй правоті і переконливості. А тому такі припущення і догадки стоять нарівні з непотрібними і в деякій мірі шкідливими, якщо на основі таких розгортати пошук істини.
Цікаво те, що незабаром після відкриття марсіанських каналів поряд з іншими гіпотезами виникла одна якраз потрібного напрямку для впізнання дійсного походження загадкових утворень. Але ця догадка не могла найти свій розвиток через недостатнє пізнання інших і якраз стосовних цьому сторін матеріального світу. Коротше кажучи, ще не було добуто достатньої кількості ланок-інформацій для ланцюжка потрібної довжини. І такі догадки на той час аж ніяк не могли перейти в ранг доведеної істини. Наприклад. В 1897 році Дж. Джелі в доповіді Дублінському Королівському Товариству заявив, що насправді канали являють собою борозни, які виникли внаслідок гравітаційного притягнення астероїдів, які перед падінням на поверхню планети летять паралельно їй на дуже близькій віддалі. Спінареллі припускав, що канали можуть бути природними тріщинами в поверхні планети, викликані звичайними геологічними силами. (Кролісс стор.156)
І той, і другий частково були праві. Але це було припущенням, якраз доцільною догадкою, яка так і залишилася в тому ж первозданному вигляді.
Як же справа з марсіанськими каналами на даний час? Що послуговало крутим поворотом на марсіанські канали?
Ось що пише Л.Кролісс. "Можливо, марсіанські канали дійсно являють собою лінійні поєднання точок і штрихів, як показують останні дослідження. Однак проблемі "існування" каналів не прийшлося довго чекати рішення. Деякі із самих більших каналів, на кінець, вийшли на фотознімках Е.Слайфора 1921 року у вигляді тонесеньких штрихів. Сучасні астрономи охоче визнавали, що канали - реальні, хоча, можливо, і не непреривної особливості поверхні.
Французький астроном О.Дольфюс вивчав Марс на протязі багатьох років. В 1948 році він опублікував в журналі "Comptes Renbus" статтю, в якій писав, що під час спостережень марсіянських каналів бачив, як деякі з них розпадаються на неправильні окремі плямки.
Знімки, отримані автоматичною міжпланетною станцією "Марінер-4", показали густо всіяну кратерами поверхню Марса. Тому велике значення набуває той факт, що Дельфюс і його співробітники розглядали такі ж деталі такої структури (плями) в темних областях Марса. Полосаті структури місячної поверхні аналогічним чином розпадаються на тонесенькі деталі, якщо їх розглядати в телескоп високого розрішення. Дані, отримані станцією "Марінер-4" засвідчують про те, що поверхня Марса дуже подібна до місячної. Лінії, що складаються із плям чи цяток майже так же настійливо вимагають пояснення, як непереривні борозни або "канали", хоч вони асоціюються з героїчними марсіянами, які відчайдушно борються за збереження своїх дорогоцінних запасів води", с.164
А ось ще одна думка про марсіянські канали, висловлена у вигляді редакційної примітки в книзі О.Байднера "Загадки астрономии" М. 1966 с.68.
"Фотознімки Марса, отримані з борту американського космічного корабля "Марінер-4" в липні 1965 року розвіяла легенду про канали і взагалі нанесли сильний удар по гіпотезах, які пропонували життя на Марсі. На цих фотознімках (широко опублікованих в світовій пресі) ми бачимо поверхню, дивно подібну на місячну. Ніяких каналів на них не видно, зате є безліч кільцевих кратерів. Скоріше всього канали - ілюзія, в кращому випадку природні утворення великої ширини (порівняно з розмірами ділянок поверхні сфотографованою Марінером". - Примітка редакції.
Отже виходить, що тепер усі збігаються до спільної думки, але з туманним і невпевненим поняттям.
І все таки, як розв’язати більш як сторічні суперечки над незвичайною загадковістю помаранчевої планети! Як примирити тих, хто звик думати про істинне існування каналів, що таких у прямому розумінні цього слова, на Марсі не існує? І як довести тим, які скептично відносяться до понять "канали", що, все-таки, це не ілюзія, а реальність, але не рукотворна, а природна?
Для початку скористаємося уже сформульованими положеннями про марсіанські "канали" із книги Корлісса.
"Щодо каналів, - пише він, - то більшість астрономів підписались би під наступними твердженнями:
- Канали (або тріщини) існують, тепер це заперечують небагато.
- Деякі канали подвійні, і роздвоєння спостерігається.
- На перехрестях каналів існують оазиси.
- Канали з’єднані в єдину сітку, але не обов’язково непереривну або штучну.
- Видимість в різні сезони змінюється.
- Канали не можуть бути водними шляхами через мізерність води на Марсі".
"До таких наслідків, - продовжує Корлісс, - астрономів привели одні лише телескопічні спостереження. Ще нового внесли в цю картину фотознімки, зроблені станцією "Марінер-4"?
Аналіз показав, що ні на однім знімку немає ніяких слідів крупних каналів, які повинні були бути на деяких з них. Це, здавалось, повністю відкинуло наслідки праці чотирьох поколінь спостерігачів каналів. І таке не може бути, бо на деяких знімках видно тріщини, які співпадають з тими місцями, де астрономи спостерігали "канали". Це сліди розтріскування планети в широких масштабах. Мабуть, здалеку ці тріщини досить чітко виділяються на фоні кратерів та інших нерівностей ґрунту, подібно до того, як земні дороги кидаються в вічі космонавтам.
Що ж таке марсіанські канали в світлі 90 років телескопічних спостережень і 16 фотографічних знімків міжпланетної станції?" - на кінець, запитує сам себе Корлісс. Відповісти на це ніхто точно не може, - наче підсумовує всю свою розмову, - але перелік можливостей помітно скоротився. Існує два виду гіпотез, які потрібно поєднати для отримання житті-спосібної моделі каналів. По-перше, потрібно проаналізувати механізм (скоріше всього геологічний), який може створити довгі, прямі, перехресні деталі поверхні. По-друге, потрібно розробити схему, яка пояснювала б, чому міняється видимість цих деталей поверхні в земні телескопи".
Ну що ж, хоч Корліс і запевняє, що відповісти на поставлене ним запитання ніхто точно не може, проте відповідь така уже є і при тім точна згідно навіть змісту постановки запитання.
(1 із 5)
